Роксоляна - Осип Фадєєвич Назарук

від хлібороба не вимагають, щоб більше сіяв насіння, ніж має у мішку, так від ученого не вимагають, щоби сказав більше, ніж має в умі своїм. Онде під парком палати твоєї блищить-сміється море, спокійне і веселе. Але не можна знати, чи попри синопський беріг не йде вже вихор Чорним морем і чи не збурить він до дна Босфору, і Золотого Рогу, і моря Мармара і чи не вдарить сильно в Серай Бурун».

Султан мовчав.

— А що сказав мудрий муфті Пашасаде?

— Мудрий муфті Пашасаде, як луна, повторив слова Мугієддіна і скінчив так: «Прегарна хатун Хуррем принесе тобі велике щастя, або велике горе, або велике щастя і велике горе… Бо вона має ум високий і душу, що так уміє лучити святі думки Корану зі своїми думками і своїм бажанням, як лучить великий будівничий Сінан благородні мармори з червоним порфіром».

— А що сказав старий Мугієддін Сірек?

— Мугієддін Сірек, як луна, повторив слова Пашасаде і доповнив їх так: «Велика хатун Хуррем уміє так лучити зі своїми думками і своїм бажанням не тільки те, що є в Корані, але й те, чого в нім нема, — як лучить великий будівничий Сінан порожній воздух з розмірами копул у святих мошеях і замкнених худжрах[58]».

— А що на те відповів султан?

— Султан відповів на те: «Ви ж самі сказали, що не знаєте змісту таємничих знаків Корану. Може, хатун Хуррем лучила якраз те, що єсть в Корані, зі своїм бажанням?» — «Може», — відповів мудрий муфті Пашасаде. «Може», — повторив, як луна, Мугієддін Сірек.

Султан подякував їм і хотів нагородити великими дарами, які мав уже приготовані для них. Але оба улеми не приняли дарів, кажучи, що сказали те, що знали і що повинні були сказати.

I замовкли вельможі в султанській палаті і мовчки розійшлися до своїх урядів.

* * *

А кінцевої розмови двох учених улемів не повторив їм Кізляр-агасі, бо не хотів передчасно викликати ріжних толків. Та розмова виглядала так:

— Чи замітив ти, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет поручає брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг[59]…

— Я замітив, о приятелю, що нова султанка відразу підкреслила те місце в Корані, де Пророк Магомет пору час брати лишень одну жінку, подібно як Пророк нессараг.

— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що нова султанка може розпочати ще не бувалу боротьбу проти усего гарему падишаха?

— Я припускаю, о приятелю, що нова султанка може розпочати не бувалу ще боротьбу проти усего гарему падишаха.

— Чи ти не припускаєш, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха… Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..

— Я припускаю, о приятелю, що та боротьба може скінчитися криваво в кімнатах гаремліку, і в салях селямліку, і в улицях Стамбула, і ген поза ним у величезній державі падишаха… Нехай Аллаг відверне кров від дому того!..

— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів?..

— Я уважаю, о приятелю, що ми повинні про се повідомити Велику Раду улемів і хатібів…

— Чи ти не уважаєш, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма…

— Я уважаю, о приятелю, що Велика Рада улемів і хатібів повинна довго мовчки приглядатися, бо небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма…

Також Кізляр-ага думав, що небезпечно викликати гнів Сулеймана, сина Селіма. І тому нікому не переповів, що говорили між собою два найвищі улеми, Кемаль Пашасаде і Мугієддін Сірек.

* * *

Вже голосно говорили в цілій столиці, що падишах ладиться до великого весілля з бувшою служницею…

Незадоволені з того мали ще одиноку надію на матір падишаха, що вона може перешкодить тому.

Мати падишаха дійсно говорила з сином в справі весілля. Але що саме, ніхто не довідався. Говорила вона і з будучою невісткою. Але й се на диво остало таємницею. Тільки ріжні глухі вісті ходили про се між двораками й жінками гарему. В гаремі кружляли, як оси, злобні дотепи про те, що бліда невольниця принесе в посагу падишахові. Бо дочки ханів вносили як посаг золоті ключі міст і великі багатства.

«Тут навіть не знати, кому калим слати, бо нікому не відомо, де її рід і дім», — говорили з зависті матері поважних турецьких домів, що мали дочок на виданні.

Настуня, як у мраці, дивилася на приготування великого весілля й оглядала чудові дари, «сатшу». Як у мраці, ставали перед нею спомини її першого весілля і першого любка. І вона мимохіть боялася, чи се весілля не скінчиться так само дивно, як скінчилося перше.

Три найдостойніші турецькі жінки оглянули Ель Хуррем по старому звичаю, чи не нарушена вона. Бо правність потомства крові падишаха мусіла бути певна понад усякий сумнів, а ніхто не може знати, чи воля Аллага не забере до себе першого сина падишаха від іншої жінки.

Ті оглядини так збентежили невинну