Буба - Барбара Космовська
— А цього разу я просто не витримав, — зізнався Роберт, наближаючись до фіналу родинної драми, — і пішов. Разом із сином. Якби я так не вчинив, то Олька точно б нас покинула. Вона вже не раз так робила…
На Робертовому обличчі, крім суму, не відбивалися жодні негативні почуття, на ньому не було слідів гніву чи ненависті. Буба зробила висновок, що Роберт просто дорослий хлопчик, чоловік великої дівчинки, і зараз ці діти знову не поділили іграшки, ляльку й місце в пісочниці. Посварилися, розсталися, кожен побіг скаржитися мамі, але вони вже сумують одне за одним і тепер з радістю похапали б свої пасочки й відерця, щоб ділитися ними на нейтральній території. Буба полегшено зітхнула, задоволена, що й цього разу все це лише дитяча забава в тата й маму, такі собі хованки, далекі від небезпечних ігор, у яких тато й мама перестають бути батьками, а дитина перетворюється на покинуту в пісочниці й нікому не потрібну ганчір’яну ляльку.
— Знаєш, Роберте, — озвалася дівчина своїм дзвінким підбадьорливим голосом, — я впевнена, що все ще можна виправити.
А Роберт глянув на Бубу так, немовби вона була хірургом, якому принесли дві кістки й загадали створити з них розумну блондинку. І їй це вдалося.
Сіли на лавці, і Буба почала давати швагрові докладні поради, як найпростішим чином повернути мир у сім’ї. Той погодився, що слід робити це швидко й без зайвих з’ясувань стосунків. А тоді розцілував Бубу так міцно, що та ледве з лавки не впала. Потому вони разом рушили додому. І саме вчасно, бо там Олька вже намагалася навчитися курити, і на підтвердження своїх невдалих спроб голосно кашляла.
Пізно ввечері, коли на Звіринецькій ущухли пристрасті, усі оцінили тишу, яка запанувала в помешканні.
— Вітаю, Бубо, — дідусь плямкав над тарілкою вівсяної каші. — Навіть ксьондз Корек не залагодив би цього краще.
Буба хотіла здаватися скромною, проте усвідомлення власного успіху призвело до того, що вона мало не луснула від гордощів.
— Атож! — притакнула вона ледь хвальковито. — Мені таки вдалося! А якби їм трапилася така собі Астріда?
— Капець, — притакнув дід. — Так і бачу, як твоя сестра тягалася б по судах, Францішек пісяв на Марисині килими, а мені б довелося спати на розкладачці в кухні. Я швидше вмер би, аніж таке витримав, тому ти врятувала не лише цей безнадійний шлюб, а й моє життя, — урочисто заявив він.
* * *
Звідкіля наступного дня дід витяг цей дивний бланк, Буба так ніколи й не дізналася. Бланк чекав у неї на столі, а щоб його бува не здмухнуло протягом, дідусь поклав на нього двотомну енциклопедію бриджу.
— Пиши, — наказав старий пригніченій Бубі.
Смуток супроводжував дівчину протягом кількох останніх годин, які вона провела на балконі, виглядаючи в бінокль не птахів, а Мілоша. Уперше Мілош не з’явився в їхньому місці, де вони спостерігали за птахами. Ба! Він узагалі не прийшов і до того ж нічого їй не пояснив. — Завжди щось стається вперше… — думала Буба, намагаючись якось себе розрадити, але їй це явно не вдавалось.
— Пиши, — терпляче повторив дідусь Генрик, підсовуючи їй бланк.
— Заява, — прочитала Буба й запитально глянула на старого. — Що це ми заявляємо?
— Це ти заявляєш, — заперечив дідусь. — Та пиши, нарешті, — він нетерпляче тупцяв на місці.
— Який турнір? — спитала вона, глянувши на аркуш.
— Та яка тобі різниця. Турнір — і все! — діда дратувала Бубина допитливість. — Ти пиши, а не розпитуй, — нагадав він.
їй було, зрештою, однаковісінько. Машинально записала свої дані, дивуючись, що вона у свої шістнадцять років (дідусь постійно підкреслював, що це чудовий вік) поводиться нині, як дружина пана Місьорка, яка з біноклем у руках стримить на балконі, визираючи, чи її чоловік пліткує з іншими неробами на подвір’ї. Дійшла висновку, що її прізвище, начебто цілком польське, звучить жахливо (певне, тому мені підсвідомо хотілося змінити його на «Бродзевич», подумала дівчина). Нарешті погодилася заплатити вартість чогось там і забронювала номер у готелі в Сопоті. Вона пережила вже стільки химерних дідових ідей, що зараз могла б спокійно записатися до армії.
— Готово, — буркнула Буба, підсовуючи дідові аркуш, списаний її недбалим почерком.
— Спасибі, — голос дідуся відразу став офіційним. І лише вираз обличчя, з яким він переконував її, що мудрі птахи завжди повертаються до своїх гнізд, свідчив про особливе ставлення старого до орнітології взагалі, і до Буби зокрема.
* * *
Наступного дня вранці Буба віддала дідові свою «яєшеньку», батькові — тости, і не випила молоко. Це лише умовно можна було вважати жертвою з її боку, бо цього ранку їй зовсім не хотілося їсти. Їй треба було якомога швидше побачитися з Мілошем. І хоча Буба вийшла з дому раніше, щоб не проґавити в натовпі його зелену куртку, і йшла повільніше, ніж зазвичай, аби він міг розгледіти її серед кольорових шапочок і беретів, то до ліцею дійшла сама-самісінька. Побачила його лише після дзвінка, коли по чався урок малювання. На Бубин подив, Мілош поводився так, наче її в класі взагалі не було. Дівчина перестала дивитися в його бік і намагалася зосередитися на роботі, яка вимагала принаймні розрізнення основних кольорів.
— Блакитне дерево? — здивувалася Віковічна (названа так на пам'ять про незмінну хімічну завивку, яка на думку ліцеїстів, була найстарішою завивкою в історії перукарського мистецтва).
— А воно блакитне? — Буба здивувалася не менше, ніж учителька, яка пильно глянула на неї.
— Зате небо, здається, зелене, — делікатно продовжувала Віковічна.
— Справді, — погодилася Буба, — небо дійсно занадто зелене! — перелякано вигукнула вона, і вчителька до кінця уроку не зводила з дівчини проникливого погляду.
Миючи після дзвоника пензлі, Буба помітила, як Мілош не поспішав здавати малюнок. Потім занадто довго витирав парту й нарешті, змився, як зелена акварель з Бубиних пальців.
Після уроків вона швидше, ніж завжди, вибігла з ліцею, але Мілоша вже не було. Ані на стадіоні, ані під каштаном, ані біля воріт, де збиралися зграйки сірих горобців, що полювали на рештки учнівських сніданків.
Зате за ворітьми, у гущавині бузку, на так званій «лавочці курців» Буба помітила знайому куртку із сірим капюшоном.
— Агата? — перепитала вона, підходячи ближче.
Агата сиділа з утомленим обличчям і дивилася на цигарку, що була в її руці. Бубина присутність не змусила її
