Золота медаль - Олександр Васильович Донченко

Розчервоніла Оля, щохвилини рухом голови відкидаючи назад дві косички, які чомусь їй заважали, заявила:

— Що — Везувій! Це так собі. А хто зараз відгадає оцей фокус?

Вона поклала перед собою на столі капелюх і поставила кухлик. Потім дала оглянути присутнім звичайне куряче яйце. Всі ствердили, що воно справжнє, без будь-якого обману.

— А ви? — простягла яєчко вчительці.

На верхній губі в Олі блищали бісерні краплини, і Зінаїда Федорівна зрозуміла, як дівчина хвилюється й переживає за свій фокус.

— Хоч зараз на сковорідку! — голосно сказала вчителька, але Оля навіть не усміхнулась, бо наближався найважливіший момент.

— Я кладу яйце в кухоль,— сказала Оля, і всі побачили — вона справді поклала його туди. Піднявши над головою капелюх, показала, що він порожній.

— А зараз яйце само-самісіньке перейде з кухля до капелюха!

Оля накрила кухлик хусткою, промовила «раз, два, три!», і, коли скинула хустку, яйця в кухлику вже не було — воно опинилося в капелюсі.

Спочатку серед присутніх залягла тиша — в ній був і подив, і німе захоплення. І враз знову, як постріл, залунали оплески.

— Ой які діти! Які ще вони діти! — з ніжністю шепнула Ніна на вухо Зінаїді Федорівні і зніяковіла — хіба сама давно була такою?

Потім Петя Малюжанець показав перевернуту догори дном склянку, з якої не може вилитись вода, проте більшість знали, в чому річ, і гукнули:

— Повітря тисне на папірець! Повітря!

А наперед уже вийшов Юша Кочетков, поставив на стіл графин з прозорою водою й дві порожні склянки.

— Не думайте, що це вода,— заявив він.— Скажу вам по секрету, що насправді це червоне вино!

— З водопроводу! — гукнув Сухопара.

— Ага, ви не вірите? Ну, гаразд же! Дивіться!

Юша налив з графина води в першу склянку, і всі побачили, що склянка справді сповнилася червоною рідиною.

Хтось ахнув, хтось насмішкувато спитав:

— А може, то — морс?

— За те, що ви звете вино морсом,— промовив Юша,— я не дам вам його покуштувати і знову оберну на воду!

Він перелив «вино» в іншу склянку, і червона рідина стала знову водою.

Від дверей несподівано протиснулась до столу гардеробниця Агафія Кирилівна, бабуся з бородавкою під оком, від чого здавалось, що старенька весь час підморгує.

— А претвори ще раз, претвори! — попросила Юшу.— У священному писанії сказано, що такі чудеса тільки святі апостоли могли творити. Аж воно всім тепер видно, який обман був.

— Це, Агафіє Кирилівно,— хімія,— поважно пояснив Юша.— Я зараз розкрию секрет. В одній склянці на дні було трохи содового розчину, в другій — кілька краплин фенолфталеїну.

— От бачиш, мабуть, і чудотворці підсипали якого-небудь нафтанаїлу, а нам, темним, усе — чудо.

Зінаїда Федорівна нахилилась і непомітно розгорнула газетний згорток. У ньому лежала свічка. Одна тільки Ніна бачила, як учителька помастила гнотик свічки якоюсь рідиною.

— А тепер я хочу показати вам всім фокус! — сказала Зінаїда Федорівна і поставила свічку на стіл.

Усі затихли.

— Це незвичайна свічка,— пояснила вчителька.— Вона дуже слухняна, робить усе, що я їй накажу. Щоб її засвітити, ніякого сірника не треба. Потрібно тільки сказати їй кілька слів. Дивіться!

Вчителька насупила брови, зробила серйозне обличчя і голосно проказала:

— Свічко, свічко, засвітись!

Минуло кілька секунд, свічка не виконувала наказу.

— Вона не почула,— усміхнулась Зінаїда Федорівна.— Треба їй гукнути голосніше. Ану, Сухопара! Накажи їй!

Сухопара вийшов наперед, гукнув:

— Свічко, свічко, засвітись!

Напружена тиша. Десятки дитячих оченят вп’ялися в свічку. Проте вона не виявила ніякого наміру спалахнути. Сухопара глянув на вчительку:

— Не горить! Та ви жартуєте! Хіба може таке статися, щоб...

Він не доказав. Свічка враз спалахнула яскравим вогником.

Увесь клас ахнув, загримів оплесками, сміхом, вигуками. Почулись десятки запитань:

— Чому вона засвітилась?

— Зінаїдо Федорівно, як це сталося?

— Зінаїдо Федорівно, скажіть!

Вчителька теж сміялась, жартувала:

— Я ж казала, що це слухняна свічка! Не така, як дехто з вас.

— Зінаїдо Федорівно, ну скажіть! Скажіть!

Довелося тут же розповісти, що існують такі хімічні суміші, які мають властивість самозайматися.

Ніна розказала коротко про чудесну науку хімію, з допомогою якої можна виготовити з дерева папір, шовк і навіть калоші, пояснила деякі інші фокуси, і на цьому збір закінчився.

Олю Козуб оточили піонери, кожний намагався догадатись, як яйце перейшло з кухля в капелюх, просили розказати про секрет фокуса. Тільки Сухопара удавав, що це його аж ніяк не цікавить.

24

Іноді в Ліди Шепель прокидався дикий протест і обурення.

«Яке їм діло до мене? Хто їм дав право копирсатись у моїй душі, вивертати її перед усіма? Чому їм хочеться — і Жуковій, і Віктору, і всім іншим — підстригти мене під свій гребінець, щоб я ходила разом з ними по одній протоптаній стежці? Ви не любите мене? Не любіть! Не треба. Я теж вас не люблю!»

Вона падала обличчям на подушку, ридала довго й надривно, здригаючись усім своїм довгим тонким тілом. І руда гостровуха Розка відповідала їй з-під ліжка: «ррр... гра-гра-гра...»

Коли в такий час мати була вдома, вона підходила до дочки й утішала;

— Лідочко, бережи слізки... Якщо бог їх створив, вони, значить, для чогось потрібні в організмі. Не плач. З вовками жити — по-вовчому й вити. Тепер усі поступають у комсомол, таке движеніє серед молодьожі. А якщо коли й полають на зборах, терпи, Лідочко.

Ліда лежала так деякий час, потім шукала окуляри. Вони були під ліжком, і вона жахалась, що так могли легко розбитися. З люстерка на Ліду дивилось некрасиве, заплакане обличчя з червоними повіками, і їй уже було соромно за свою істерику, за все, що вона тільки що думала.

Ніякої протоптаної стежки нема, її однокласники-комсомольці вимагають, щоб вона, член комсомолу, йшла з ними в одному ряді і разом з усіма торувала дорогу до нового. І коли так гостро вимагають цього від неї і засуджують її поведінку, її характер, то, напевне, вона збилась на манівці, і риси її власного характеру такі, що комсомольська громадськість не впізнає в ній члена свого колективу.

На мить уявилось, що її виключили з комсомолу, і це було так страшно, що Ліда мерщій почала думати про інше. Думала вона про свої три комсомольських роки. В комсомол вступила в сьомому класі, і яка це була радість для неї, п’ятнадцятирічної дівчинки! Проте перші комсомольські доручення трохи розчарували Ліду. Вона справно збирала членські внески, листувалася з