Карпатський капкан - Сергій Ухачевський

— Браво! Я буду с вамі плякать, мсьє гольова! — зааплодував Ернесто.

— Нам тільки шмарклів тут бракує! — дорікнув Крижень. — У такий гарний день. Так… вставаймо — і в баню!

— Банья? Зачєм банья? Я чістий! — не второпав Ернесто.

— Мон дью Ернесто! Баня… Баня, брат Ернесто, це не миття… — майже поетично пояснив Крижень. — Це — очисний бальзам. Там змиваються всі брудні думки й гріхи…

— А я всьо думаю: чаму мянє пасля лазні в баб цягнє. А то — за новимі грахамі, — і до компанії: — Так што, паважания тавариши, падимаєм сває пятия кропкі і пойдзєм змиваць грахі. Га-га-га!

Чоловіки, котрим і справді надокучило сидіти в ресторані, відсовуючи стільці, звелися й посунули до виходу.

Західна Україна, місто Калин.

1946 рік, 16 вересня,

вулиці містечка — готель «Комунарка»,

пообідній час.

Марі-Хелен прогулювалася вулицею з Наконечним. Лейтенант охоче щось їй розповідав, розмахуючи руками. Її все цікавило, погляд ковзав по завулках, балконах, вона запитувала й запитувала: про те, чому в місті так багато дерев і скверів, чому в ставку вода має зеленкуватий відтінок. У Парижі вона такого не зустрічала. Чому люди розвішують сушити білизну на балконах, які виходять на вулицю? Це ж так неестетично й непрактично! Хто такий товариш Менжинський, і за які заслуги перед містом його прізвищем назвали вулицю? «Революціонер? Він у цьому містечку зробив революцію»?! Вона вдає захоплення побаченим: польовими квітами, що проросли на занедбаних клумбах, жовтими кульбабками, що заблукали в цю осінь з далекої весни…

Нарешті вони підійшли до аптеки. Наконечний чемно попросив зачекати й зайшов усередину. У вікні майнув силует худого, наче висушеного, провізора в білому халаті, з кіпою на маківці й зник у глибині аптеки. Хелен з цікавістю зазирнула у вітрину, але нікого більше не помітила й зосередилася на розгляданні нехитрої реклами. Задля краси тут залишилися старі рекламні плакати аспірину, зубного порошку й гірчичників, із сучасних — малюнок кита, якому доктор, схожий на ідіота, вливає в рота з великої аптечної пляшечки рідину з надписом «Рыбий жир». Із глибини аптеки за нею спостерігали два цікавих дитячих очка. Вони блищали в напівтемряві аптеки. Хелен придивилася, побачила гарненького хлопчика. Синок аптекаря допитливо вивчав її…

Лейтенант скоро повернувся з краплями й віддав їх Хелен. Та спробувала заплатити за них, але він категорично відмовився, пояснивши, що «у нас не прийнято»…

Хелен попрощалася з Наконечним при вході в готель. Він невміло чмокнув їй ручку, після чого його обличчя налилося червоною фарбою. Гостя стримала посмішку, вдала, що цього не помітила, й поспіхом покрокувала у свій номер. Дорогою вона побачила, як під суворим наглядом «людей в штатском» в готель поселяються нові постояльці. Вони зовсім не схожі на журналістів — тягнуть із собою вузлики з крупами, каструлі, керогази. У коридорі на другому поверсі вже чути запах смаженого старого сала й цибулі. Хелен здивувалась з цього й невдоволено скривила носа.

Вона квапливо відчинила двері в апартаменти, зачинила їх за собою й утомлено сіла до столу. Так посиділа хвильку, подумала. Відв’язала від пляшечки крапель рецепт, акуратно розгорнула його, розправила й поклала на стіл. Занурила піпетку в краплі, закапала ніс. Ще посиділа, вагаючись, наче боячись розчаруватися в тому, що вона зараз дізнається… Помітила, що штори в кімнаті розчинені навстіж, а деякі її речі, на які вона поставила «маячки», лежать не так, як залишила, мало того, ні ниточок, ні скалочок на них уже немає. Тож у номері був обшук. Причому зроблений грубо, невміло. Вона ліниво потягнулася, встала й почала переодягатися. Удала, що похопилася, помітивши розчинене вікно, й закрила штори.

Тепер — до справи. Вона взяла рецепта й, заплющивши очі, почала щось рахувати, водити рукою в повітрі, наче по невидимій таблиці. «Centaurium umbellatum — дозування збільшено на нуль, кома, нуль п’ять сотих… два підкреслення; друга позиція… levisticum officinale тире нуль двадцять п’ять, третя — rosmarinus… чотири десятих… одне підкреслення. Отже, що ми маємо? «Зустріч на базарі завтра о десятій годині". Пройдемося ще раз…»

Хелен повторила перерахунки кодових позначень на рецепті. Радість