Скорботна п'ятниця - Мігель Анхель Астуріас
— Це розбещеність, полковнику, розбещеність, — повторювали шановні отці, здебільшого товсті та рожевопикі, тільки декотрі з них були худі та жовті мов віск.
А тут, у клубі, гамір і крики. Все студентське нам подобається… Нароблять шкоди? Та якої там шкоди? Ви ніде не були, люди, не жили в Парижі. Отам бувають випадки… Згвалтовано стару консьєржку просто у вестибюлі. Бідолашна… Не ходи на вулицю того дня, замкнись у квартирі й сиди, нікуди не рипайся, і не доведи господи, щоб у тебе почалася гикавка або розлилася жовч. Якщо ж тебе все-таки перестрінуть, тоді вже будь вдячний бодай за те, що потрапиш до чорної хроніки… Студенти? То ж набрід!.. Е ні, старий, мої сини не набрід, а один із них, найстарший, навіть у підготовчому комітеті, отак. Заборонити? А чого це я маю забороняти йому? Нехай говорить правду в очі тим, що позасідали в уряді. То, якщо хочеш знати, — справжній набрід, лайно в уніформах! Нумо краще грати далі, старий: у тебе козирі, ходи ти… Воно, може, й так, — але все росте з кореня. Треба навчати дітей шанувати батьків. Тоді вони шануватимуть і все інше… Тільки не дружину ближнього!.. Не будь свинею! Тобі, бездітному, легко таке молоти. А батько страждає через дітей, якщо в нього є бодай крихта совісті. Бо існує конфлікт, старий, еге ж, конфлікт, з одного боку треба зберегти батьківський авторитет, а з другого… Ет, що тобі сказати: у тебе зроду не було дітей, то ти й не знаєш, що воно таке… Тобі подобаються витівки студентів?.. Еге ж, вони симпатичні, дуже симпатичні… Пам’ятаю, торік…
Удар кулаком за сусіднім столиком. Я мегаломан? Я мегаломан? — кричав червоний, наче помідор, високий і худий суб’єкт з голубими очима. Заспокойтеся, доне Гер… Ніякий я вам не дон Гер! Чого ви мене дражните оцим «Гером»? Студенти мають повне право, і я за те, щоб вони провели свою демонстрацію… Оця рука — свідок, що коли ви вступали до клубу, я, голосуючи проти вас, укинув чорну кулю. Ось пожбурю тобі в пику кухоль із пивом, німецький вилупку, то перестанеш патякати про демонстрацію!
Мені можеш не повторювати двічі! Яке тобі в біса діло, що хлопці… Пролунав гучний ляпас, що його дістав один із тих біля стойки, хто розводився про демонстрацію. І пішло… A-а, то ти так, вилупку! Ось я тобі покажу! Ти в мене… Лясь! Бармен і ті, хто стояв ближче, кинулися розбороняти. Такий собі Папіоло, котрий ледве тримався на ногах, белькотів, ледве повертаючи язиком: я плюсквамперфект, сеньйори, плюсквамперфект… а це, невігласи, означає, що я більше, ніж перфект… що я зараз… бестії… в найдосконалішому, в найперфектнішому стані. Деінде можна жити й інакше, а тут виходить тільки плюсквамперфектно… Після коктейлю — вино, шампанське, одне слово, повний плюсквамперфект… Моє вам шанування, юні пустуни! Обіцяю, що неодмінно прийду подивитись на демонстрацію. Іще одну, бармене, ще одненьку!
Незабаром він уже стояв перед стойкою сам один.
— Ще одну, бармене, ще одненьку… бо я ще не зовсім наплюсквамперфектився!.. Сам… Мене покинули самого… Ну й нехай! Піду тепер розважатись у «Гавану»… Бо там ніхто не думає, що буде вранці-рано, — проспівав він.
Він спробував сісти, думаючи, що позаду стілець, і гепнувся на підлогу.
Бармен і офіціанти допомогли йому підвестися. Таж це відомий хірург! Його повели, майже понесли до крісла й усадовили там, а він знай виривався й горлав: «Хай живе демонстрація! Хай живе демонстрація!» Трохи згодом задрімав, схиливши голову набік.
Відколи під колесами ваговоза загинув його єдиний син, він весь час перебував у такому найплюсквамперфектнішому стані.
Ось і тепер, у напівдрімоті, він пестив рукою дитячу голівку і примовляв: — Якби ти був живий, я пішов би подивитись на демонстрацію, щоб побачити тебе серед твоїх хлопців у маскарадному костюмі на возі або верхи на коні з прапором чи транспарантом у руці; так, так, чимало твоїх друзів, чимало з тих, що приходили до тебе гратися, тепер уже студенти університету, вони йтимуть на демонстрації, а з ними міг би оце бути й ти… — Підносив руку до обличчя, затуляв заплакані очі. — Не бачити, не бачити тієї картини… Велетенське колесо переїжджало дитяче тільце… Якби того не сталося, ти брав би участь у демонстрації, і я прийшов би посміятися з ваших витівок… з твоїх витівок… Зачекав би на тебе, потім ми пішли б разом до клубу. Так, так, ти б ішов у демонстрації з твоїми товаришами, що трошки схожі на тебе, з твоїми ровесниками, які сміються з нас — і слушно… Бо ж тут тільки насмішка, жарт, і хоча основа дуже хистка, однак без насмішки, без жартів, без студентської демонстрації що б то воно було? — і він водив долонею по підлокітнику, ніби гладив дитячу голівку, і все повторював: — Ти йшов би з ними на демонстрації, атож, я знаю, ти йшов би з ними…
Жарти жартами, але ж за тими жартами — правда. І то яка велика, свята правда. Для бідаків і людей середнього стану правда одна і немає іншої. А в багачів правда не одна, а щоразу та, яка їм вигідна. По центральному ринку ходять знатні дами, збираючи підписи під петицією, в якій просять уряд заборонити демонстрацію. Енграсія поставила свій підпис. Бо розписатися вона вміє, а людей для того й учать грамоти, щоб вони могли поставити позначку на бумазі, яку нам підсовують багатії, що стають тоді такі добрі-предобрі до нас… Та дурепа підписалася, навіть не запитавши, що їй підсовують. Треба їй пояснити. Хапай її, Томасо, за коси, а я наклепаю їй морду. Щоб знала, як підписувати бумаги! Та я б… Що ти хотіла сказати, Клодоміро?.. Та що я зроду б не підписалася під тією бумагою, хай мені краще руки повідрубують! Тепер мій чоловік, бідолаха Прієто, не матиме вихідних на цьому тижні. Бо його вихідні — четвер і п’ятниця. А тут надійшов наказ перевести поліцію на казармене становище через якийсь надзвичайний стан, як сказав мені Прієто, одне слово, через студентські жарти. Було б через що… Було б через що, кажеш? Бояться. Від страху вони втрачають усякий сором. Перевести поліцію на казармене становище через хлоп’ячі витівки! Погано тільки, що студенти ганьблять церкву, а все інше в них виходить дуже гарно.
Крики, гармидер, лайка чулися від крамниць, де продають матерію. Власниця однієї з них, Карміна Вальдес, добалакалася з покупницею до бійки. Та жінка набрала в неї