Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг
Тож сьогодні він вирішив повертатися додому, бо легше було вмерти, ніж довше залишатися на чужині. Він тужив за Бірмінгемом, як більшість чоловіків тужить за своїми дружинами.
Дружина — ось ким прагнула стати для нього міс Електра Ґрин… Якщо, звісно, вона лишить його живим.
Проходячи повз бар «Флейта й барабан», він чув, як із музичного автомата ллється пісня:
Десь на Півдні, в Бірмінгемі,
Так, на Півдні, в Алабамі?
Місце є, куди приходять
Танцювати цілу ніч.
Довгі відстані долати,
Ладен я, щоб станцювати
Джайв південний, млосний, плинний —
Танцювати цілу ніч.
Там на кожнім перехресті
Люди в смокінгах гуляють,
Люди радісно вітають —
Веселись, турбот не знай!
Там мене ти знайдеш нині,
Поза містом на гостині,
На Таксидо-перехресті
Ми зустрінемось. Бувай!
«Слеґтаун ньюз»
Розділ «Усілякі дрібнички» (новини чорних кварталів Бірмінгема) містера Мільтона Джеймса
25 листопада 1950 р.
Відомий бірмінгемський холостяк одружується
Міс Електра Ґрин, донька містера й місіс Р. К. Ґрин, стала чарівною нареченою містера Артиса О. Піві, сина містера й місіс Джордж Піві з міста Вісл-Стоп, Алабама.
Пишну весільну церемонію проводив доктор Джон В. Ніксон, пастор Першої церкви Конгресу, тоді як весільний музичний супровід виконував наш шановний містер Льюїс Джонс.
Чарівна наречена
Красуня-наречена виглядала звабливо у своєму трав’янисто-зеленому, отороченому норкою ансамблі та бурштинових прикрасах. Довершували образ коричневий фетровий капелюшок, того ж кольору туфлі й рукавички та пришпилена до ліфа бутоньєрка з конвалій.
Міс Вередлива Пташка Піві, сестра нареченого, вабила око своєю виноградно-бузковою сукнею з оборками на ліфі, доповненою переливчастим бісерним намистом та світло-вишневими туфлями й рукавичками.
Святкування
Одразу ж після вінчання відбувся святковий прийом, що проходив у будинку місіс Лулу Баттерфорк, відомого серед майстрів косметології міста косметолога й водночас перукаря-стиліста.
Кілька відомих бірмінгемців, завітавши на свято, отримали пунш, морозиво і домашні тістечка. Вони навперебій захоплювалися блискавичним розмаїттям численних весільних подарунків.
У понеділок 5 жовтня, об одинадцятій годині вечора, весільне свято продовжилося гарячими запальними танцями, на яких «головувала» місіс Тонсилль Робінсон.
Подію з блиском відзначили бенкетом у спеціально обраному кафе «Маленька Савойя», яке святково оздобили по-різдвяному пишними прикрасами. У залі стояв довгий стіл, щедро заповнений вишуканими наїдками. Подавали гарячу вечерю — сім курячих страв, з вином на аперитив і гарячою кавою та десертом наприкінці.
Подружжя оселиться в будинку нареченої на Фаунтейн-авеню.
Супермаркет «Піґґлі-Віґґлі»
Бірмінгем, Алабама
19 травня 1986 р.
Дев’ять довгих важких днів пробула Евелін Кауч на дієті, і сьогодні прокинулася з почуттям ейфорії. Їй здавалося, що вона цілком і повністю контролює своє життя. Вона почувалася високою і стрункою, гнучкою та граційною в русі. Ці дев’ять днів були подібні до сходження на гору, і тепер вона знала, що досягла вершини. Чомусь цього дня десь глибоко в серці вона відчувала, що до кінця життя їстиме тепер лише хрумке та свіже — свіже, як вона цієї миті.
