Бурецвіт - Марія Ряполова
— Вітаємо тебе у нашій оселі, милий друже рослин!
— Дідько… — долинуло із зали.
Я лежала на ліжку й не знала, що вчинити. Незваний гість притих на мить, потім зачинив за собою двері й кудись рушив.
Я повільно стягла з себе ковдру і стала тихенько вибиратися з постелі. Злодій наткнувся на щось у мороці і знову сказав:
— Дідько!
Я пройшла кілька кроків своєю кімнатою і зупинилася на порозі. Серце стукало, ніби клевцем, у грудну клітину.
У неяскравому сяйві кактусів я розгледіла темну постать, що стояла перед полицями з різним зіллям. Єдине, що можна було розгледіти, це те, що злодій — чоловік. Він узяв горщечок із невеликим рожевим кактусям і став водити ним уздовж полиць і щось бурмотіти.
— Слухайте, а що цей нахаба тут робить? — загомоніли водорості.
Чоловік різко повернувся і побачив мене.
— Я — грабіжник. У мене є ніж, — він вихопив ножа і розмахував ним, як малі діти прапорцями. — Я вас заріжу.
— Нащо?
— Я грабіжник. У мене немає грошей.
— Вам гроші потрібні?
— Ні, мені потрібне зілля від невдач. Де воно?
— Там.
— Де?
— Вам допомогти? Світло, ввімкнися.
Ввімкнулося світло. Чоловік примружився на мить. Він був у чорних джинсах, у чорному светрі під шию і в чорній масці а-ля Зорро. Тепер над маскою світилися шалені розгублені очі. Все його тіло було напівзігнуте, ніби він збирався грати в пінг-понг, а ножа мав за ракетку. Я рушила до нього.
— Не підходьте, — попередив він.
— Не бійтеся, у вас же є ніж.
Я зупинилась і оглянула свій арсенал чаклунських засобів.
— Значить, зілля від невдач. Я радила би змішати це з цим, — я взяла дві скляні коробочки. — У пропорції один до трьох. А саме: двадцять і шістдесят грамів. Зараз відміряю.
Я дістала порожній пакетик і підійшла до ваги.
— Досить цілитися в мене ножем, він усе одно не вистрілить. Отже, це слід вкинути в окріп і варити десять хвилин. Потім процідити.
— А-а!
Дзвенькіт позаду повідомив, що ніж упав на підлогу.
Я обернулася. Невдаха-грабіжник підійшов заблизько до перегороди, і плющ почав діяти. Шия злодія опинилася в чіпких обіймах зраділої рослини, яка стискала її дедалі більше, руки й ноги теж були оплутані. Плющ намагався ніби вчавити тіло жертви у стіну. Я кілька секунд спокійно на це дивилася, а потім сказала:
— Досить, плющику.
Чоловік міг би і втриматися на ногах, але волів упасти на коліна та опертися руками об підлогу для надійності.
— Так от, процідити і залишити на дві години у прохолодному місці… Слухайте: якщо не те зробите, то вріжете дуба. Потім випити рівно одну склянку. 250 мілілітрів. Не передозуйте.
Я загорнула пакетик і простягла йому.
— Тримайте, хоч я б радила ліпше щось від дурної голови.
Чоловік підвівся. Маска з нього спала. У нього було худе довгасте обличчя, ніби постійно перехняблене: все на лівій половині лиця було вище, ніж на правій.
Він узяв пакетик, сказав: «Дякую» і швидко полишив мою крамницю.
5
Наступного дня Бурецвіт не прийшов, рожу довелося годувати мені. За день теж не прийшов. «Може, вдавився», — чогось подумала я. Минув тиждень, і я вже нечасто згадувала шукача орхідеї.
Аж раптом у середу зранку він знову з’явився на порозі моєї крамниці:
— Вибачте, я обіцяв погодувати вашу троянду, а не прийшов, може, сьогодні можна?
Я з радістю надала йому таку можливість.
— Наступного разу вимагатиму обітниці, — я чогось думала, що пожартувала, а він чомусь не засміявся. — Є якісь успіхи? — спитала я.
— Ну… я домовився на два роки.
— Що? А, зрозуміло. Але треба було вимагати три.
«Люди, які очікують смерті, намагаються встигнути здійснити щось за останні роки, а що робити людині, яка має віддати долю?» — промайнуло у мене в голові.
— Ну, юначе, мені нема чим особливо вас порадувати. Я думала над вашою проблемою. Так от, щоб знайти орхідею власної долі, треба, по-перше, її мати. Себто, треба, щоб вона існувала як така. А цього вам ніхто не гарантує, бо орхідеї долі мають не всі. Мабуть. Цього ніхто не знає.
— А як дізнатися?
— А ніяк.
— А є люди, які напевне не мають орхідеї долі? — Є. Чародії.
— Справді?
— Так.
— То вони в деякому сенсі… паразити?
— У деякому сенсі. Так от. По-друге, просто так ти орхідею долі не знайдеш. Для цього треба мати вказівки осіб, які мають стосунок до магії. А вони самі обирають, кому допомагати.
— Яких, наприклад, осіб?
— Взагалі-то цим опікуються русалки. Вони клопочуться всіма рослинками і тваринками, які мають особливу енергетику.
— А русалки можуть точно сказати, чи є в мене орхідея долі?
— Якщо захочуть. Далі, якщо русалки скоординують твої дії, а не заморочать геть твою голову, як вони це полюбляють робити, ти вирушиш на пошуки. Якщо пошуки твої завершаться успішно, ти матимеш справу з Садівником.
— Із ким?
— Кожна орхідея долі зароджується з волі вищих сил сама по собі в момент твого народження і росте собі аж до твоєї смерті, незалежно