Українська література » Сучасна проза » Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Читаємо онлайн Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
дістала з полички невеличкий кавник, ложку та маленьку філіжанку для кави. Перевіривши, що кавник має добре припасовану кришку та стійко стоятиме в кошику, Анна перелила в нього приготовану у мідній джезві каву, відставила пусту джезву на дерев’яну підставку і дістала з-під столу невеличкий кошик. Неквапність рухів, передчуття насолоди від щойно приготованої кави і проміння сонця, яке зазирає в кухню лагідним теплом пообіднього світла. Затишно, спокійно і дуже тихо.

Так, як буває тоді, коли зранку всі ще сплять, або ж тоді, коли відпочивають після обіду.

Ковзнувши поглядом по кухні, Анна мимоволі задивилася на те, як у сяйві сонячного проміння переливаються і танцюють у повітрі порошинки. Який все ж таки сьогодні гарний день. Майже по-літньому теплий, безхмарний і ясний. Тільки трави досі по-весняному яскраві та свіжі, а в повітрі бринить отой неповторний запах вологої весняної землі, квітучого саду і перших городніх квітів.

Анна завернула кавник у цупку вовняну тканину, запхала його в кошик, поставила збоку неповний глечик із топленими вершками, накрила все це білою полотниною і всміхнулася. Чомусь саме в такі сонячні дні дуже гостро розумієш, яке прекрасне життя і як важливо вміти цінувати кожну мить. Якби могла повернути час, коли Адам був живий, то вже б не витрачала його на пусте, а проживала б кожен, навіть найскладніший та найболючіший момент так, ніби це найважливіше завдання. Саме тепер, коли так багато втратила, почала усвідомлювати, що іноді значно важливіше гостріше відчути, глибше пережити, болючіше ранитися, аніж не відчути, не зрозуміти і не пережити взагалі нічого. Лише людина, яка вміє гідно проживати дуже складні чи прикрі моменти, здатна пізнати справжню радість та насолоду.

Своєрідні ваги. Щоб їх зрівноважити, доводиться на другу шальку покласти щось таке ж вагоме, як і на першу. Якщо зважуєш на них пусте, то й у руках потім тримаєш хіба пустку. Так, ніби й не жив, не дихав, не любив і не почував взагалі нічого. Ще жодна людина не змогла вчепитися за пустку і, тим паче, нікому ще не вдалося втримати її в руках так, щоб вона подарувала відчуття повноти і немарності прожитого.

Навстіж розчинивши вікно, Анна з насолодою вдихнула чисте повітря. На кордоні весни та літа воно якесь особливе. Ще не літнє, проте вже й не зрадливо-весняне. Нестійка рівновага між передчуттям спекотного літа та напівтонів із пахощів весняних квітів, свіжої зелені й вологи.

Анна закинула голову вгору. А простір неба над головою такої світлої барви, яка теж буває лише на початку літа або ж весною. Тон дуже м’який, розмитий і ніби в димці. Неймовірно любила саме таку весну.

Залишивши вікно розчиненим, Анна взяла до рук кошик і вийшла з кухні. Добре, що на вулиці не лише тепло, але й нема нікого чужого. Можна злегковажити приписи пристойного для вдови вигляду і не надягати на себе ані рукавичок, ані чорного капелюшка. Навіть парасольку жалобну можна не брати. Все одно цієї пори дня сонце лагідне і не зіпсує шкіру обличчя, а відчути, як воно легенько торкається шкіри, дуже приємно.

Та й взагалі чорний капелюшок у таку ясну погоду вдягати не хочеться. Надворі буяє весна, а вона в ньому, як чорна ворона посеред клумби з різнобарвними квітами. І це тільки початок, а що ж буде спекотного літа? Геть змучиться ходити у спеку в чорному.

Все ж таки треба знімати траур і надбати собі чогось світлішого. А ще вигіднішого за кроєм. Новомодні сукні з величезними кринолінами геть невигідні в маєтку. Треба завтра попросити швачку пошити їй нову сукню з отієї бузкової в маленькі білі квіточки тканини, яка вже три роки лежить без руху. Анна на мить зупинилася при порозі. А ще ж можна перешити декілька старих світлих суконь. Вони зберігаються у гардеробній маєтку відтоді, як вона приїздила сюди разом з Адамом. Це, звісно, не жалобні сукні, але хто там її побачить у них. Лише челядь і домашні. Вони не осудять. Тим більше, що час глибокого трауру давно минув, а вона чогось тримається за сувору жалобу. Так, ніби пам’ять про померлого і жалобу людина носить не глибоко в собі, а має афішувати її зовні. Та й сукні без величезного криноліну куди вигідніші, аніж оті модні. Змучилася з ними. Важко навіть у вужчі двері пройти.

Анна поставила кошик при дверях, тоді знову визирнула у вікно надвір. Зовсім літо надворі. І не скажеш, що лише травень.

Анна кинула швидкий погляд на зелену траву при будинку й усміхнулася. А ще сьогодні можна не лише чорний капелюшок вдома залишити, але й вийти на вулицю босоніж. Земля достатньо прогрілася, а під довжелезною сукнею все одно не видно її босих ніг.

Ніколи нікому не зізнавалася, але шалено любила ходити босоніж. Коли ніхто не бачив, у маєтку частенько отак вибігала на вулицю без черевичків. Розуміла, звичайно, що така поведінка аж ніяк не пасує поважній господині й шляхетній пані, проте нічого не могла з собою вдіяти. З дитинства любила, коли шкіри стоп торкаються м’які трави, ноги відчувають теплу землю, а все тіло охоплює блаженна єдність із природою.

Та й, якщо вже зовсім відверто, вона таки не вроджена шляхтянка, а звичайна проста дівчина. У палацах не виховувалася, гувернантки не мала, і доки Адам не привіз її до Львова, то частенько не лише бігала босоніж, але й так важко працювала в пекарні, на кухні й вдома в тітки, що й не надто відрізнялася від звичайної наймички. Тільки ж хто про це зараз знає чи згадує. Хіба найближчі люди і ті, які знайомі з нею давно. Для всіх інших вона тепер доброго походження шляхтянка, яка двічі стала вдовою шляхтичів і яка має по дитині від кожного шлюбу. А ще вона господиня маєтку біля Сокаля і власниця будинку у Львові.

Анна знов усміхнулася. Ніхто й не здогадується, що в душі вона та сама проста і невибаглива дівчина, якою була в Жовкві. Вона ж жінка, а жінки легко пристосовуються до змін, швидко переймають нові правила поведінки й цілком гармонійно вписуються в інакше оточення. Зрештою, все, що подобається та приносить втіху, приймається без зусиль. Пристосовуватися до змін на гірше куди складніше. Але людині все одно властиво сподіватися на краще, і тому зміни на гірше приймаються як період, який просто треба пережити без втрат.

Анна швиденько заскочила до своєї кімнати. При порозі роззулася, тоді зайшла за ширму біля ліжка, стягнула з

Відгуки про книгу Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: