Смутна доба - Микола Смоленчук

Прихопивши двох козаків, Тарануха поскакав до східних воріт. Сторожа ніякого візка не бачила.

— Побачите чорняву дівчину, одразу повідомте мене!

Козаки об'їхали усі міські ворота, та повернулися ні з чим.

Власьев кілька місяців жив на кордоні, чекаючи, щоб їхати з майбутньою царицею до Москви. Але Мнішек упиралась, ревнувала царя до дочки Годунова Ксенії. Бідну дівчину постригли в черниці і під іменем Ольги відвезли до монастиря у Володимир.

З'явилася інша причина, тепер Марина Мнішек не хотіла виконувати православні обряди, належні для цариці.

Римський двір стежив за кожним кроком нового царя і майбутньої цариці. Папа писав Марині: «Від твого заміжжя чекаємо великої користі для католицької церкви... Маєш прагнути усіма силами, щоб богослужіння католицької релігії і наука святої апостольської римської церкви були прийняті вашими підданими у вашій державі і утверджені міцно й непорушно».

Власьєв не витримав і сам поїхав у Самбір. На початку березня 1606 року Мнішеки вирушили в дорогу. Продовжуючи диктувати свої умови, вони переїздять кордон поблизу Баєва лише на початку квітня.

Відправилися до Москви Адам і Костянтин Вишневецькі, Стадницькі, Тарли, свита майбутньої цариці складалася з 61969 осіб і більше трьохсот слуг. У почеті налічувалось понад дві тисячі коней, велетенський обоз — у погану погоду селяни прилеглих до шляху сіл будували їм мости і греблі.

На московській землі зустрічали царицю добре, у містечку Красному заслані царем люди піднесли Марині хліб-сіль. Чекали вони приїзду цариці три місяці.

Віншував[154] Марину Мнішек Смоленськ.

19 квітня Мнішеки досягли Вязьми. Сандомирський воєвода залишив тут дочку Марину, а сам виїхав до Москви. Цар пишно зустрічав свого майбутнього тестя та його почет, що складався з чотирьохсот чоловік. Наступного дня відбулося цілування руки государя в присутності гостя. Цар показував Мнішеку свої нові дерев'яні палати, де незабаром знайде він свій трагічний кінець.

Наступні дні влаштовувались гучні бенкети та виїзди на природу.

Левко того не бачив, його разом з іншими козаками, що входили колись до царської сотні, Дмитрій відіслав до Вязьми охороняти майбутню царицю. Три дні жила вона у колишніх царських палатах Бориса Годунова. То був великий двір, обнесений ровом та дерев'яним частокіллям з кам'яною церквою в центрі, численні служби ледве увібрали найповажніших людей почту, охорона і слуги ночували на подвір'ї. Для Марини Мнішек поруч церкви розбили дивовижної краси шовковий намет, навколо нього поставили на жердях полотняну стіну з розмальованими замковими баштами. Те диво оточували шатри найіменитіших гостей. Мнішек у своєму казковому замкові приймала дворян і купців, які привозили новій цариці подарунки. Левко зустрів знайому по Самбору покоївку, вони колись навіть приятелювали, Зося охоче згодилась на побачення з козаком.

Покоївка тільки й говорила про вроду та вишукані манери цариці.

— Чи зможе жити між цього бидла — не відаю?!

— Як знати, — непевно відповів їй Левко.

Козаки мали супроводжувати царицю до Москви. Урочистий в'їзд нареченої цариці мало чим відрізнявся від минулорічного царського приїзду. Тільки обоз виявився більшим від царського. Та й пустили його, випадково чи умисно, перед каретою цариці, дивіться, мов, ми не бідні родичі! Був тут і воєвода Мнішек, щоб супроводити дочку; приїхали польські посли Олесницький та Гонсевський.

Для Марини на луках за Москвою-рікою розбили намет, ще розкішніший від того, що мала вона у Вязьмі, Левко знаходився у складі тисячі вершників, вишикуваних для його охорони.

Під звуки литавр, сурм та бубнів Марина, оточена дамами і кавалерами, приймала в шатрі гостей. Яскраво світило травневе сонце, біля намету зупинялися карети, їх супроводжували думні дворяни на конях. Лишаючи коней слугам, знатні люди йшли бити чолом новій цариці. Найповажніший з приїжджих, князь Мстиславський, низько схилився перед царицею:

— Царська величність прислала за вами карету і просить до своєї столиці!

Всі зняли шапки, доки цариця сідала в карету, запряжену дванадцятьма білими у яблуках кіньми.

Рушили до Никитських воріт, а звідти до Кремля. По обидва боки рухались стрільці в червоних суконних кафтанах з білими пов'язками на грудях, тримаючи в руках довгі рушниці з червоними ложами. Одразу за каретою грали коні двохсот польських гусар під орудою Дамарацького та велетенський почет Сандомирського воєводи по десять вершників у ряд, на породистих угорських жеребцях з крилами за плечима.

Сам воєвода їхав позад свого війська у багатому малиновому кафтані, хутряній шапці з пером, навіть шпори та стремена на ньому були золоті.

Подив натовпу викликав араб, одягнений по-турецьки,