аж до півночі із тими ж церемоніями і наглядачами. На цьому обіді патріарх царства Драконового оповів про собаколицих самоїдів, які живуть у їхньому царстві, про землю Кота, яка, тільки почувши постріли із рушниць Драконових стрільців, самохітно виявила бажання ввійти в Драконове царство, і що взагалі в цьому царстві живе багато різних і дивних народів. Усі вони вдалися під покров царя доброхітно і дуже з того щасливі, бо з тими, хто не відчуває щастя, розправа в них, як правило, коротка. Наступного дня вони знову були на службі із самого ранку з молебнями, читаннями і многоліттями, і це тяглося до вечора, весь цей час усі мусили стояти, і дехто із менш звичних людей патріархової свити позімлівали, але їх відлили водою і примусили службу відбути до кінця. Наступного дня настав великий піст, і всі вулиці столиці опустіли, всі знатні люди, починаючи від царя та патріарха Драконового царства, зачинилися в своїх палатах і домових церквах, де йшли безперервні молебні. Лавки, де продавалися недозволені в піст харчові припаси, зачинено під страхом смертної кари, в першу чергу всі питейні заклади й харчевні, де продавалися трунки, — їх було навіть запечатано царською печаткою. По вулицях ходили стрілецькі команди, хапали тих, хто порушував закон тверезості, тягли на Криваву площу, били кнутами, виривали ніздрі, а тоді кидали в хурдигу, а кількох для застороги кидали на колесо чи садили на палю. Патріарха зі свитою зачинили, і ніхто не мав виходити до суботи, перед цим до них прийшли посланці із монастиря, що був неподалець, привітали всіх із постом і подали величезну чорну хлібину, бочечку квасу і бочку капусти. їм по секрету повідомили, що сам цар перші два дні з царицею нічого не їдять (і їм треба чинити так само) і не виходять із церкви, навіть не роздягаються, віддаючись молитвам, неспанню та поклонам; свій повний піст цар порушує тільки після літургії в середу шматком солодкого хліба, який він розсилає по куснику вельможам (і патріарху так треба чинити з його людьми, і йому також буде прислано шмат хліба), і такий піст у царя тягнеться до суботи, коли він приймає причастя і антидор. Через це і їм, патріархові та його свиті, крім того, що принесли ченці, їжі ніякої не видавали, отож тільки й живилися, що квашеною капустою і шматочком чорного хліба, а запивали все те квасом. У неділю в столиці святкувався день православ’я. Рано-вранці задзвонив дзвін для збору духовенства, потім пішов довгий благовіст і передзвони. В полудень дзвонено в усі дзвони, і звідусіль посунули люди, щоб цілувати ікони, бо це в тому царстві роблять тільки того дня. Нарешті прийшов цар, і почалося в соборі богослужіння, в якому брало участь два патріархи, і п’ять драконівських архієреїв, і безліч архімандритів, ігуменів та священиків. Потому почалося поминування всіх святих. Згадувалося ім’я святого, диякони виносили його ікону, щоб всі ту ікону цілували; в такий спосіб пом’янули всіх грецьких святих і всіх своїх власних, а тоді почали начитувати імена воїнів, які загинули за розширення меж Драконового царства. Після того викрикували анатему всім єретикам, яких також було вельми багато, відтак співали «Многая літа» цареві, його родині, патріархам і всім живим. Це все тяглося безконечно, і знову люди з патріархового почту ледве не помліли, а дехто і зімлівав, але сподіванка, що вони відпочинуть, була таки марна, бо як тільки все закінчилося, вийшов драконівський патріарх і почав читати предовгу бесіду, тоді ще довше її пояснював і прикладав до сучасного життя; зміст її був у тому, що єдина мета людей цієї землі — розширювати у світ Драконове царство, аж поки воно його не охопить увесь. Після того почали проклинати ікони, які написані були не так, як це водиться в царстві Дракона, їх кидали на залізну підлогу і розбивали на шматки. «Спалити їх, спалити!» — кричав патріарх несамовито, але тут виступив цар і сказав смиренним голосом: «Ні, отче, не пали їх, ліпше їх закопати в землю, хай мирно собі зігниють». На те слово шматки ікон зібрали в полотнину і безчесно поволокли з церкви під прокляття та плювки людей, повз яких полотнину протягували. Тоді драконівський патріарх почав навчати, як треба класти хресне знамення. При цьому він кричав, сердився, аж бризкав слиною, і наказав патріархові Теофану підтвердити, що він каже правду. І хоч який був заморочений усім цим патріарх, він сказав:
— Всі обряди церковні вийшли з Антіохії, але ніде: ні в Александрії, ні в Константинополі, ні в Єрусалимі, ані на горі Сипаї, ні на Святій горі, ані в Молдавії, Валахії і країні козаків — ніхто не кладе хреста по-вашому, але чинимо ми не так.
Тоді в повітрі настала мертва тиша, і драконівський патріарх поспішив закінчити богослужіння, але перед цим прорік:
— Ну от, його святість патріарх підтвердив мої слова.
Потому патріархи благословили царя, а патріарх грецький, виходячи з церкви, сказав своїм наближеним:
— Боже, даруй цьому народу помірність!
З’ївши капусту та хліб, собі подаровані, патріарх грецький та його свита не мали до їжі нічого, крім гороху та бобів без краплини олії, а ще треба було стояти по неймовірно довгих пісних богослужіннях, особливо в перший тиждень посту, і всі поверталися на місце свого побуту охлялі, напівзомлілі, безсилі пересувати ногами, тим більше, що в цьому царстві треба було замість малих поклонів класти великі, тобто в землю. Найгірше було патріарху, на якого надягали саккос із жовтої венеціанської парчі, вишитої золотом, рукави, поділ та поли якого були прикрашені великими смарагдами та коштовним камінням на чотири пальці широко. Під саккос на нього натягали єпитрахиль, на якій було з пуд смарагду, і зняти з нього це облачення теж був немалий труд. Отож всі поверталися після служб, немов у непам’яті, відчували біль в ногах і в спині й звалювалися на ложа, довго не мігши віддихатися. Патріарх уже просився, щоб його відпустили, але його умовляли залишитися, щоб віддати йому більше честі, і тільки побачивши, що він не винесе звідсіля ніг, наполіг на від’їзді, а коли це після значних протяжок йому було дозволено, наказав їхати із столиці якомога швидше. Треба признати, що коні для нього готувалися наперед, отож через п’ятнадцять днів мандрівники були майже на межі Драконового царства. Коли ж покидали те царство і
