Понаїхали - Артем Чапай
Але гордiсть. Нi копiйки вiд матерi, яка назвала його утриманцем. Ярусина мама, дiзнавшись про її вагiтнiсть i вiдсутнiсть Сергiя, називала Ярусю нехорошими словами. Потiм стала говорити iнакше, але осад залишився.
Максимчику недавно минуло пiвроку. I Сергiй їде до Москви на заробiтки. Мейдин обiцяв прилаштувати у знайомих.
Коли Сергiй повернувся з Москви, десятимiсячний Максим дивився на тата з сумнiвом в очах, нiби думав: «Десь я його бачив, але хто це?». А потiм кривився i плакав.
На руки не йшов. Виривався, ридав.
Сергiю ще нiколи в життi не було так образливо.
5
Володя Ткачук вступив на соцiологiю в Могилянку. Результат тестування — перший за рейтингом по факультету. Проте вже на першому курсi скотився до мiнiмальних прохiдних 61 з усякої безпеки життєдiяльностi та основ екологiї. З англiйської отримав низькi бали, бо через брак часу пропускав пари: пiдробляв перекладачем. Робота виявилась нудна й низькооплачувана.
Але Володя хотiв якомога менше брати у мами. Володя досi дотримувався виробленої ранiше концепцiї прямої особистої вiдповiдальностi. Може, колись мама повернеться. Або хай уже живе в Iталiї — але для самої себе.
Володя з'їздив до мами в Турин. Не працювати — просто в гостi, на мiсяць. Турин Володi сподобався. Мама — нi. Володi не подобалося, як вона змiнилася. Невротичне бажання заробити й заощадити. Для чого, з якою метою — їй уже байдуже. Володi здалося, мама просто шукає сенс у вирваних зi свого життя роках. Шукає сенс у тому, що розiйшлася зi своїм чоловiком, але це не допомогло стати щасливiшими її дiтям. I не може переключитись i шукати щастя бодай для себе.
Мама, здається, втратила орiєнтири. Сергiй, наскiльки зрозумiв Володя, щось там iз нею посварився i принципово не бере грошi. Тато — тато колись iз сумом розповiв Володi, що просив маму влаштовувати власне життя. Володя — вступив на державний, грошi на навчання непотрiбнi, а на життя — сказав, що якось переб'ється.
Лишатися в Iталiї мамi сенсу наче й нема. Але тепер вона придумала собi, що повинна заробити на квартири Володi та Сергiю. Ага, ну а потiм на квартиру онуковi, потiм онукiв буде бiльше — i так до нескiнченностi.
Володя намагався переконати маму. Мама рацiоналiзувала свої неврози. Вiн дивився мамi в очi й бачив страх: вона просто не знає, що буде робити вдома. Вона надто давно не була вдома. Й де її дiм тепер, коли чоловiк став у кращому разi просто другом, а дiти виросли й роз'їхались?
Iншi якось будують власне життя заново. Мама, здається, не може. Застрягла. Але про це Володя говорити з матiр'ю не мiг.
6
Життя мiж заробiтками та домом прискорювалось. Минало, нiби сон. Прослизало крiзь пальцi.
На перонi трирiчний Максим учепився Сергiю за штанину.
Ярославна присiла бiля сина:
— Татовi треба їхати, зрозумiв? На роботу, зрозумiв?
Сергiй теж присiв:
— А я тобi привезу знаєш що? — Сергiй розширив очi та з награним захватом протягнув: — Но-ову iграшку! Знаєш, яку?
Максим глянув на тата:
— Мабуть, поїзда.
— Так, поїзда.
— Такого, на магнiтиках, — Максим став витирати очi кулаками.
— Так, на магнiтиках. Добре?
— Добре.
Але коли Сергiй сiдав у поїзд, Максим знову вчепився йому за ногу. Сергiй розчепив руки сина, присiв до нього й обiйняв. Маленьке беззахисне тiльце. Сергiй танув i хотiв розчинити дитину в обiймах. Любов до сина нагадувала Сергiю перше кохання, тiльки без домiшку сексуальностi: тепле напiврелiгiйне почуття, бажання притулити, захистити, заплющити очi, розчинитись i розчинити.
Пiдняв дитину. Передав Ярославнi. Максим чiплявся за його руки:
— Не хочу поїзда!
— Тато скоро приїде, — вмовляла Ярославна, тримаючи сина на руках.
— Нi! — Максим усiм тiлом смикнувся i пiдняв руку, щоб ударити матiр.
Ярославна ухилилась i м'яко впiймала обидвi руки сина, навiть не зреагувавши на порушення дитиною найсуворiшого табу.
Сергiй стиснув плече жiнки, потiм обiйняв їх обох разом. Погладив сина по головi. Максим на нього не подивився. Ярославна пiдставила для поцiлунку щоку.
— Не чекайте, поки поїде. Йдiть, — Сергiй зайшов у вагон.
Вперше за мiсяцi Сергiй на цiлий вечiр вибрався зi своїх баракiв у мiсто. Бiлосадський «Машбуд» проводив товариський матч iз московським «Спартаком». Мав прийти Кокос, який недавно, одружившись iз мiсцевою, став майже москвичем: живе в Химках. Сергiй ще не бачив Кокоса пiсля тюрми. Мав прийти й Мейдин, який пробує себе бригадиром i, може, вiзьме Сергiя до себе. Треба тiльки подумати, чи йти до нього: дружба дружбою, а Мейдин поки не дуже досвiдчений.
Сергiй зустрiвся з Кокосом i Мейдином за пiвгодини до матчу. Кокос i Мейдин були вже трохи пiддатi, а тепер вони утрьох зайшли у пiдворiття й зябнули. У Кокоса дуже хороший план. Пробило на ха-ха.
Бiлий Сад програв нуль-три, ну i фiг з ним. Зате гарно час провели. Мейдин, який був класним пациком, став класним мужиком. Кокос виявився не такий уже й мудак, як Сергiй пам'ятав. Про вiдсидку Кокос не розповiдав.
Розiйшлися пiзно. Домовились бачитись iще.
Сергiй вийшов з метро бiля Лосиного Острова й пiшов до своїх вагончикiв. План попускав, але раптом пробило на iзмєну. Здалося, що вiд метро через темний парк за ним iдуть якiсь тiнi.
Сергiй струснув головою. Тiнi зникли. Не такий уже й хороший план. Це тепер iти через Торфянку. Темно, не освiтлено. Та ну, часи гопникiв давно минули. А попросять закурити, вивертаю кишенi.
Сергiя збили з нiг без прелюдiї.
Почали мiсити ногами. Вiн прикривав голову руками:
— Ничего нет! Ищите!
Заплющив очi, а перед очима — отi рiдкi чорнi волосинки на руках.
Сергiя били зосереджено, швидко i мовчки. Виявилось, найгiрше не по головi, а коли ногами по спинi. Раз влучили по хребту. Навiть не боляче. Просто вiдчуваєш пошкодження. Так нiби ти робот.
Сергiй почув:
— Чурка конченая.
I спробував порятуватись:
— Я не чурка. Я свой, свой!
Його почули:
— Какой свой?
— Славянин. Паспорт, паспорт в кармане!
Його припинили бити. Один нахилився й полiз до нього пiд куртку. З рота нападника смердiло гнилими зубами чи гнилим шлунком.
Сергiй обережно вiдсунув одну руку, iншою прикриваючи про всяк випадок голову.
