Виправний день - Чак Паланік

— По-перше, — сказав Нік, — якщо поліція запитуватиме, ти мене не бачила. — Він узяв її за руку і потягнув до порожнього службового приміщення під південними сходами коледжу. — Шасто, солоденька, нам треба поговорити, — потягнувся і прибрав дреди з її обличчя. — Чесно, я не зґвалтувати тебе тягну.

Шаста покірно пішла за ним.

Ґреґорі Пайперу подзвонили вдруге. Його агент був вельми схвильований. Роль, на яку він пробується, належить персонажеві на ім’я Талбот Рейнолдс. Вигаданий монарх, який у недалекому майбутньому керує утопічною державою воїнів і дівиць, Талбот існував понад корупцією. Персонаж безсмертний, своєрідний політичний святий. Головна роль у якомусь пілоті для телебачення на стадії досерійного виробництва.

Безумовно, проект звучав як повна херня. Ще один персонаж, вирізаний із суцільного картону. Пайпер зітхнув. Усе одно, це хоч якась можливість показати себе. Поторгувати обличчям. Він не знімався в жодній телерекламі й не озвучував анімації вже майже рік, тому серйозно просідав у можливості оплачувати своє недешеве житло.

Якщо доведеться, він віддасть кар’єру на поталу сумним незалежним виробництвам. Пілотам, яких канали ніколи не вибирають. Низько кланятиметься авторам кіно, які щойно закінчили навчання, щедро фондуються грошима з легалізації марихуани і не знають різниці між основним світлом і світлофільтром. Таким чином, йому постійно доводиметься переплановувати кожну сцену і давати поради оператору, вчити режисера, як уводити контрнаратив через розміщення головних акторів.

Сьогоднішня кастинг-команда була дещо гіршою навіть порівняно зі звичними стандартами голлівудських нездар. Чоловіки, які тиснули йому руку, дерли долоню своїми мозолями. Від них несло потом. Вони пили пиво в банках за складаним столиком і голосно сперечалися стосовно достоїнств кожного актора. Під нігтями в них виднілися серпики бруду, і жоден хірург ніколи не колов їм дермальний наповнювач і не розтягував шкіру, щоб стерти складки на неусміхнених, згорілих на сонці обличчях.

Кастинг-директора звали Клем. Просто Клем. На коричневих кісточках пальців виднілися струпи засохлої крові, й він більше нагадував профспілкового керівника. Клем потиснув наманікюрену долоню Пайпера і подав йому сценарій прослуховування. Йому сподобалася гра Пайпера в ролі Рональда Рейгана в документальному фільмі для кабельного телебачення, де розповідалося про те, як стріляли у президента. Клем потрусив руку і захоплено сказав:

— Гарно ви зіграли оте, коли схопилися за кишки і не вмирали дві години.

Якийсь чоловік зі зламаним носом і скаліченими «боксерськими» вухами, що, ніби листки капусти, прилипли з обох боків його лисої голови, підійшов і представився оператором. Його звали Ла-Менлі. Ніхто не називав своїх прізвищ. Одразу чулося, що Ла-Менлі вміє «по фені ботати», а ще він мав татуювання свастики на товстій шиї. Він роздивився Пайпера згори донизу і буркнув:

— Прикид шедевральний.

В оголошенні про кастинг було вказано, що претенденти мусять бути одягнені в костюм із краваткою, як і личить лідерові вільного світу. Зачесане волосся, блискучі туфлі. Пайпер поставився до цього максимально серйозно і витягнув із шафи свій найкращий однобортний «Савіль Роу». Швидкий огляд суперників запевнив, що він зможе отримати роль лише завдяки костюму. Усі інші, хто прийшов на прослуховування, виявилися романтичними героями у розквіті сил. Привабливі чоловіки, яким усі ролі дарували запалі щоки й виразні брови. Дерев’яні актори, що спеціалізуються на дерев’яних персонажах: суддях, адвокатах, сімейних лікарях.

