Українська література » Сучасна проза » Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг

Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг

Читаємо онлайн Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг
class="p1">— Не може бути!

— Так і є, люба… Заявила, що та намагається викрасти татка з родини. Був жахливий скандал, і містера Даневея забрали додому. Мабуть, боялися, що вони з місіс Едкок намагатимуться почати певні стосунки. Як на мене, це дохлий номер. Джинін каже, він утратив свої чоловічі можливості багато років тому й тепер навіть мухи не скривдить… То кому заважали їхні обійми й цілунки? Тепер серце Вести розбите. І не знаєш, що вона далі утне. Скажу вам лише одне: з ними не засумуєш.

— Це точно, — відповіла Евелін.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

1 серпня 1945 р.

Чоловік упав у політуру

Якби я не була одружена з ним, то ніколи б у це не повірила… Моя друга половинка був на станціях, вештався біля цеху, де фарбують військові вагони, та й упав у 250-галонний чан політури. Йому вдалося видряпатися звідти, але лак висох так швидко, що не встиг він ступити на землю, як цілковито вкрився скориною. І нам довелося кликати Опал, аби вона приїхала та зрізала лак із того, що залишилося від його волосся. Добре, що в нас дітей немає. Не так багато в мене часу — турбуватися про ще одну дитину.

Хто-небудь може порекомендувати добру няню для чоловіка?..

Ми всі дуже щасливі, що війна нарешті скінчилася. Учора Боббі Скроґґінз повернувся додому, а Томмі Ґласс і Рей Лаймвей — минулого четверга. Ура!

Самі лише добрі новини. Нінні Тредґуд заходила і принесла мені чотирилисткову конюшину. Каже, що вони з Альбертом у своєму дворі три таких знайшли. Дякую, Нінні.

Дот Вімз

Будинок престарілих «Трояндова тераса»

Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама

15 серпня 1986 р.

Джинін, чорношкіра медсестра, що пишалася своєю стійкістю, якої насправді не мала, почувалася втомленою. Цього дня вона працювала подвійну зміну й зайшла до їхньої кімнати, аби трохи посидіти й викурити цигарку. Місіс Отис була в залі на своїх класах мистецтв та ремесел, тож місіс Тредґуд зраділа компанії.

— Ви знаєте жінку, з якою я розмовляю щонеділі?

— Яку жінку? — не зрозуміла Джинін.

— Евелін.

— Кого?

— Ту маленьку гладеньку русяву жіночку. Евелін… Евелін Кауч… Це невістка місіс Кауч.

— Ага, знаю.

— Вона розповіла мені, що відтоді, як один тип обізвав її в «Піґґлі-Віґґлі», вона просто зненавиділа людей. Я казала їй: «Люба, від ненависті не буває добра. Вона лише перетворить ваше серце на корінь гіркоти. Люди не можуть припинити бути собою, не більше, ніж скунс може припинити бути скунсом. Ви не думали, що, якби вони мали вибір, то воліли б стати кимось іншим? Звичайно ж. Люди просто слабкі».

Евелін каже, трапляються навіть часи, коли вона починає ненавидіти власного чоловіка. Він, мовляв, сидить, нічого не робить, лише дивиться свій футбол та по телефону патякає. І в неї виникає шалене бажання торохнути його по голові бейсбольною битою без будь-яких причин. Бідолашна Евелін, вона гадає, що в неї єдиної в світі бувають погані думки. Я казала їй, що така проблема — звичайна річ серед подружніх пар, що прожили разом так довго.

Пам’ятаю, як Клео дістав свої перші вставні щелепи, якими він так пишався. Під час їди вони постійно клацали, і це так діяло мені на нерви! Бували вечори, коли я просто вставала з-за столу і йшла, аби не бовкнути чогось образливого… А я ж любила цього чоловіка понад усе на світі! Бувають часи, коли двоє починають дратувати одне одного. А трохи згодом — я вже навіть не пам’ятаю, чи то зуби припинили клацати самі по собі, чи то я просто звикла — але це більше ніколи не турбувало мене. Такі історії трапляються навіть у найкращих родин.

Візьміть хоча б Іджі й Рут. Ніколи не зустрічала більш відданих одне одному людей, але й у цих двох видався період дрібних незгод. Одного разу Рут переселилася до нас. Я досі не знаю чому і ніколи не питала, бо то мене не обходило. Але, гадаю, їй не подобалося, що Іджі їздить на річку до Єви Бейтс. Вона відчувала, що Єва з якоїсь власної примхи заохочувала Іджі до пиятики. І то була правда.

Але, як я вже казала Евелін, кожен має своїх тарганів.

Бідолашна Евелін, я непокоюся за неї. Від цієї менопаузи в ній прокинулась жага помсти! Вона не лише хоче торохнути Еда по голові — останнім часом її почали навідувати фантазії, у яких вона перевдягається в чорне, ходить ночами й розстрілює поганих хлопців з автомата. Можете собі уявити таке?

Я сказала їй: «Люба, ви забагато дивитесь телевізор. Викиньте з голови ці думки негайно! І, до речі, ми не маємо права судити інших людей. У Біблії чорним по білому сказано, що судного дня на землю зійде Ісус у супроводі янголів, щоб судити мертвих і живих, відділивши агнців від козлів».

Евелін спитала, хто такі агнці, і, присягаюсь життям, я так і не змогла їй відповісти!

Рибальська база і річковий клуб «Фургонне колесо»

Ріка Ворріор-Ривер, Алабама

3 червня 1946 р.

Блакитні вогники вже горіли, і чути було, як шаленіють усередині люди. Над усією рікою гриміли пісні з музичного автомата. Посеред цього гармидеру сиділа Іджі, розпиваючи пиво «Пабст Блю Риббон», один кухоль за іншим. Сьогодні вона вирішила відмовитись від віскі, бо вчора хильнула зайвого.

Її подруга Єва бучно веселилася в компанії сільських хлопців, яким того вечора належало бути на зустрічі Спілки захисту лосів у Ґейт-Сіті. Проходячи повз Іджі, вона глянула на неї.

— Боже мій, дівчинко, що трапилось? Ти схожа на ящірку з похмілля!

Генк Вільямз на всю горлянку співав про свою нещасливу самотність.

— Рут виїхала, — відповіла Іджі.

Настрій Єви миттєво змінився.

— Що?

— Виїхала. Пішла жити до Клео з Нінні.

Єва сіла.

— Господи, Іджі, чому вона це зробила?

— Вона дуже люта на мене.

— Це я вже збагнула. Але що ти накоїла?

— Я їй збрехала.

— Отакої! І що ти їй сказала?

— Сказала, що їду до Атланти провідати свою сестру Леону й Джона.

— А сама не поїхала?

— Ні.

— А куди ти пішла?

— Просто до лісу.

— З ким?

— Сама з собою. Я лише хотіла побути на самоті, от і все.

— Чому ти їй так і не сказала?

— Не знаю. Мабуть, мене трохи дістало, що я маю постійно перед кимось звітувати, де я. Не знаю. Почувалася, ніби в клітці, от і захотіла трохи волі. Тому й збрехала. Все. Невже це така велика проблема? Он, Ґрейді бреше Ґледис, а Джек бреше Мозелл.

— Так, але ж, люба, ти не Ґрейді й не Джек… і Рут тобі теж не Ґледис чи Мозелл. Боже мій, дівчинко, мені гидко на це

Відгуки про книгу Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: