Одержимість - Алекс Грей

вина була лише в тому, що він полюбив вже чиюсь наречену, при тому, не знаючи про це. Він винен був лише в тому, що в тій любові віддав Тетяні всього себе, він, до речі, робив їй пропозицію, але вона просто пообіцяла подумати. Від їх кохання народилася чудова дівчинка, і знову його вина була в тому, що він просто не знав про те, що творилося в голові у моєї подруги. Але ти запитай будь кого, розповівши цю історію, хто тут правий, а хто неправий. Тобі будь хто скаже, що не правий мужик, тому що… він просто мужик. Донька зробила винним батька, не враховуючи того, що мати її примудрилася в цій історії обдурити всіх. І Ігоря, і чоловіка свого, і доньку, і навіть себе. Ось такий от талант у моєї подруги. А ти кажеш, що через дітей не можна нічого змінювати. А ось якби вчасно поміняла би, то все могло би бути по іншому.

Аня закінчила розповідь і полізла в свій рюкзак. Порившись там кілька секунд, вона витягла звідти пляшку мінеральної води і, відкрутивши пробку, зробила кілька ковтків прямо з горла. Потім простягла пляшку Алексу.

— Дякую. — відповів він, відпиваючи з пляшки. — Історія, дійсно, на перший погляд звичайна, вся справа лише у висновках. У кожного з нас теж є сотні історій з життя, он у тебе взагалі набір для серіалу. — він засміявся і поплескав Аню по плечу.

Коли вони під'їхали до Італійсько-Словенського кордону, була глибока ніч. Від усіх переживань і пригод, розмов про життя, образ і недомовленостей, розбавлених шикарною цирковою виставою, на них звалилася справжня втома. Очі в Алекса просто злипалися, але він вирішив не зупинятися на трасі, а доїхати до невеликого готелю в передмісті Трієста. Для цього їм довелося звернути з траси, що вела на Любляну. Алекс не вводив координати цього готелю в навігатор, понадіявшись на свою пам'ять. Він вже кілька разів зупинявся в цих місцях, тому без зусиль знайшов вузьку дорогу, яка вилася між невисоких гір. Дорога була дуже вузькою, і іноді здавалося, що вона взагалі занедбана, тому що їм за всю дорогу не зустрілася жодна машина. Покружлявши по горах, вони виїхали на узбережжя Адріатичного моря. Тут не було такого пожвавлення, як в Монако чи в Ніцці. Лише, скромні вогні висвітлювали невелику набережну біля маленького готелю, що зачаївся серед гір. Цей готель йому порадили друзі, сам би він ніколи не знайшов його, бо його не було на жодному туристичному сайті. Тоді Алекс здивувався, яким чином господареві цього готелю вдається заповнити його під зав'язку. Але, зараз він зрозумів, що людям, якщо щось по-справжньому сподобається, то вони обов'язково приїдуть сюди, навіть не дивлячись на зайві декілька десятків кілометрів звивистої гірської дороги. Коли він в'їхав на паркінг готелю, Аня міцно спала, скрутившись калачиком на передньому сидінні. Він не став її будити, і пішов усередину готелю дізнатися про вільні номери. Номер виявився тільки один, але його це не засмутило. Втома була така, що він готовий був заснути прямо за кермом, але за завтрашній день і наступну ніч йому треба було подолпти ще більше тисячі кілометрів. Алекс кілька разів спускався за речами, потім акуратно закрив багажник, щоб не розбудити Аню, але вона вже прокинулася і сиділа, відкинувши голову на підголівник. Виглядала вона сумною і втомленою. Сонна, трохи розпатлана вона була схожа на студентку, що випадково заснула на лекції. Єдиний промінь світла, що потрапляв в салон машини і йшов від входу в готель, падав прямо на її кулон. Цей кулончик у вигляді палітри фарб, і без того зберігав в собі різні таємниці, а в тьмяному світлі нічного ліхтаря здавався по-справжньому чарівним. Алекс подумав тоді, як звичайна річ може прив'язати до себе людину, і як людина може фанатично прив'язатися до звичайної срібної дрібнички, як багато таємниць і переживань може в собі зберігати лише декілька грамів недорогого срібла. Ще три дні тому, побачивши цей кулон на незнайомці, Алекс і не підозрював, як багато він може значити для неї.

— Ти знову туди дивишся? — намагаючись здаватися суворою, запитала Аня. Але сама розсміялася від цієї награною серйозності. — Говори, куди ти мене привіз, збоченець? Навколо темно і страшно, а ти обіцяв Венецію.

— Венеція залишилася позаду, не до неї зараз. Ми занадто багато часу витратили на Макса і його серпентарій і на цирк з поп-корном. Венеція буде іншим разом, а зараз я просто хочу спати. — стомлено відповів Алекс, подаючи Ані руку, щоб їй зручніше було вилізти з машини.

— А, точно, буде іншим разом? — її сонні очі виявилися всього в якихось десяти сантиметрах від його обличча і він відчув її теплий подих. Вона стояла, нерухомо і не мругаючи, в очікуванні відповіді.

— Ну, якщо ти в наступний раз знову будеш їсти паелью на трасі, а я буду проїжджати повз, то обов’язково. — пожартував Алекс, але Аня не сприйняла його жарт. Вона опустила очі і, посміхнувшись, сказала:

— Ну, я, чомусь, так і думала. Гаразд, ходімо, покажеш хороми.

— Хороми — це дуже сильно сказано, але мені тут дуже подобається, всюди, чуєш, море шумить? Зовсім поруч.

Вони обидва мовчали, поки піднімалися старими сходами в свій номер. Увійшовши до кімнати, Аня скинула босоніжки, і одразу пішла в душ. Алекс був настільки виснажений, що, ледь торкнувшись дивана, він провалився в глибокий сон. Він не знав, скільки проспав, але прокинувшись, у нього було відчуття глибокого ранку, хоча за вікном ще було темно. Він подивився на годинник і здивувався тому, що проспав лише півгодини. За дверима душа було тихо, і навіть промінь світла не пробивався крізь нещільно зачинені двері. Звикнувши трохи до темряви, він побачив неростелене ліжко і зрозумів, що в номері він знаходиться один. Він увімкнув світло, Ані ніде не було. У якийсь момент він подумав, що вона просто поїхала, але побачивши її валізу, заспокоївся. Алекс визирнув у вікно і побачив на березі знайомий силует. Аня сиділа на каменях, недалеко від того місця, де стежка спускалася до моря. Десь внизу шумів прибій, було чутно, як хвилі накочувались на невидимий берег і розбивалися об скелі. Алекс підійшов до неї ззаду, і, не кажучи ані слова, просто сів поруч. Вона сиділа, поклавши підборіддя на