Заповіти - Маргарет Етвуд

У неї сумнівів не було.

— Не здавайся, маєш потенціал, — підбадьорював Гарт.

— Красно дякую, — відповіла я.

Говорила саркастично, але насправді мені хотілося, щоб він бачив мій потенціал. Я втріскалася в нього безнадійно, як цуценя. Але як би я не фантазувала, моя реалістична частина не бачила для нас жодного майбутнього. Варто мені опинитися у Гілеаді, і я, найімовірніше, вже ніколи його не побачу.

— Як посувається? — щодня після тренування питала Ада в Гарта.

— Вже краще.

— Вона вже вбиває великим пальцем?

— Рухається в тому напрямку.

Другою частиною плану тренувань були молитви. Ада намагалася мене вчити. Мені здавалося, в неї виходить незле. Та сама я була безнадійна.

— Звідки ти все це знаєш? — спитала я.

— Там, де я виросла, це знали всі, — відповіла Ада.

— Де це?

— У Гілеаді. До того, як він став Гілеадом. Я побачила, до чого йде, і вчасно вибралася. Багато з тих, кого я знала, не встигли.

— Це тому ти працюєш з «Мейдей»? — знову запитала я. — З особистих причин?

— Усі причини особисті, якщо вже до цього доходить, — відказала вона.

— А Елайджа? Для нього це теж особиста справа?

— Він викладав у юридичній школі, — мовила вона. — Був у списках. Хтось на нього навів. Він перебрався через кордон, не маючи нічого, крім одягу, який був на ньому. Тепер спробуй ще раз. «Отче Небесний, прости мої гріхи й благослови…» Будь ласка, припини хихотіти.

— Пробач. Ніл завжди говорив, що Бог — це уявний друг і з таким само успіхом можна вірити в срану Зубну Фею. Тільки от сраною він її не називав.

— Ти мусиш поставитися до цього серйозно, — сказала Ада. — Бо Гілеад серйозний безумовно. І ще одне: припини лаятись.

— Та я майже й не лаюся, — відповіла я.

Мені повідомили наступний крок: я маю вбратися як вуличне дівчисько й почати жебрати десь, де мене можуть побачити Перлові Діви. Коли вони до мене заговорять, маю дозволити переконати себе поїхати з ними.

— Звідки ти знаєш, що Перлові Діви захочуть мене забрати? — запитала я.

— Це ймовірно, — відповів Гарт. — Так уже вони чинять.

— Я не можу бути вуличною. Не знаю, як поводитись.

— Поводься природно, — знизала плечима Ада.

— Інші безхатченки побачать, що я підробка. Що, як вони питатимуть, звідки я, де мої батьки — що мені їм розповідати?

— З тобою буде Гарт. Скаже, що ти майже не говориш, бо травмована, — відповіла Ада. — Скажімо, вдома було насильство. Це всі розуміють.

Я подумала про насильство з боку Ніла й Мелані. Це було сміховинно.

— Що, як я їм не сподобаюся? Іншим вуличним?

— Що як?.. — перепитала Ада. — Ой леле! Не всім на світі ти подобатимешся.

«Ой леле». Де вона цього набралася?

— Хіба ж деякі з них… хіба вони не злочинці?

— Наркоторгівля, стрілянина, пияцтво — все це є. Але Гарт за тобою наглядатиме. Назветься твоїм хлопцем і втрутиться, якщо хтось до тебе чіплятиметься. Він буде з тобою, поки Перлові Діви тебе не підберуть.

— І скоро це станеться? — запитала я.

— Гадаю, скоро, — відповіла Ада. — Як Перлові Діви тебе загребуть, Гарту з тобою не можна. Але вони будуть з тобою обережні, мов із крихким яйцем. Ти будеш найціннішою Перлиною на їхній низці.

— А як опинишся в Гілеаді, все може змінитися, — зауважив Елайджа. — Муситимеш вдягати те, що скажуть, стежити за словами й ретельно дотримуватися їхніх звичаїв.

— Хоча якщо від самого початку знатимеш забагато, — додала Ада, — вони запідозрять, що ми тебе натренували. Тож треба зберігати розумний баланс.

Я міркувала над цим: чи стане мені розуму?

— Я не знаю, чи впораюся.

— Як матимеш сумніви — удавай дурненьку.

— Ви вже бачили там несправжніх навернених?

— Кількох, — сказав Елайджа. — Результати неоднозначні. Але вони не мали того захисту, що є в тебе.

— Ти про джерело?

Джерело. Все, що я могла уявити, — людину з мішком на голові. Хто це насправді? Що більше я думала про джерело, то химерніше це звучало.

— То лише здогади, але ми вважаємо, що це одна з Тіток, — сказала Ада.

«Мейдей» знав про Тіток небагато: їх не показували в новинах, навіть у гілеадських. Це Командори віддавали накази, укладали закони й вели розмови. Тітки працювали за лаштунками. У школі нам про них розповідали тільки це.

— Кажуть, вони дуже могутні, — сказав Елайджа. — Але це лише чутки. Деталей ми не маємо.

Ада мала кілька їхніх світлин — дуже мало. Тітка Лідія, Тітка Елізабет, Тітка Відала, Тітка Гелена — так звані Засновниці.

— Зграя паскудних гарпій, — мовила вона.

— Чудово, — відповіла я. — Схоже, буде весело.

Гарт сказав: щойно ми вийдемо на вулицю, я маю виконувати його накази, бо це в нього вулична клепка. І якщо я не хочу провокувати інших на бійки з ним, то говорити йому щось на зразок «І хто був у тебе в рабстві минулого року?» чи «Ти мені не господар» не варто.

— Я з восьми років нічого подібного не говорила, — сказала я.

— Обидві фрази ти промовила вчора, — мовив Гарт.

Він сказав, що мені треба обрати собі інше ім’я. Дейзі можуть шукати, і бути Ніколь мені точно не можна. Тож я сказала, що буду Джейд. Хотілося чогось міцнішого за квітку[9].

— Джерело каже, що їй потрібне татуювання на лівому передпліччі, — сказала Ада. — Це завжди була однозначна вимога.

Я хотіла собі тату в тринадцятирічному віці, та Мелані з Нілом були дуже проти.

— Круто, але чому? — тепер спитала я. — В Гілеаді з оголеними руками не ходять. Хто його побачить?

— Ми думаємо, що це для Перлових Дів, — сказала Ада. — Коли вони тебе забиратимуть, шукатимуть саме тату.

— І вони знатимуть, хто я? Про Ніколь і все таке?

— Вони просто виконують інструкції, — мовила Ада. — Нічого не питай, нічого не кажи.

— Яке тату мені зробити? Метелика?

То був жарт, але ніхто не засміявся.

— Джерело сказало, що воно мусить бути таким.

Ада нашвидкуруч накреслила ескіз:

Л

Ю

Б

Б О Г

В

— Я не можу набити собі таке на руці, — сказала я. — Це неправильно.

Таке лицемірство: Ніл був би шокований.

— Може, для тебе неправильно, — заперечила Ада. — Але не для ситуації.

Вона привела свою знайому для татуювання й решти мого перетворення. Вона мала пастельно-зелене волосся і передусім пофарбувала мене в такий самий відтінок. Я була задоволена: мені здавалося, що я стала схожа на небезпечну героїню комп’ютерної гри.

— Початок нівроку, — промовила Ада, оглядаючи