Українська література » Сучасна проза » Консуело - Жорж Санд

Консуело - Жорж Санд

Читаємо онлайн Консуело - Жорж Санд
світі.

— Я щойно це саме говорив Кориллі, — промовив граф, показуючись із-під навісу своєї гондоли й надзвичайно невимушено наближаючись до сусідньої. — А тепер, коли наші прогулянки завершено, ми, як чесні люди, що володіють рівноцінними скарбами, можемо зробити обмін.

— Пан граф відплачує належним чином за мою чесність, — у тому ж тоні відповів Андзолето. — Якщо його ясновельможність зволить, я запропоную йому руку, щоб він міг, перейшовши сюди, взяти своє добро там, де він його знайде.

Невідомо, з яким наміром — можливо, бажаючи виявити своє презирство й познущатися над Андзолето та їхніми спільними коханками, — граф простягнув було руку, щоб обпертися на руку юнака, але молодий тенор, розлютований, тремтячи від ненависті, з розмаху стрибнув у гондолу графа і з диким вигуком: «Жінка за жінку, гондола за гондолу, пане графе!» — миттю перевернув її.

Кинувши потім свої жертви напризволяще й надавши можливість приголомшеній Клоринді розплутувати наслідки цієї пригоди, Андзолето дістався вплав протилежного берега і щодуху кинувся бігти темними звивистими вуличками до себе додому. Тут, моментально переодягнувшись і забравши з собою всі гроші, які були в нього, він вибіг з будинку й кинувся в перший-ліпший готовий до відплиття баркас. Несучись на ньому до Трієста, дивлячись, як куполи та дзвіниці Венеції поступово зникають у досвітній імлі, Андзолето навіть ляснув пальцями, відчуваючи сп'яніння від здобутої перемоги.

Розділ 22

Серед західних відрогів Карпатських гір, які відокремлюють Чехію від Баварії й носять у цих місцях назву Bohemer-Wald (Богемський Ліс), ще височів років сто тому старий, дуже великий замок, що називався, не знаю згідно з якою легендою, замком Велетнів. Хоча він здалеку й схожий був на стародавню фортецю, але тепер являв собою лише панську садибу, оздоблену всередині у стилі Людовіка XIV, що вже тоді застарів, але все-таки залишався пишним і шляхетним. Феодальну архітектуру також було піддано доволі вдалим переробкам у тих частинах будинку, де жили графи Рудольштадти, власники цього багатого маєтку.

Ця родина, чеська за походженням, онімечила своє прізвище, зрікшись Реформації в найтрагічніший момент Тридцятилітньої війни[92]. Їх доблесний і шляхетний предок, непохитний протестант, був по-звірячому вбитий бандами солдатів-фанатиків на горі, недалеко від замку. Його вдова, родом саксонка, врятувала життя і статки своїх малих дітей, перейшовши в католицтво й доручивши виховання нащадків Рудольштадта єзуїтам. Через два покоління, коли над безмовною й пригнобленою Чехією остаточно утвердилось австрійське ярмо, а слава й нещастя Реформації, здавалося, були забуті, графи Рудольштадти продовжували жити у своєму маєтку, як благочестиві християни й вірні католики, заможно, але скромно, як добрі аристократи й віддані слуги Марії-Терезії[93]. У давні часи вони виявили чимало доблесті й відваги на службі в імператора Карла VI. І тому всіх дивувало, що останній представник цього знатного й доблесного роду, молодий Альберт, єдиний син графа Християна Рудольштадта, не взяв участі в щойно завершеній війні за престолонаслідування[94] й досяг тридцятирічного віку, не спізнавши й не шукаючи іншої честі й слави, крім тої, яку мав за народженням і станом. Таке дивне поводження збудило підозру імператриці: а чи не є він однодумцем її ворогів? Але коли граф Християн удостоївся честі прийняти імператрицю у своєму замку, він зумів дати їй з приводу поводження сина пояснення, що, напевно, цілком її задовольнили. Зміст бесіди Марії-Терезії з графом Рудольштадтом залишився загадкою для всіх. Якась дивна таємниця огортала домівку цієї набожної й щедрої на добродійність родини, яку майже ніхто із сусідів не відвідував уже років десять; ніякі справи, ніякі розваги, ніякі політичні заворушення не могли змусити Рудольштадтів виїхати зі свого маєтку. Вони платили щедро й безмовно всі військові податки, не виявляючи ніякого хвилювання з приводу небезпеки і нещасть, які загрожували країні в цілому, і, здавалося, жили якимось своїм життям, відмінним од життя інших аристократів, що викликало недовіру до них, хоча їхня діяльність виявлялася тільки в добрих і шляхетних учинках. Не знаючи, чим пояснити це безрадісне, відособлене життя графів Рудольштадтів, їх звинувачували то в мізантропії, то в скнарості. Але оскільки поводження їх спростовувало на кожному кроці й те й інше, то залишалося тільки дорікати їм за апатичність і холодність. Говорили, начебто граф Християн не побажав наражати на небезпеку життя свого єдиного сина й останнього представника роду в цих згубних війнах, а імператриця погодилася прийняти замість його військової служби грошову суму, достатню, щоб спорядити цілий гусарський полк. Аристократичні дами, які мали дочок-наречених, говорили, що граф учинив дуже добре; коли ж вони дізналися, що граф Християн збирається, очевидно, одружувати сина з дочкою свого брата, барона Фрідріха, і що юна баронеса Амалія вже вийшла з монастиря в Празі, де виховувалась, і житиме відтепер у замку Велетнів, біля свого двоюрідного брата, — ці дами в один голос заявили, що замок Рудольштадтів — це вовчий барліг, а мешканці його нетовариські й дикі, одне гірше за іншого. Лише кілька непідкупних слуг і відданих друзів знали сімейну таємницю та свято зберігали її. Якось увечері ця поважна родина сиділа за столом, щедро заставленим дичиною й тими ситними стравами, якими в той час іще харчувалися наші предки в слов'янських землях, хоча вишуканість двору Людовіка XV уже змінила звички більшої частини європейської аристократії. Величезний камін, де палали товсті дубові колоди, поширював тепло у величезній похмурій залі. Граф Християн щойно прочитав гучним голосом молитву, яку решта членів родини вислухали стоячи. Численні служники — всі літні, статечні, з довгими вусами, у національних костюмах, у широких шароварах мамлюків[95], — неквапливо прислуговували своїм високоповажним панам. Капелан[96] замку зайняв місце по праву руку графа, а його племінниця, юна баронеса Амалія, по ліву — з боку серця, як полюбляв говорити граф із виглядом батьківським і суворим. Барон Фрідріх, його молодший брат, якого він завжди називав своїм «молодим» братом (йому ще не було шістдесяти), сів навпроти. Каноніса[97] Вінцеслава Рудольштадт, його старша сестра, поважна сімдесятирічна особа, надзвичайно худа й з величезним горбом, усілася на одному краю стола, а граф Альберт, син графа Християна й наречений Амалїї, блідий, неуважливий і похмурий, розташувався на іншому, напроти своєї достойної тітки.

Із усіх цих мовчазних людей Альберт, звичайно, менш аніж будь-хто хотів і міг внести пожвавлення в трапезу. Капелан був такий відданий своїм хазяям і так шанував главу родини, що говорив лише тоді, коли бачив по очах графа, що той бажає цього. Граф же був людиною такого спокійного, зосередженого складу, що майже ніколи не

Відгуки про книгу Консуело - Жорж Санд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: