Українська література » Сучасна проза » Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін

Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін

Читаємо онлайн Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін
сережку, хто навіть литу пряжку.

Переможець одержував всю заставу.

Тіверець подякував старості і закликав лучників до заїзду випити доброго грецького вина.

Стрільці прокричали йому славу і понесли до заїзду на руках.

Вже над головами своїх носіїв тіверець закликав дядька в заїзд. Але дядько Півень мовчки показав: «ні!» і лишився змагатись у боротьбі.


БОРОТЬБА

У боротьбі дядько подолав лише чотирьох городян, що були трохи важчі за нього. Він їх усіх кинув на землю.

Але коли проти нього став варяг, нічого дядько Півень не міг удіяти. Варяг схопив дядька за пояс і легко перекинув через стегно. Дядько сильно вдарився лицем об землю. Кров зачуріла в нього з носа і з губи. Він не міг ніяк спинити кров, йому довелося спуститись вниз через Подільську Браму до джерела-водограю і там змивати крижаною водою розтовченого носа.

Він повернувся на торжище тоді, коли молодий купчина притис варяга спиною до землі. І всіх інших поклав чорновидий киянин. За свою перемогу він не взяв ані шеляга. А ще й пригостив братію барилом меду.

Півня цей молодий купчина запримітив зразу і сам підніс йому чашу меду.

- Це в тебе кобил звели таті? - спитав ласкаво.

- У мого боярина, - насупився дядько Півень.

- Що - ти робичич?

- Ні, боржник. На коня позичив повідного. А кінь здох.

- І то все?!! - здивувався купець. - Слухай! Плачу за тебе борг! А ти йди до мене служити охоронцем. Кінь, кожух і кулеша мої. І ще плата - дюжина різан. Різана в місяць! Зрозумів?

- Зрозумів, мій господине. Дякую за ласку, та мені треба боярину тих кобил по-вер-ну-ти. У мене ряд складений з боярином.

- Як знаєш! Я завжди тебе візьму до себе. Приходь, коли схочеш!


НАВКУЛАЧНІ БІЙЦІ

Між боротьбою та навкулачними боями була перерва, бо радились між собою староста, його помічники та мечник Верхнього Міста, чи зводити тільки за вагою та зростом, чи як завжди - хто кого побажає, той і викликає.

Поки йшла рада, дядько Півень протиснувся через натовп до малого.

Печенізький румак зразу звів вгору свою лебедину шию і нашорошив вуха. Його опуклі карі очі дивились уважно і напружено.

Хлопчикові аж тепло стало всередині - от яку здобич взяв дядько на Росі.

Дядько огладив коня, пригостив білим пшеничним коржем.

- Зараз ось почнуть навкулачні бої, і я почну перший.

- Ти стомився. Тебе он як вдарив варяг об землю. Ти пропадеш!

- Нічого! Я помолився Богородиці. Вона мене не видасть. Битимусь!

- А як же застава? Що поставиш супроти?

- Ой боже! Що ж мені ставити? - Півень в розпачі схопився за голову. - О! Я поставлю лук і стріли печеніга.

- А хіба речі ставлять? Я все бачу, що ставлять гроші або прикраси…

Дядько послав малого до істобки по лук і стріли. Хлопчик скочив на землю і щосили потяг румака за вузду.

- Не поспішай! Я ще раз піду до храму і помолюсь…

За брамою Володимирового міста Півник видряпавсь у сідло і погнав скакуна до Золотих Воріт. А там стражники не перепиняли його, бо вже запізнали його і пам’ятали.

Ось він в істобці.

Схопив сагайдак, лук та помчав, не міг утерпіти, до Бабиного Торжка.

Але як повернувся з конем на своє місце під паркан, то навкулачні бійці, добрі молодці, вже гамселили один одного, що було сили.

А що далі на таці срібла ставало все більше.

Коли з храму прийшов дядько, застава вже була в три монети від голови.

Півень вихопив у хлопчика зброю і кинувся до рядів, де сиділи лихварі та міняли.

По його роз’юшеному і збудженому вигляді вони без напруги зрозуміли, що йому конче потрібні гроші. І не давали за добру зброю більше трьох монет. А зброя була найкращої саркельської роботи. Та дядько і цим трьом потертим кружальцям металу був страшенно радий.

Півень ступив у коло, де змагались бійці. Якраз під валом, де не була земля мощена колодами. Якщо на мощений хідник збити людину, то з неї може й душа вилетіти.

Ой як добре, що дядько встиг із своїми трьома монетами. Ще б трохи, і довелося б шаблю продавати.

Півень по одній поклав по монеті на тацю базарного старости. Натяг на тім’я свого клобука, відкасав рукава та тугіше підтягнув пояса.

Проти нього був один із гончарів, чоловік, що, певно, полюбляв кулачні бої, бо носа мав стовченого, звернутого набік. Вищий на голову за Півня, у плечах не такий широкий, та руки м’язисті, довгі, а кулаки просто як молоти.

Гончар перший пішов на дядька, розвернувся, замахнувся на всю силу правиці.

Півень назустріч йому зробив два маленьких кроки швидких, прихилив голову. І рука гончарева збила тільки шапку з голови Півня. Водночас дядько вдарив гончара в підборіддя. Гончар похитнувся.

Дядько додав йому лівицею під бока, потім правицею знов у підборіддя.

Гончар сів на землю.

Очманіло крутив головою.

Півень стояв над ним і чекав, поки гончар підведеться. Не підводився. Дядько взяв його під пахви і поволік під схил валу та й посадовив там.

Дядько частину грошей згріб з таці і сказав, що другу половину ставить у заставу.

Проти нього вийшов один з княжих конюхів. Поклав одну важку монету проти дядькової купи.

Не попер необачно на Півня, як то зробив гончар. Але все ходив навколо дядька і все перед себе лівою розмахував. Це щоб дядько на його довгу руку наштовхнувся. А за тим щоб врізати правицею чи в груди, чи в лице.

Дядько метнувся вперед. І конюх певно подумав, що він його вдарить. Розмахнувся на повну силу правою. Та Півень відскочив набік і знизу, з усієї сили вдарив конюха по щелепі. Конюх опустив руки, навіть пальці розтис.

- Хто інший вийде? - спитав дядько.

Та конюх хрипко видобув із себе.

- Я ставлю ще одну монету.

Похитуючись, підійшов до таці і кинув на неї важку срібну монету.

І цього разу він кинувся вперед, прикривши себе напівзігнутими руками. Кружив навколо Півня і намагався застигнути його зненацька і щосили вдарити.

Та дядько був прудкіший. Підловив конюха, коли той широко розмахнувся. Щосили вдарив конюха в підребер’я. Удар завалив конюха на коліна. Нахилився вперед і, щоб не впасти обличчям на землю, обперся обома кулаками. На нього напала гикавка. Та все ж він якось звівся і зігнувшись, тримаючись за боки, пішов з кола.

Ті княжі конюхи, що були з кулачним бійцем, загорлали:

- Він ударив його нижче пояса!

- Проти правил,

Відгуки про книгу Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: