Чуття і чутливість - Джейн Остін

Наступного ранку Маріанна прокинулася в прекрасному настрої, знову вся сяючи радістю. Розчарування минулого вечора було забуте в передчутті того, що обіцяв новий день. Вони не встигли поснідати, як біля дверей зупинилася карета місіс Палмер, і за хвилину вона зі сміхом увійшла до вітальні, так радіючи їм усім, що було важко сказати, кого їй приємніше бачити — свою матусю чи бартонських знайомих. Так дивно, що вони приїхали до Лондона, хоча вона нічого іншого і не припускала із самого початку! Вона гнівається на них за те, що вони прийняли запрошення її матусі, після того як їй відмовили! Але, певна річ, вона ніколи їм не пробачила б, якби вони все-таки не приїхали!

— Містер Палмер буде такий щасливий вас бачити! — вела вона далі. — Як, по-вашому, що він сказав, дізнавшись, що ви їдете з мамою? Я, їй-богу, вже забула, але це було так кумедно!

Години зо дві вони провели, як висловилася місіс Дженнінгс, за приємною бесідою, — іншими словами, вона розпитувала про всіх їхніх знайомих, а місіс Палмер сміялася без жодної причини, після чого остання запропонувала їм усім поїхати з нею по крамницях, де їй неодмінно треба було побувати уранці, і місіс Дженнінгс та Елінор негайно погодилися, бо теж хотіли щось купити, а Маріанна спочатку відмовилася, але потім пристала до них.

Але хоч би куди вони заїжджали, Маріанна весь час була насторожі. Особливо на Бонд-стріт, де вони провели досить багато часу, її погляд постійно когось шукав. І в який магазин вони не заходили, вона не помічала того, що їм показували, аніскільки не цікавилася тим, що було цікаво її супутницям. Вона насуплювалася, не знаходила собі місця, і марно сестра питалася її думки, навіть коли вибір однаково торкався їх обох. Ніщо не приносило їй ніякого задоволення, вона згоряла від нетерпіння скоріше повернутися додому і лише насилу стримувала досаду на забарливість місіс Палмер, чиї очі помічали кожну красиву, нову або дорогу річ; вона жадала закупити їх усі, але не могла вибрати жодної і марнувала час у захватах і ваганнях.

Додому вони повернулися перед полуднем і ледь переступили поріг, як Маріанна спурхнула на гору сходами, і коли Елінор піднялася слідом за нею, вона вже відвернулася від столу з сумним обличчям, яке сказало її сестрі без слів: Віллоубі не приходив.

— Мені не залишали листа, поки нас не було? — спитала вона у лакея, що саме увійшов із пакунками. Відповідь була заперечною.

— А ви впевнені, що ні слуга, ні швейцар не приходили з листом або запискою?

Лакей відповів, що ніхто не приходив.

«Оце так дивина! — подумала Елінор, з тривогою дивлячись на сестру. — Якби вона не знала напевно, що він у місті, то написала б йому не на його лондонську адресу, а в Комбі-Магну. Але якщо він тут, то як дивно, що він не приїхав і не написав! Ой, мамо, мабуть, ви марно схвалювали заручини зовсім ще юної дівчинки з людиною, про яку ми, врешті-решт, знаємо так мало; дозволили, щоб усе залишилося таким невизначеним, таким таємним! Мені важко утриматися від розпитувань, але мені не пробачать, якщо я втручуся!»

Після деяких роздумів вона вирішила, на випадок, якщо така гнітюча непевність триватиме, спробувати переконати місіс Дешвуд в необхідності довідатися про цю людину якнайдокладніше.

Цього дня у них, окрім місіс Палмер, обідали ще дві літні пані, приятельки місіс Дженнінгс, яких вона запросила вранці, зустрівшись із ними на Бонд-стріт. Перша покинула їх невдовзі після чаю, щоб устигнути на званий вечір, і Елінор довелося сісти за віст четвертою. Маріанна в подібних випадках нічим не могла зарадити, бо не бажала опанувати цю гру, проте вечір, хоча вона і могла б чимось задовольнити себе, минув не більш приємно, ніж для Елінор, бо гарячковість очікування постійно змінювалася болісним розчаруванням. Вона сідала на кілька хвилин з книжкою, але наразі відкидала її і поверталася до більш цікавого марнування часу, ходячи з кутка в куток і на мить затримуючись біля вікна у сподіванні почути такий очікуваний стукіт.

— Якщо така ясна погода стоятиме і далі, — зауважила місіс Дженнінгс, коли вони зустрілися за сніданком наступного ранку, — сер Джон навряд чи захоче виїхати з Бартона і наступного тижня. Адже завзятому мисливцю згаяти навіть день — завжди така досада! Бідолахи! Я дуже жалію, коли що-небудь заважає їхній забаві. Вони так засмучуються!

— І справді! — скрикнула Маріанна уже веселішим голосом і підбігла до вікна поглянути на небо. — Як я не здогадалася! Так, багатьох мисливців така погода затримає в селі.

Слова місіс Дженнінгс лягли на серце Маріанні якраз вчасно, і до неї повернувся гарний настрій.

— Так, для них це і справді хороша погода, — вела вона далі, знову сідаючи до столу із сяючим від щастя обличчям. — Вони, безперечно, їй дуже раді (її обличчя трохи спохмурніло). Але довго ж вона не триватиме. О цій порі року і після таких дощів зміна повинна наступити дуже скоро. Запанує холод і, може, навіть лютий мороз. Ще день-два, мабуть, але таке незвичне тепло не забариться скінчитися. Мабуть, уже сьогодні до вечора все замерзне!

— В усякому разі, — сказала Елінор, боячись, щоб місіс Дженнінгс не прочитала думки її сестри з такою ж легкістю, як вона сама, — ми побачимо сера Джона і леді Мідлтон у місті не пізніше кінця наступного тижня.

— Так, серденько, у цьому я певна. Мері завжди вміє наполягти на своєму.

«А тепер, — подумала Елінор, — вона напише в Комбе, щоб устигнути до першої ж пошти».

Але якщо Маріанна так і вчинила, то лист був написаний і відісланий так таємно, що Елінор про це не довідалася, хоча і стежила за сестрою. Так чи інакше, спокійною себе Елінор почувати не могла, та все ж, побачивши Маріанну знову веселою, не могла вона і надто