Заповіти - Маргарет Етвуд

Щоб ти розуміла, як зараз розгортаються події, я розповім тобі маленьку історію. Інцидент, який свого часу пройшов майже непоміченим.

Дев’ять років тому чи десь так — того самого року, коли було відкрито мою статую, хоча й в іншу пору, — я сиділа у своєму кабінеті, прораховувала лінії крові для потенційного шлюбу, коли мене перебила поява Тітки Ліз із її тремтливими віями й претензійною зачіскою — модифікацією французької мушлі. Коли її завели до мене, вона знервовано заламувала руки; мені аж соромно стало за таку драму.

— Тітко Лідіє, мені дуже прикро, що я відбираю у вас дорогоцінний час… — почала вона.

Вони всі так кажуть, але нікого це не спиняє. Я усміхнулася, сподіваючись, що виходить не надто загрозливо.

— У чому проблема? — спитала.

Є стандартний набір проблем: ворожнеча Дружин, бунтівні дочки, Командори, невдоволені запропонованим вибором Дружин, Служниці-втікачки, Народження, де щось пішло не так. Час від часу — зґвалтування, яке жорстоко карається, якщо ми вирішуємо зробити це публічно. Або ж убивство: він убиває її, вона вбиває його, вона вбиває її, і — зрідка — він убиває його. В Еконокласі може розгулятися ревнива лють, що змусить махати ножами, але серед обраних чоловічі убивства радше метафоричні — ніж у спину.

У нудні дні я ловлю себе на тому, що прагну чогось оригінального на кшталт справи про канібалізм, а тоді сама собі дорікаю: «Обережніше з бажаннями!» У минулому я бажала різних речей і отримала їх. «Якщо хочеш розсмішити Бога, поділися з ним своїми планами», — так колись говорили. Хоча в наш час сама думка про Божий сміх сусідить із єрессю. Бог став надзвичайно серйозним типом.

— Серед учениць уроків дошлюбної підготовки в «Коралах» сталася нова спроба самогубства, — сказала тітка Ліз, заправляючи пасмо волосся, що випало із зачіски. Вона зняла незграбний бабусин головний убір, який ми всі змушені носити на людях, аби не запалювати пристрасті в чоловіках, хоча сама ідея, що якийсь чоловік може запалати пристрастю через Тітку Ліз з її виразним, але страшенно зморшкуватим профілем або через мене, із сивіючим дахом та тілом, схожим на мішок картоплі, була така сміховинна, що й говорити годі.

Тільки не самогубство, тільки не знову. Але Тітка Ліз сказала «спроба», тож суїцид не вдався. У разі вдалого самогубства влаштовується розслідування, і всі показують пальцями на Ардуа-хол. Звичайне звинувачення — поганий вибір пари. Ми відповідальні за перший зріз, бо тільки ми маємо інформацію про лінії крові. Однак стосовно доцільності думки розходяться.

— Що цього разу? Передозування пігулками від тривожності? Якби ж Дружини не розкидали ці пігулки там, де їх може дістати будь-хто! І ще опіати. Така спокуса… Чи вона намагалася повіситися?

— Не повіситися, — сказала Тітка Ліз. — Вона хотіла перерізати собі зап’ястки садовими ножицями. Я ними квіти підрізаю.

— Це принаймні відверто. Що було далі?

— Ну, поріз виявився не дуже глибокий. Хоча було багато крові й певна кількість… гамору.

— А… — Під гамором вона мала на увазі вереск — так нежіночно… — А далі?

— Я викликала парамедиків, вони дали їй заспокійливе і відвезли до лікарні. Потім я повідомила належні органи влади.

— Правильно. Хранителів чи Очі?

— Усіх потроху.

Я кивнула.

— Схоже, ви впоралися найкращим чином. Тож стосовно чого ви хотіли порадитися?

Тітка Ліз спочатку засяяла, бо я її похвалила, та вираз щастя на її обличчі швидко змінила глибока стурбованість.

— Вона каже, що знову це зробить, якщо… якщо план не зміниться.

— План не зміниться?

Я знала, що мається на увазі, але краще розставити всі крапки над «і».

— Якщо весілля не буде скасовано, — відповіла Тітка Ліз.

— У нас є психологи, — зауважила я. — Вони виконали свою роботу?

— Намагалися вжити всіх звичних заходів, але марно.

— Їй погрожували крайніми заходами?

— Вона каже, що не боїться смерті. Життя викликає в неї протест. За цих обставин.

— Вона проти конкретного кандидата чи шлюбу загалом?

— Загалом, — відповіла Тітка Ліз. — Попри всі переваги.

— Квітникарство її не спокусило? — сухо запитала я. Тітка Ліз надто з ним носиться.

— На жаль, ні.

— А перспективи народити дитину?

Це я могла зрозуміти з таким рівнем смертності — переважно серед немовлят, але й серед матерів також. Трапляються ускладнення, особливо коли діти неправильно сформовані. Нещодавно одне народилося без рук — це сприйняли як негативне зауваження Бога в бік матері.

— Ні, справа не в дітях, — сказала Тітка Ліз. — Вона каже, що любить дітей.

— Що тоді?

Мені хотілося змусити її все видати: Тітці Ліз корисно буде хоч раз зіштовхнутися з реальністю. Вона забагато часу проводить, порпаючись у пелюстках.

Тітка знову почала крутити пасмо волосся.

— Я не хотіла б цього говорити, — опустила вона погляд.

— Кажіть, — спонукала я. — Ви мене не шокуєте.

Тітка Ліз помовчала, зашарілася, відкашлялася.

— Що ж. Справа у пенісах. У неї щось на зразок фобії.

— Пеніси, — замислено повторила я. — Знову вони.

Це часта причина спроб самогубства серед молодих дівчат. Я подумала, що нам варто змінити освітню програму: менше залякування, менше кентавроподібних плюндрувальників та чоловічих геніталій, що вибухають вогнем. Але якщо ми зробимо наголос на теоретично можливій насолоді від сексу, це майже неодмінно призведе до цікавості й експериментів, наслідки яких відомі — моральне падіння та публічне побиття камінням.

— Можливо, якщо показати їй предмет страху, це покладе йому край? Хай сприймає його як прелюдію до дітей.

— Жодного сенсу, — твердо відповіла Тітка Ліз. — Уже пробували.

— Жіноче підкорення як випробування від початку Творення?

— Пробували усе можливе.

— Позбавлення сну та цілодобову молитву під постійним наглядом?

— Вона непохитна. А ще каже, що має покликання до вищої служби, хоча відомо, що вони часто використовують цю відмовку. Та я сподівалася, що ми… що ви…

Я зітхнула.

— Немає сенсу знищувати юне жіноче життя без причини. Вона зможе навчитися писати й читати? Достатньо розумна?

— О, так. Навіть трохи занадто, — відповіла Тітка Ліз. — Занадто багата уява. Гадаю, так воно й вийшло з тими… тими штуками.

— Так, уявні пеніси можуть вийти з-під контролю, — зауважила я. — Починають жити власним життям.

Я замовкла. Тітка Ліз нервувала.

— Візьмемо її на випробувальний термін, — нарешті озвалася я. — Дамо їй пів року й подивимося, чи здатна вона до навчання. Як ви знаєте, нам треба поповнювати наші ряди тут, в Ардуа-холі. Старе покоління не житиме вічно. Але діяти слід обачно. Одна слабка ланка…

Я знаю цих надміру гидливих дівчат. Немає сенсу їх змушувати: вони не спроможні прийняти тілесну реальність. Навіть після шлюбної ночі вони скоро звисатимуть з люстри чи лежатимуть у комі під