Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію - Ерленд Лу
Я пливу за течією Гейли, ухиляючись від каміння, що стирчить, як мені здається, по-індіанськи, і намагаюся втриматися на середині, коли течія хоче віднести мене вбік. Всю дорогу я пропливаю повз хатини і сарайчики, які понабудовували любителі половити лосося, іноді зустрічаються й рибалки, хоча сезон ще тільки починається, і весь час бачу лососів; от ненормальні рибини, думаю я, треба їм неодмінно повертатися на нерест додому, саме в цю річку, де вони самі колись народилися; багато років провівши в іншій півкулі, вони, все одно у визначений час прямують додому, затужать за батьківщиною і повернуться; здавалося б, є тисячі інших річок на світі — вибирай будь-яку, але вони відшукують дорогу в свою рідну річку, перепливають океан і повертаються додому, на відміну від мене: я теж сумую за рідним домом, але ніде не можу його знайти і, так і не знайшовши, оселився в Осло, уявивши, як це добре жити там, де стільки різних можливостей, так думаю я, пливучи байдаркою вниз по річці, немов індіанець, хоча для індіанця я почуваюся досить-таки знервовано.
Річка робить коліно, повертаючи до фіорду, і я пливу туди, куди вона мене несе, іншого вибору у мене немає, адже річка — це вода, а якщо хочеш впоратися з водою, треба пливти за течією, не намагаючись гладити її проти шерсті, і ось я тихо пропливаю повз кущі і гайки, повз рибалок і мости, пропливаю під мостами, і от, виринувши з-під чергового моста, я помічаю на березі добротну рибальську хатину, а перед нею молодика з наголо вибритою головою. Він сидить, курить і дивиться на мене без усякого інтересу, от, мовляв, проплив човен; його мозок реєструє такий зоровий імпульс — байдарка; уявлення про байдарку передається в ту ділянку мозку, яка завідує зв’язком між сприйняттями і поняттями, і він думає: ось байдарка, я бачу байдарку — потім встає і йде в хатину, подумавши при цьому: «хатина», і зникає за дверима. На перший погляд, усе дуже просто і невинно, та насправді для здійснення навіть настільки простенької розумової та моторної дії в мозку бритоголового, очевидно, мають відбуватися складні розрахунки і процеси, тому, незважаючи на відсутність волосся на голові, всередині її зберігаються всі функції, які є у всіх, одні й ті самі хімічні процеси, амінокислоти, ензими, білки і нейронні зв’язки існують в чорних, жовтих, коричневих, червоних, мусульманських, єврейських та мормонських головах; їх ідентичність, звісно, — банальний факт, однак я особливо підкреслюю його — підкреслюю, оскільки це невпинно треба підкреслювати через нашу непрохідну тупість, бо ми дурні, як колода, такі дурні, такі дурні, що мимоволі хочеться сказати: до біса нас усіх, до біса тебе, хто читає мене, і до біса мене, хто пише все це, і взагалі всіх нас до біса, бо ми дурні, і небагато користі з того, щоб висловлювати це вишуканими способами, про це потрібно говорити прямо; і батьківщина стародавньої людини була в Африці, я це знаю, я читав; читав на мокрому папері і на сухому папері, на якому тільки папері не читав, бо це встановлений факт і про це всюди написано; навіть ці бритоголові, подобається їм це чи не подобається, походять з Африки, з найчорнішої Африки, оскільки новітні дослідження показали, що homo sapiens — тобто я, ти, ми всі — ніколи не розвивалися поряд з іншими первісними людьми, такими як homo erectus або неандертальці, нас це не влаштовувало, ми вирішили розвиватися самостійно, без допомоги інших низьколобих видів, які після довгої боротьби за існування зрештою махнули на цю справу рукою, вирішили: пропади воно все пропадом, і перестали боротися; ми ж виявилися спритнішими, пустилися в мандри і розбрелися по світу у всіх напрямках, оскільки в Африці нам уже стало затісно, нам захотілося розправити крила, і от ми пішли своїм шляхом, обзавелися різним кольором шкіри та іншими властивостями, пристосованими для життя в тих місцях, де ми розселилися; так, наприклад, тут, на півночі, доцільно було мати блакитні очі, бо сонце тут не таке яскраве, як в Африці, але Африці ми все ж зобов’язані багато чим, ми зобов’язані їй своїм існуванням, бо там були ідеальні для нас умови і в Африці ми пробули довго; і була у мене ферма в Африці,[15] думаю я, та це неправда, ніколи в мене не було ферми в Африці, а от у моїх генів була, у них була в Африці гігантська ферма, чудові були часи!
Я підгрібаю до берега і ховаюся з човном під гілками навислих над річкою дерев. Години спливають, бритоголові то виходять з хатини, то знову туди заходять, серед них я побачив і Біма, він теж то з’являється, то знову йде в хатину, трохи повудив, але так нічого й не спіймав, потім вони там випили пива, трохи погомоніли, як годиться у бритоголових, але про що там говорять — я не розчув, я чекаю, коли вони нарешті стомляться і ляжуть спати, тоді я перейду до наступного пункту плану, який становить головну мету всієї подорожі: заберу Біма; життя взагалі складається з проміжних цілей і головної, якій вони підпорядковані, міркую я, поїздка з Осло сюди, оренда байдарки, плавання вниз по річці — були проміжними цілями, вони були необхідними підготовчими етапами для здійснення головної мети; за цим принципом ми будуємо свою роботу, таким чином організовуємо всі справи, якими займаємося, і, як мені здається, це вишукано; наша унікальність полягає в тому, що ми можемо ставити перед собою більше проміжних цілей, аніж будь-які інші тварини, ми вміємо керувати процесами, що мають незліченну кількість етапів, на відміну від інших тямущих тварин,
