Діви ночі - Юрій Павлович Винничук
Коли все вже було наготовлене, кухарів та офіціантів одіслали назад. У бенкетовій залі чекав на гостей шведський стіл, обслуги жодної при ньому не потребувалося, а що менше людей, то менше свідків.
Фрау Ольга звеліла вдягнути костюм, і я зрозумів, що гості ось-ось з’являться. О п’ятій над вечір почали над’їжджати чорні «Волги» й, оперативно висадивши високих пасажирів одразу щезали. Гостей стрічали шеф, пан Зеньо і фрау Ольги. Більшість прибулих належали до сталих відвідувачів і називали господарів на імена.
Першими приїхали товариші з обкому. Було їх дев’ятеро. Верховодили ними Бобрик і Ярчук. Потім приїхали ще чотири авта і привезли районне начальство. Всього зібралося сімнадцять чоловіків і одна жінка — секретарка товариша Бобрика Ліда. Помітивши мене, вона підплила майже впритул і промуркотіла:
— Сервус, кіцю. Як ся маєш? Ти готовий до забави?
— Я ще ні в одному оці, — засміявся я.
Вона провела пальцем по моїх вустах, потім торкнулася своїх і підморгнула.
— А хто тут з Києва? — спитав я пошепки.
— А он той лисий.
— Тут половина лисих.
— Але він єдиний — як бубон. Схожий на Хрущова.
Так от він, підкорювач дитячих сердець і дегустатор цноти. Руки в нього були короткі й товсті, животяра випинав над мішковидними штанами, і рухався він, мов дерев’яна лялька, розсипаючи на всі боки щасливу усмішку.
Вся компанія, весело перебалакуючись, посунула в будинок. Ми з Лідою попід руки замикали процесію. Вона пригорталась до мене своїм м’яким гарячим тілом і видихала у вухо жар тропіків.
Дівчата наводили перед дзеркалами останні штрихи. Сукні звабливо оголювали плечі до самого пояса. Обидві малі дівчинки мали намальовані личка і щедро наквацяні губи. Вони вже не трималися за руки, а стояли коло входу в бенкетову залу й зачудовано озирали багаті столи.
Гості затопили хол, і їхні жадібні очі відразу ж почали обмацувати стрункі дівочі фігурки. Дехто відразу починав розмову, зустрівши, очевидно, знайому.
— Просимо з дороги на чарочку, — проголосив пан Зеньо.
Своїм товстеньким виглядом він не відрізнявся від гостей і чувся межи ними знаменито.
Весь тлум повалив у залу і зосередився побіля столів. Дівчата моментально попідпливали до своїх клієнтів і почали їм накладати в тарілки. Тільки обидві дівчинки відбилися від гурту й харчувалися самі.
Довкола аж гуло від голосів, плямкання, сьорбання, дзенькоту келишків і виделок. Алкоголь поволі вивільняв їхні душі. На столах лежали фаршировані коропи, заливні судаки, печені поросята, фазани з барвистими хвостами, купи м’ясива, гори шпинату, салатів, фруктів.
— Яке наше завдання, щось я не второпав, — поцікавився я у Ярка, відірвавшись від Ліди.
— Стояти і спостерігати. Трапляються різні ексцеси. Коли виберешся до Франя? — спитав упівголоса.
— Я не знаю… Може, завтра або позавтра.
— Не тягни. Час підпирає. Мені здається, вони щось затівають.
— Що вони можуть затівати?
— Проти мене.
— Чому ти так думаєш?
— Бо хочуть тепер мене весь час мати на оці.
— Ти будеш сьогодні фільмувати?
— Так. Того гостя з Києва. Це якийсь заступник Щербицького. А ще маю зняти гру в «дев’ятку». То вже гості замовили.
— Що це за гра?
— У «дев’ятку»? О, то є улюблена гра всіх партійців. Дев’ять голих дівчат стають в позу «мама миє сходи». Тоді робляться ставки. Біля кожної складають, скажімо, по сотні. Гравець повинен по порядку, переходячи від першої до дев’ятої, всім дівчатам запхати по п’ять разів. А скінчити лише на дев’ятій. Коли це йому вдасться, забирає всі свої гроші. Якщо не втримається і скінчить раніше, то вважається, що програв. Взагалі мало кому вдається виграти.
За вікнами смерклося, і в будинку спалахнуло тьмяне інтимне світло. Гості вже почали скидати піджаки. Пан Зеньо повідомив, що бажаючі грати в рулетку можуть завітати в сусідню залу.
Ярка покликала фрау, я зостався сам. Але недовго. Біля мене раптом виросла Ліда.
— Таке враження, що ти нудьгуєш.
— Я на роботі. Яка тут нудьга? Я на такій забаві вперше.
— О-о, то тебе чекає море задоволення.
Вона кокетливо до мене всміхалася, вигинаючи своє тіло і надимаючи повні груди. Була вже під газом.
— Налий мені, кіцю.
— Що ти п’єш?
— Кампарі. Собі теж налий, вип’ємо на брудершафт.
Я налив, ми переплелися руками, одним духом вихилили келихи і Ліда з таким смаком засмоктала мої вуста, що я на хвилю втратив здатність дихати. Мимоволі моя долоня лягла їй на перса, Ліда застогнала і притислася до мене всім тілом. Проте я вивільнився:
— Хвилинку! Я на праці. Ще чого доброго побачить твій шеф.
— Він зайнятий, бачиш, як тиснеться з якоюсь блондинкою?
— Цікаво навіщо він возить тебе зі собою?
— А я тут своя людина. Мені теж щось належиться від життя.
— О-о, то ти мусиш знати дуже багато про свого шефа. Може, він тебе навіть боїться?
— Тут усі всіх бояться. Так і живуть. Налий мені ще. Ти за мною зовсім не пильнуєш. Я ж дама.
— А чим ти займаєшся, коли відбуваються якісь пікантні забави?
— Ну, які, наприклад?
— Наприклад, «дев’ятка».
— Ха, то ти вже й про це знаєш. А я розважаюся разом зі всіма.
Я розкрив від подиву рота. Але вона не дала мені його закрити.
— Я і є «дев’ятка».
— О… дуже приємно… Мабуть, тобі нелегко чекати, поки до тебе дійде черга.
— Нелегко… Але зате я вже маю діло зі справжнім мужчиною. Мені здається, ти б у цю гру виграв.
— Я?.. М-м, не знаю, не пробував.
— А спробуй! Я тебе буду чекати.
— Але я тут не на забаві, а на роботі.
— Це не має значення. Якщо я захочу, то і тебе введуть до гри. Ну, то як?
— Е-е, знаєш, може, якось іншим разом. Я ще новачок.
— Ну, гаразд. Але наступного разу ти так легко не викрутишся, — сказала вона.
На щастя, наступного разу не буде, подумав я собі. А вголос сказав:
— Отже ти справжня секс-бомба, якщо тебе приберегли на сам останок.
— Ти не помилився. Все, що я добилася в житті, я завдячую своїй задниці. Відповідно мене можна вважати дамою найвищої класифікації. Я коштую дорого, але ніхто ще не сказав, що він дурно стратив гроші. Хочеш перевірити? Я для тебе зроблю скидку.
— Ти знаєш, я тобі вірю й так. Але я ніколи не платив за любощі. Бо вважаю себе теж