Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Зрештою ми зійшлися на тому, що Гарріс із Джорджем гребтимуть аж за Рединга, а звідти я тягтиму човна. Як на мене, гребти у важкому човні проти сильної течії — заняття не дуже приємне. Були часи, коли я хапався за важку роботу, але зараз я більше схильний поступатися нею молодим.

Я помітив, що більшість досвідчених гребців так само ніяковіють, щойно розуміють, що гребти буде непросто. Досвідченого гребця завжди можна розпізнати по тому, як він, розлігшись на подушках на дні човна, підбадьорює гребців оповідками про свої вражаючі подвиги, які він вчинив минулого сезону.

— Тільки не кажіть, що це важка робота! — попихкуючи люлькою, протяжливо звертається він до двох новачків, які, обливаючись потом, уже впродовж півтори години безупинно гребуть проти течії. — От минулого сезону якось пополудні ми з Джимом Біффлесом та Джеком гребли, не зупиняючись, від самого Мерлоу аж до Горінга. Пам'ятаєш, Джеку?

Почувши, що до нього звертаються, Джек, який протягом останніх двох годин спить на своєму ложе, яке він змайстрував собі на носі човна з усіх покривал, плащів і решти того, що потрапило йому під руку, не розплющуючи очей, починає описувати всі подробиці того дня. Він пригадує, що крім надзвичайно стрімкої течії, яку їм доводилось долати впродовж усього шляху, треба було ще й боротися з сильним зустрічним вітром.

— Милі тридцять чотири ми тоді, напевно, пройшли, — продовжує оповідач, протягуючи руку ще за однією подушкою, щоб підкласти її собі під голову.

— Та ні, Томе, ти вже так не перебільшуй, — бурмоче Джек із нотками легкого докору в голосі. — Щонайбільше, то тридцять три.

І, втомившись від такої виснажливої розмови, Том і Джек знову поринають у сон. А двоє простодушних хлопчиськ переповнюються гордощами з того, що їм дозволили везти у човні таких чудових гребців, як Джек і Том, і ще з більшою запопадливістю налягають на весла.

Коли я був ще юнаком, я часто чув такі казочки від моїх старших товаришів. Я вірив їм, захоплювався ними, намагався запам'ятати кожне їхнє слово, а потім просив ще. Але, схоже, у нового покоління вже немає тієї сліпої віри, яка була у ті старі часи. Якось минулого літа ми — Джордж, Гарріс і я — взяли з собою одного такого «нестріляного горобчика» і всю дорогу годували його всілякими байками про те, які чудеса ми творили.

Нарозповідали ми йому всього: і затертих побрехеньок, які впродовж віків вірою і правдою служать усім гребцям, і додали ще сім свіженьких, які придумали самі. Одна з них була майже схожа на правду. В ній ішлося про доволі-таки правдивий випадок, який в дещо зміненому вигляді кілька років тому трапився з нашими друзями. Будь-яка дитина повірила б у неї і не скривилася б.

А той юнак над усім цим посміявся і захотів, щоб ми при ньому продемонстрували свою майстерність. Він ладен був битися об заклад і ставив десять до одного, що в нас нічого не вийде.

Того ранку ми вихвалялися своєю вправністю у гребних справах і знову і знову розповідали про наші перші кроки в опануванні мистецтва греблі. Я пригадав, як я вперше познайомився з човном. Нас п'ятеро хлопчаків зібралися по три пенси і на озері в Реджентс-Парку винайняли якоїсь дивовижної форми човна. Потім усім нам довелось обсихати в будиночку наглядача парку.

Після того мене стало тягти до води. Доволі часто я плавав на плотах у кар'єрах навколишніх цегелень. Ви собі не уявляєте, яке це цікаве і захопливе заняття. Особливо коли ви посеред ставка і раптом на березі з добрячим києм в руках з'являється власник матеріалу, з якого ви змайстрували пліт.

Щойно помітивши того джентльмена, ви відразу відчуваєте, що у вас немає жодного бажання складати йому компанію чи спілкуватися з ним. А коли б це не виглядало неввічливо, то ви воліли б навіть не зустрічатися з ним. Тож ви всіляко прагнете дістатися протилежного берега і якомога швидше, без зайвого галасу забратися додому, роблячи вигляд, ніби ви його не бачите. У нього ж, навпаки, виникає непереборне бажання вхопити вас за руку і побесідувати з вами.

Виявляється, він знає вашого батька, та ви й самі йому знайомі, але все це зовсім не викликає у вас прихильності до нього. Він каже, що навчить вас, як брати дошки і робити з них плоти. Але ви й самі вже дуже добре знаєте, як все це робити, і при всій щирості і люб'язності пропозиції ви вважаєте, що з його боку вона є зайвою і змушені відмовитися від неї, аби не завдавати йому непотрібного клопоту.

Попри вашу байдужість, його жага зустрітися з вами не вгасає, і та жвавість, з якою він пересувається вгору-вниз берегом ставка, аби встигнути привітатися з вами, коли ви висадитеся на берег, видається вам досить-таки облесливою.

Якщо він огрядний і страждає від астми, ухилитися від усіх його пропозицій доволі просто. Але якщо цей тип моложавий та ще й довгоногий — зустріч неминуча. Однак розмова між вами дуже коротка, більше говорить він. Ваші аргументи здебільшого обмежуються якимись односкладовими вигуками, і щойно вам випадає нагода вирватись від нього, ви одразу ж нею користаєтесь.

Плаванню на плотах я присвятив близько трьох місяців, і, достатньо опанувавши це мистецтво, вирішив зайнятися справжньою греблею і вступив до одного з човнярських клубів на річці Лі.

Виходячи у човні на річку Лі, особливо в суботу пополудні, ви незабаром набуваєте неабиякої спритності в керуванні човном і вміння уникати хвиль, що здіймаються слідом за баржами і всіляко намагаються вас перекинути і втопити. У вас з'являється безліч можливостей, щоб навчитися дуже швидко й у вишуканій манері розпластатися на дні човна, аби чиясь мотузка не висмикнула вас у воду.

Однак там ви не зможете відпрацювати свій стиль. Лише після того як я почав виходити на Темзу, я зміг попрацювати над своїм стилем. Тепер усі захоплюються моїм стилем. Кажуть, що він дуже своєрідний.

Джордж до шістнадцяти років навіть близько не підходив до води. Потім він і ще восьмеро джентльменів приблизно того ж віку всією компанією якось у суботу вирушили до К'ю з наміром винайняти човна і пропливти до Річмонда і назад. Серед них був один кудлатий юнак, звали його Джоскінз, котрий раз чи