Лазарит - Симона Вілар
Про братову флотилію Іванна могла говорити годинами. Воно й не дивно – Річард витратив величезні кошти на підготовку до хрестового походу. Судна, що мають доправляти військо хрестоносців, будували в усіх портах його володінь, де є корабельні, – в Англії, Нормандії, Бретані й Аквітанії. Королівське замовлення забезпечило роботою та хлібом величезну кількість люду, і, хоча майстрам було виплачено лише дві третини вартості суден, решта надійде від пожертв його підданих на визволення Гроба Господнього. І ось – результат цих неймовірних зусиль перед її очима… Ні, навряд чи Беренгарія здатна поділяти її захват. Як це прекрасно, коли море аж до самісінького обрію всіяне легкокрилими кораблями!
Беренгарія зітхнула. Безсумнівно, це дійсно захопливе видовище. Вона добре пам’ятала: лише кілька днів тому величезна флотилія, наповнивши вітрила, покидала Сицилію, і навіть незадоволені Річардом місцеві мешканці юрмами збігалися, щоб провести англійського короля Лева. Обліпивши прибережні бескиди, сицилійці із захватом дивилися на армаду, що повільно віддалялася, розмахували руками й вигукували добрі побажання тим, хто вирушив воювати з язичниками.
Покинувши порт, судна вишикувалися ключем, очоленим флагманським кораблем Річарда, на щоглі якого майоріло королівське знамено – червоне полотнище з трьома золотими левами Плантагенетів. Уночі на суднах запалювали вогні, щоб не загубити одне одного в темряві, а королівський флагман, як завжди, плив попереду, і на його щоглі путівною зіркою горів найяскравіший вогонь. У центрі цього ключа був і той великий юісьє, на якому розташувалися королівські сестра та наречена.
Ще тоді, коли Річард лише планував прийняти хрест паладина, у нього виникла думка морем доправити своє військо в Левант. За розповідями матері й лицарів, яким удалося повернутися зі Святої землі, англійський король знав, скільки зусиль, коштів і життів забирає перехід суходолом у кілька тисяч миль завдовжки. Без утрат, сповнену сили армію можна привести під стіни Священного міста тільки за допомогою численного й добре оснащеного флоту…
– Беренгаріє, здається, ви зовсім не слухаєте мене! – вигукнула Іванна, помітивши порожній вираз обличчя попутниці.
Принцеса здригнулася. О, в Іванни повсякчас лише одне на думці: військо, воїни, кораблі й стан моря, зброя і бойові коні, фураж і запаси продовольства. Недаремно Річарду завжди є про що поговорити із сестрою. Але Беренгарію такі розмови швидко втомлювали.
– Я подумала, люба Жанно…
– Не називайте мене Жанною, – несподівано розгнівалася королева Сицилійська. – Уже краще Джованною, як називали мене піддані на милій моєму серцю Сицилії. Навіть Іванна краще, якщо ваша ласка! Але я, звісно, волію так, як охрестив мене брат, – Півонією. Шкода, що не ми обираємо собі ім’я та долю!
– Добре, люба. Однак ось що мене відволікло: чи безпечно королю задля такого тривалого походу покидати власні володіння?
– А який християнський володар наважиться зазіхнути на землі монарха, котрий б’ється за визволення Гробу Господнього? Папа негайно накладе особистий інтердикт[81] на кожного, хто на таке насмілиться. Але цього не буде: погляди християнського світу звернені тепер на Річарда – адже він один здатен прогнати невірних з Єрусалима й повернути всім істинно віруючим надію на милість Божу.
– О, ваша правда! – рішуче відгукнулася Беренгарія. – І немає честі більшої, ніж стати його дружиною. Бути жінкою короля-паладина – виняткове щастя, і я, бачить Бог, усе життя присвячу служінню йому!
Беренгарія говорила палко, її очі, зазвичай скромно опущені, сяяли. Вона збуджено стала навколішки й почала гаряче молитися. Королева Іванна взяла з неї приклад. Погляди лицарів на палубі було звернено на них. Вигляд цих жінок, які на тлі ясного неба і нерухомого моря зверталися до Бога, був такий промовистий, що й чоловіки приєдналися до молитви. Коли ж і молитися, як не на шляху до Святої землі, готуючись віддати життя за праведне діло!
З усієї команди лише шкіпер Пітер не покинув свого поста. Він і надалі пильно стежив за армадою суден із безсило обвислими вітрилами. Море досі було застигле – його плесо віддзеркалювало кораблі. І так із дня на день. Хтозна, коли знову повіє вітер і чи буде він ходовим? І чим закінчиться цей нечуваний штиль?
Старому брістольському моряку такі задуха й застигле повітря були не до вподоби. Може, і йому помолитися, просячи в Бога бодай легенького вітерцю? І щоб він справді милістю Божою був легкий…
Помолившись, обидві жінки звелися з колін і повернулися у свої покої в кормовій надбудові. Але вони мусили пройти повз шанобливо схилених лицарів. Принцеса пришвидшила ходу, а сицилійська королева-вдова, навпаки, вирішила затриматися й поспілкуватися з паладинами, які її оточили.
Беренгарія мусила чекати свою попутницю в колі жінок, які їм прислуговували, – вони саме переймалися її весільним вбранням. Просторий покій нагадував рясний квітник: розкладені повсюди сувої атласу й оксамиту палали, немов рубіни й смарагди, струменіли заткані золотом рюші й позументи, але сама принцеса, немов не помічаючи цієї розкоші, відразу взялася до своєї роботи – вишивання вівтарного покрову. Лише час від часу вона завмирала, прислухаючись до чоловічих голосів із пів’ют, гучних і зухвалих, що з ними зливався дзвінкий голос Іванни, який вряди-годи переривав сміх. І як їй не страшно бути самій серед чоловіків?
Коли, нарешті, з’явилася Іванна, Беренгарія простягнула до неї руки.
– Мені лячно за вас, люба Півоніє, – сказала вона, коли та, недбало відкинувши довгий шлейф, умостилася на канапу. – Ці люди, з якими ви спілкувалися… я ще таких не бачила! Вони здоровезні і схожі на дикунів.
Іванна скоса й насмішкувато глянула на принцесу: яка ж вона тендітна та полохлива. Пора б їй зрозуміти, що, ставши дружиною такої людини, як Річард Левове Серце, доведеться поводитися відповідно до нового становища. Вона прекрасно вихована, напам’ять пам’ять знає батьків Церкви і до того ж гарнюня: ніжне округле личко, гладенька шкіра – оливково-смаглява, як у всієї династії Гіменес. Беренгарія невеличка на зріст, і під час заручин з високим і величним Річардом здавалася геть крихітною. Це в багатьох викликало замилування: король – утілення мужності, і його мініатюрна наречена. Попри свою тендітність, принцеса чудово