Коли хтось гукнув його, Пайпер зайняв місце перед камерою. Біля неї на тринозі стояла дошка для записів. Виведені репліки формували список під заголовком «Прочитайте фрази нижче». Помічник режисера зазирнув у видошукач, ніби перевіряючи фокус. Рукою він показав Пайперові, щоб той відійшов убік на півкроку. Цей чоловік був одягнений у фланелеву сорочку в клітинку, незастебнуту, тож коли він нахилився над видошукачем, сорочка відкрила заплямовану майку-алкоголічку і наплічну кобуру з пістолетом усередині.

Помічник режисера виставив уперед свій куций вказівний палець, наче долоня — то пістолет із плоті, й дав знак починати. Бикувата команда сиділа за столом неподалік і спостерігала за ним у моніторах.

— Шановні співвітчизники, — почав Пайпер, демонструючи свого найкращого Рейгана, — звертаюся до вас як глава нової влади, — запорука хорошої імітації Рейгана полягає в легенькій гаркавості. — Упродовж історії владу потрібно було заслужити, — ще одне правило Рейгана — тиша між словами, що досить важливо, можливо, навіть важливіше за самі слова.

— У минулому владу надавали, — продовжив Пайпер, — тим, хто її показував. Коронували лише найкращих вояків.

Пайпер майже непомітно опустив підборіддя.

— Тепер політика принизила владу до звичайного конкурсу популярності, — пильний погляд знизу вгору, і зіниці, напівзаховані під зведеними донизу бровами, виражали презирство. Зловісна зневага печерної людини, чиї очі посаджені так глибоко, що їх майже не видно.

Дрібна група акторів, що очікували своєї черги, могла б навчитися чогось корисного. Колись Пайпер грав короля Ліра. Грав Мойсея.

— До сьогодні, — провадив він, — сучасні лідери плазували заради того, щоб отримати посаду, замість того щоб заслужити її, — він замовк, даючи словам дійти до свідомості.

— Від початку індустріальної революції, — продовжив Пайпер. Це був хитрий перехід. Кращий сценарист зробив би його м’якшим, але актор, який знає своє ремесло, завжди може виправити промахи поганого письма. Часто достатньо лише повторити вступну фразу, відтак: — Від початку індустріальної революції глобальні сили нав’язували людству значну стандартизацію.

Не відриваючи погляду від камери, Пайпер відчував, що повтор виявився успішним. Кастинг-директор кивнув і нашкрябав щось у сценарії. Двоє інших чоловіків, продюсер і сценарист, обмінялись усмішками і підняли брови. Жоден з них не хитав ногою від нетерплячки. Ніхто не барабанив пальцями по столу. Навіть режисер припинив жувати пончик, який досі запихав до рота.

Пайпер продовжив:

— Усе своє життя ми прожили під тиранією стандартизованих часових поясів, стандартизованих вимірів температури і відстані, обов’язкових кодексів поведінки і прийнятних методів вираження… — еліпсиса тут не було, але Пайпер додав його, щоб наступний пасаж мав серйозніший ефект: — …ці загальні норми відняли в нас життя.

Тут він усміхнувся, щоб означити новий перехід. Пайпер спостерігав за цифровим таймером на камері. Вони хотіли, щоб він уклався в чотири хвилини, тож він зробить усе вчасно.

— Сьогоднішні героїчні дії звільнили нас від тиранії довготривалих норм, — він протягував кожне слово, насолоджувався ним, надаючи повідомленню веселості Рузвельтових «Бесід біля каміна»[18]. — Відсьогодні й надалі люди, які керують нашою нацією, довели, що вони герої.

Пайперові зміни інтонації стали поблажливими, чистий гайд-парківський[19] задавака, зневажливий до будь-яких страхів слухачів. Щоб приземлити промову, він приперчив її популізмом Кеннеді.

— Ці нові лідери — воїни, які звільнили нас усіх, — напіввикрикнув