Увійшовши до супермаркету, вона швиденько пробігла повз печиво й тістечка, білий хліб та третій ряд з усілякими консервами, біля якого провела більшість часу, присвяченого походам по магазинах, — просто до м’ясного відділу, де замовила курячі грудки без шкіри. Потім вона попрямувала до овочевого відділу, куди зазирала зрідка — лише щоб узяти картоплю на пюре, і купила свіжих броколі та лимонів із лаймами — додавати у воду «Пер’є». Ненадовго зупинилася в газетному відділі, аби придбати журнал «Місто і село», що відкривався статтею про Палм-Біч, а тоді підійшла до експрес-каси, де її привітала молода касирка.
— Гей, міз Кауч, як почуваєтеся сьогодні?
— Просто чудово, Мозелл. А ви як?
— Добре. Це у вас усе на сьогодні, люба?
— Усе.
Мозелл вибила чек.
— Ви сьогодні просто приголомшливі, міз Кауч.
— О, дякую.
— Що ж, бувайте. Гарного вам дня.
— Спасибі. Вам теж.
Коли вона виходила, якийсь хлопець із банькатими очиськами та лютим обличчям, в засмальцьованих штанях і майці увірвався крізь двері з написом «Вихід» і відштовхнув Евелін. Він рвонув повз неї, і Евелін, досі ще в гарному настрої, буркнула під ніс:
— Теж мені джентльмен.
Хлопець розвернувся і хижо процідив:
— Відвали, суко!
І рушив собі далі.
Евелін заклякла на місці, ошелешена. У його очах було стільки ненависті, що їй аж мову відібрало. Вона відчула, як уся тремтить, і розплакалася — наче хтось ударив її. А тоді заплющила очі й наказала собі не втрачати самовладання. Він лише якийсь незнайомець. Байдуже. Не дозволяй цій прикрості засмутити тебе.
Та що більше Евелін думала про це, то дужче їй здавалося, що ситуацію треба владнати. Вона вийде надвір, дочекається його та скаже, що лише намагалася розрядити обстановку й зовсім не мала на меті образити його та що вона впевнена, він помилково зайшов не в ті двері й не знав, що налетить на неї.
Жінка була переконана: щойно вона все пояснить, йому стане соромно і все скінчиться, а вона зі спокійним серцем поїде додому.
Хлопець вилетів з дверей зі своїм пакетом і пройшов повз неї, не звертаючи уваги. Вона швидко пішла слідом і порівнялася з ним.
— Перепрошую. Я лише хотіла сказала, що вам нема чого так злитися на мене. Я лише намагалася…
Він кинув на неї погляд, повний відрази.
— Іди від мене до біса, тупа корово!
В Евелін знову перехопило подих.
— Даруйте, як ви мене назвали?
Він простував далі, не звертаючи на неї уваги. Тепер вона бігла за ним у сльозах.
— Як ви мене назвали? Звідки така грубість? Що я вам зробила? Ви мене навіть не знаєте!
Він відчинив дверцята своєї машини, і Евелін в істериці схопила його за руку.
— Чому? Чому ви такий грубий зі мною?
Він відкинув її руку від себе і, весь перекошений від злості, тицьнув кулаком їй в обличчя.
— Не займай мене, суко, інакше я твою довбешку до біса знесу! Жирна тупа срака!
Відтак він штовхнув її в груди, збивши з ніг.
Евелін не могла повірити, що це відбувається насправді. Її покупки розлетілися навсібіч.
Кучерява дівуля в топі на бретельці, що чекала хлопця в машині, глянула на Евелін і засміялася. Він заліз у кабіну, дав задній хід і з виском рвонув із парковки, продовжуючи вигукувати в бік жінки лайливі слова.
З розбитого ліктя сочилася кров. Вона сиділа долі, почуваючись знову старою, гладкою та нікчемною.
«Вімз віклі»
(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)
12 грудня 1941 р.
Війна розпочинається
Ґрейді Кілґор очолив призовну
