Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

неї це чудне бажання розкуйовдити йому волосся? А Мартінові, стомленому читанням, страх як кортіло покласти голову їй на коліна і мріяти з заплющеними очима про їхнє спільне майбутнє. Давніше на недільних пікніках у парках Шелмаунд чи Шутцен він отак клав голову на коліна якійсь дівчині і засинав спокійно й самолюбно, а дівчина, затінюючи йому лице від сонця, ніжно дивилася на нього і дивувалася з його великої байдужості до її кохання. Досі покласти голову на коліна дівчині була для нього найпростіша річ у світі, але ось тепер він відчував, що це неможливо. Проте в стриманості його залицяння і полягала вся сила. Завдяки цій стриманості він жодного разу не збудив тривоги у Рут. їй, чутливій і скромній, і на думку не спадало, яка загроза криється в їхній дружбі. Несвідомо вона горнулась до нього щораз ближче, а він, відчуваючи зростання цієї близькості, хотів бути сміливим, і все не зважувався.

Але одного дня він зважився, коли, прийшовши до Рут, застав її в притемненій кімнаті — у неї боліла голова.

— Нічого не допомагає,— відповіла вона на його запитання. — А порошки доктор Гол заборонив мені.

— Я, може, допоможу вам і без ліків, — сказав Мартін. — Звісно, я не ручуся, але спробувати можна. Це просто масаж. Я навчився його сперш у японців. Ви, певно, знаєте, що японці чудові масажисти. А пізніше я бачив, як то саме, тільки дещо інакше, роблять і гавайці. Вони звуть такий масаж «ломі-ломі». Він часто не згірший за ліки, а іноді помагає й тоді, коли ліки безсилі.

Тільки-но його руки торкнулися її голови, як вона глибоко зітхнула:

— Це так хороше!

Через півгодини вона ще раз обізвалася, питаючи:

— Ви не стомилися?

Запитання було зайве, бо вона ж знала, яка буде відповідь. Потім вона дрімотно забулася під впливом його цілющої сили. Саме життя ллялося з його пучок, гамуючи, як їй видавалось, увесь біль, аж урешті їй полегшало, і вона заснула. Мартін тихенько вийшов.

Увечері вона зателефонувала йому.

— Я спала до самого обіду, — сказала вона. — Ви мене зовсім вилікували, містере Ідене. Я просто не знаю, як і дякувати вам.

Від збентеження й радості він насилу міг щось там відповісти їй, і поки вони розмовляли, у голові в нього все роїлася згадка про Браунінга й хоровиту Елізабет Баррет. Що зроблено раз, можна й удруге, а він, Мартін Іден, може і напевно таки зробить це для Рут Морз. Вернувшись до своєї кімнати, він знов узявся до «Соціології» Спенсера, що лежала розгорнута на ліжку, але читати не зміг. Кохання цілком заполонило його думки, і, забувши про своє рішення не писати, він опинився коло забризканого чорнилом столу. Сонет, що він написав того вечора, був перший з п’ятдесяти любовних сонетів, викінчених упродовж двох місяців. Пишучи їх, він усе мав на пам’яті «Португальські сонети»[21], і творив за умов, найкращих для такого роду праці, бо був духовно піднесений і пойнятий найсолодшим любовним шалом.

Ті довгі години, коли не був з Рут, він віддавав своєму «Любовному циклові», читанню вдома або ж відвідинам читалень, де щораз докладніше знайомився з сучасними журналами, з їх напрямком та змістом. Години, які він проводив коло Рут, доводили його трохи не до божевілля — як тим, чого вони обіцяли, так і тим, що мало з того справджувалось.

Тиждень по тому, як Мартін вилікував Рут від головного болю, Норман запропонував покататися в місячну ніч по озеру Меріт. Артур і Одні підтримали його. Але що ніхто з них не вмів керувати човном, то Мартін мусив узяти на себе цей обов’язок. Рут сіла поруч нього на кормі, а троє юнаків умостилися посередині й завели суперечку про якісь свої студентські справи.

Місяць ще не зійшов, і Рут, що мовчки вдивлялася в зоряне склепіння неба, раптом відчула себе дивно самотньою. Вона глянула на Мартіна. Порив вітру накренив човна, так що він аж зачерпнув води, тим-то Мартін, однією рукою держачи стерно, а другою шкот, прямував просто вітру, намагаючись водночас розрізнити недалекий уже північний берег. Він не усвідомлював погляду Рут, що, пильно дивлячись на нього, розважала, як це може так засліпитися здібна людина, щоб гаяти час на писання віршів, загодя приречених на посередність і невдачу.

Її погляд пересувався по його дужій шиї, ледь видній у зоряному світлі, по гарно посадженій голові, і дівчину знов посіло знайоме бажання оповити Мартінову шию руками. Сила, що викликала в ній відразу, водночас і вабила її. Тоскне відчуття самотності все росло, і Рут пройняла втома. Погойдування човна неприємно разило її — вона пригадала головний біль, і як Мартін втишив той біль своїм дотиком, і яким миротворним спокоєм віяло від нього. Тепер він сидів поруч неї, зовсім поруч, і човен у русі, здавалося, підштовхував її до нього. І раптом їй страх як захотілося пригорнутися до його дужих грудей, знайти в ньому опору — і, перш ніж усвідомила цей неясний ще імпульс, вона вже хилилася в Мартінів бік. Чи, може, то човен гойднувся? Вона не знала, вона нічого не знала. Знала тільки, що притулилась до нього і що тепер їй легко й приємно. Може, то справді човен гойднувся, але відсуватись вона й не думала. Вона прихилилась до його плеча зовсім ледь відчутно, але все ж прихилилась і не ворухнулася навіть тоді, коли він сам трошки відсторонився, щоб їй було зручніш.

Це було божевілля, та вона не хотіла над цим задумуватися. Вона вже не була колишньою Рут, вона була жінкою і, як жінка, шукала опори. І хоч вона притулилася ледь відчутно, але вже була задоволена. Втома де й поділася. Мартін мовчав — він боявся розвіяти чари. Його любовна стриманість подовжувала їх. Але в голові йому наморочилось, він не розумів, що трапилось. Усе це було так дивогідно, наче вві сні. Він насилу зборов шалене бажання кинути шкот і стерно і стиснути її в обіймах. Інтуїція, проте, підказала йому, що цього не слід робити, і він був радий, що мав руки зайняті і тим вистояв проти спокуси. Він тільки повільніше повів човна, послаблюючи якомога вітрило, щоб довше їхати до північного берега. Бо тоді йому доведеться підвестися, щоб повернути вітрило, і близькість їхню буде порушено. Вправно керуючи човном, він непомітно для інших затримував його хід і в душі благословляв своє важке матроське життя, яко дало йому владу над морем, човном та вітром і дозволило цієї казкової ночі