Бурецвіт - Марія Ряполова
Молодик усміхнувся і кивнув.
— Мені здається, вам має сподобатися наша квітуча папороть.
Ми маємо їх багато зараз, є синенькі, є рожеві, є червоні з білим, є сині з жовтим, є три- і п’ятиколірні, є такі, що переливаються, що блищать у темряві, є хамелеони.
Я винесла йому невеличку молоду папороть з єдиною ніжною сріблясто-золотистою квіткою.
Він зачаровано розглядав її, вирячивши очі.
— Вона… неперевершена.
— Так, це просто досконалість. Бажаєте вибрати? Вони всі тут, за перегородкою, пройдімо. До речі, оце на перегородці — плющ-душитель. Незамінна штука проти злодіїв. Проходьте, папороті тут.
— Мені подобається ця.
— Так, звісно, але погляньте й на інші.
Він послухався і пройшов за мною. Перед ним постало кілька десятків найрізноманітніших папоротей. Казкове видовище.
Він десь хвилину переводив погляд з однієї рослини на іншу і коментував собі під носа:
— Яка краса!
Я чогось думала, що клієнт обере блакитно-білу з синім візерунком, але він любовно притис до себе перший горщечок, який я йому вручила, і не хотів з ним розлучатися.
Молодик підвів на мене розгублені очі.
— Я, мабуть, візьму оцю, — він хитнув підборіддям на папороть у своїх руках. — Може, потім колись виберу ще, зараз важко.
— Прекрасно! Чудовий вибір! Винятковий смак. Ви з нею навіть чимось схожі.
Я попрямувала до каси.
— Так… — пробурмотів він, — дуже добре, тільки…
— Бажаєте щось іще?
— Так, взагалі-то я шукаю одну рослину…
— Ну звісно.
— Тільки у вас її, мабуть, немає, але, може, ви могли б мені допомогти?
— Все, що в моїх силах.
— Я шукаю орхідею долі.
— Що???
— Орхідею долі.
— Орхідею долі… ви шукаєте орхідею долі… шукаєте орхідею… долі, — я завмерла з занесеними над касою пальцями. За мить отямилась, повернула усмішку на обличчя і з готовністю цвірінькнула: — У нас є орхідея довічного кохання. Щоправда, чоловіки ігнорують цей продукт.
— Ні, мені потрібна орхідея долі.
— Ну… — я вибила чек, відрахувала решту і почала пакувати папороть у спеціальну сіточку. — Орхідея долі — дуже рідкісна рослина. Вона коштує дорожче, ніж уся моя крамниця, разом з усіма рослинами, речами, разом із землею, на якій вона стоїть, і разом зі мною. Втім, я чула, що одну якусь орхідею планують виставити на аукціон.
— Так, але мені потрібна конкретна орхідея долі.
— Тобто… вам потрібна орхідея вашої долі?!
— Саме так! — зрадів навіжений молодик.
Я розсміялася.
— Ви шукаєте орхідею власної долі. Звісно, це ж елементарно. Людина шукає орхідею власної долі. — Ви шукаєте орхідею власної долі по крамницях.
— Я не знав, з чого почати.
— Ану ж пощастить, так?
— Ви смієтеся з мене? — незлостиво запитав він.
— Ні, чого ж. Це так природно.
— Втім, ви обіцяли допомогти, — ввічливо промовив відвідувач і мило заусміхався. — Що вам відомо про цю квітку? Що це взагалі таке?
— Ви шукаєте орхідею своєї долі по крамницях і не знаєте, що це таке, — мені чогось стало дуже весело. Я допитливо роздивлялася новоспеченого власника квітучої папороті. Він був середній на зріст, худорлявий, непогано, але якось недбало вдягнений, вилицюватий, зі світло-карими очами.
— Гаразд, присядьте, — я вказала на стілець неподалік від каси і собі вмостилася просто на стіл.
Мій клієнт покірно всівся, навіщось узяв собі на коліна свою сріблясто-золоту квітку.
«Еге, друже, — подумала я, — якби ж ото здобути орхідею долі було так само легко, як квітучу папороть».
— Поговорімо як добрі друзі, — запропонувала я. Він з готовністю кивнув.
— На… нащо вам орхідея долі?
— Ні, кажіть про неї спершу ви.
— Гм. Орхідея долі — це така собі рослинка… Дуже гарна, до речі. Людина, яка знаходить орхідею своєї долі, вона… вона ніби стає господарем своєї долі у повному сенсі цього слова.
Я глянула на нього. Молодика це повідомлення явно не вразило.
— Тобто… над нею більше не владні жодні людські закони, жодні. — І податки не треба сплачувати?
— Не треба.
— І на червоне світло можна їхати?
— Червоне світло? Оце й уся ваша фантазія? Люди таке без орхідеї роблять.
— Але ж як жити в суспільстві?
— Це ви живете в суспільстві, а власники орхідеї живуть просто разом із суспільством. Воно їм не заважає. Ці люди — вільні, вони отримують усю можливу свободу дій і всю необхідну духовну міць задля того, щоб від цієї свободи не розгубитися. Вони контролюють себе, але більше їх ніхто не здатний контролювати. А головне те, що вони не стають при цьому ледь помітними привидами. Ні, вони змінюють дійсність довкола, перенаправляють енергетичні потоки, скажімо так. Ви знаєте, хто зміг знайти орхідею своєї долі?
— Знаю.
— Я теж знаю. Їх було небагато, і я знаю ім’я кожного. Всі знають. Розумієте, знайти орхідею своєї долі — це все одно, що знайти власного янгола-охоронця і злитися з ним в одну особу. Ти не набуваєш чужої сили, сили ззовні, як це роблять, наприклад, чаклуни, не набуваєш чужих рис, чужих якостей, бо все це й так твоє. Тільки треба знайти орхідею своєї долі.
Поки що ясно?
— Так.
— Каву будете?
Не встигла