Правда про справу Гаррі Квеберта - Жоель Діккер

Ми обидва перевели погляд на білу дошку з моїм переліком імен:

Гаррі Квеберт                      Тамара Квінн

Ненсі Геттевей       НОЛА      Девід і Луїза Келлерґани

Елайжа Стерн                      Лютер Калеб

— Усі ці люди так чи так пов’язані з Нолою чи зі справою, — сказав я. — Можна вважати навіть, що це список підозрюваних.

— Цей список збиває з пантелику, от що я вам скажу, — зауважив Ґегаловуд.

Я пропустив повз вуха його натяк і спробував скоротити перелік.

— Ненсі 1975 року було п’ятнадцять, і ніяких мотивів вона не мала. Гадаю, її можна викреслити. Тамара Квінн усім торочить, що знала про Гаррі з Нолою… Вона могла бути авторкою анонімних листів.

— Щодо жінок я не певен, — урвав мене Ґегаловуд. — Щоб ото так провалити голову, треба мати величезну силу. Гадаю, це все-таки чоловік. До того ж Дебора Купер бачила, що за Нолою таки біг чоловік.

— А батьки, Келлерґани? Мати лупцювала доньку…

— Бити доньку, звісно, недобре, але це все ж таки не схоже на той потужний удар, що завдали Нолі.

— Я читав в інтернеті, що як зникає дитина, злочинець часто виявляється членом сім’ї або кимсь із родичів.

Ґегаловуд закотив очі під лоба.

— А я читав в інтернеті, що ви великий письменник. Як бачите, інтернет завжди бреше.

— Не забуваймо про Елайджу Стерна. Гадаю, його слід допитати, і якнайшвидше. Ненсі Геттевей каже, що він посилав по Нолу свого водія, Лютера Калеба, і той відвозив її до його палацу в Конкорді.

— Пригальмуйте, письменнику. Елайджа Стерн — упливовий чоловік із дуже заможної родини. Він дуже сильний. З тих, на кого без вагомих причин прокурор не наїжджатиме. Що ви маєте проти нього, крім жінки, що тоді була ще дівчиськом? Сьогодні її показання нічого не варті. Потрібні вагомі факти й докази. Я ознайомився з усіма поліційними рапортами в Аврорі: там нема жодного слова ні про Гаррі, ні про Стерна, ні про того Лютера Калеба.

— Мені Ненсі Геттевей видалася людиною, яка заслуговує на довіру…

— Не сперечатимуся, письменнику, проте я не надто довіряю спогадам, що спливають за тридцять років. Спробую розібратися в цій історії, та щоб серйозно взятися до Стерна, мені потрібні докази. Не збираюся ризикувати посадою, викликаючи на допит людину, проти якої не маю доказів, а він до того ж грає в гольф із самим губернатором.

— До речі, Келлерґани перебралися з Алабами до Аврори з якоїсь цілком конкретної причини, та про неї ніхто не знає. Панотець каже, вони шукали хорошу місцину зі здоровим кліматом, та Ненсі Геттевей розповіла, що Нола згадувала про якусь подію, що сталася, коли вони мешкали з родиною в Джексоні.

— Ти ба! Одне слово, письменнику, в цьому треба поколупатися.

*

Я вирішив не казати Гаррі про Елайджу Стерна, поки не матиму вагоміших доказів. Але сповістив цю новину телефоном Ротові: мені здалося, така обставина може відіграти вирішальну роль у захисті Гаррі.

— У Ноли Келлерґан був зв’язок із Елайджею Стерном? — мало не вдавився він.

— Саме так. Відомості з надійного джерела.

— Пречудова робота, Маркусе. Викличемо Стерна до суду, пред’явимо йому обвинувачення й перевернемо ситуацію. Уявляєте, що подумають присяжні, коли Стерн, присягнувши на Біблії, почне ділитися з ними пікантними подробицями своїх розваг із крихіткою Келлерґан?

— Прошу вас, нічого не кажіть Гаррі. Поки я не дізнаюся про Стерна докладніше.

Того ж таки дня по обіді я подався до в’язниці, й Гаррі підтвердив слова Ненсі Геттевей.

— Ненсі Геттевей казала, що Нолу били.

— Ох, Маркусе, це такий жах…

— Ще вона казала, що на початку літа Нола була дуже сумна і замислена.

Гаррі кивнув.

— Намагаючись відштовхнути Нолу, я зробив її дуже нещасною, і це призвело до страшного лиха. Тими вихідними, після Дня незалежності і нашої з Дженні поїздки до Конкорда, я був геть приголомшений почуттям до Ноли. Мусив будь-що віддалитися від неї. Тож у суботу, 5 липня, вирішив не йти у «Кларкс».

І, записуючи розповідь Гаррі про злощасні вихідні 5 і 6 липня 1975 року, я зрозумів, що «Первини зла» — це детальна історія їхнього з Нолою роману, з фрагментами справжнього листування. Тож Гаррі ніколи нічого не приховував: від самого початку він зізнався всій Америці в цьому немислимому коханні. Врешті я навіть урвав його.

— Гаррі, все це є у вашій книжці!

— Усе, Маркусе, усе. Та ніхто ніколи не намагався цього збагнути. Всі глибокодумно аналізували текст, говорили про якісь алегорії, символи і стильові фігури, а я навіть сенсу їхнього не тямлю. Адже все, що вчинив, це написав книжку про Нолу і про себе.

Субота, 5 липня 1975 року

Четверта година ранку. На міських вулицях — ні душі, тільки його кроки голосно стугоніли в тиші. Він думав лише про неї. Відколи вирішив не бачитися з нею, у нього пропав сон. Раптово прокидався удосвіта і вже не міг заснути. Тоді вдягав спортивний костюм і йшов бігати. Мчав берегом, ганявся за чайками, наслідував їхній лет і біг далі, до Аврори. Добрячих п’ять миль поміж містечком і Гусячою бухтою він летів стрілою. Зазвичай перетинав місто з кінця в кінець і вдавав, начебто біжить до Массачусетса, а потім сідав на Ґранд-біч і дивився, як сходить сонце. Та того ранку, опинившись у кварталі Террас-авеню, він зупинився, щоб перевести дух, і, спливаючи потом, трохи пройшовся поміж будинками; у скронях гупала кров.

Він проминув дім Квіннів. Учорашній вечір із Дженні був найнудніший у його житті. Вона була чудова дівчина, та з нею він не міг ні сміятися, ні мріяти. Мріяти він міг лише з Нолою. Пішов далі, вниз вулицею, й опинився перед забороненим будинком — домівкою Келлерґанів, там, де напередодні висадив заплакану Нолу. Він щосили вдавав байдужого, щоб вона зрозуміла, та вона нічогісінько не второпала. Запитала: «Гаррі, чому ви так поводитеся зі мною? Чому ви такий недобрий?». Він думав про неї весь час. Під час вечері в Конкорді навіть відлучився на хвильку, щоб зателефонувати з автомата. Попросив телефоністку з’єднати його