Таємна троянда - Вільям Батлер Йейтс

голуба у срібній короні, який літатиме над твоєю головою, — то тут же від його ніжного туркотіння над смертним чи смертною, які поринули в сон, зберуться і заклубочаться солодкі мрії про безсмертну любов; і так само всі божества з ненастанними застереженнями та побиваннями відкрили людям, що всі розуми безперервно породжують таких істот і посилають їх дарувати здоров’я чи недугу, радість чи божевілля. Якщо хочете надати форми злим силам, ішлось далі, то треба зробити ці створіння потворними, з вип’яченою від спраги життя губою чи порушеними від життєвих тягарів пропорціями тіла, а от божественні сили являються лише у прекрасних óбразах, які мовби аж трепечуть від повноти буття, поринаючи в неминущий екстаз і западаючи з приплющеними очима у дрімотний спокій. Безтілесні душі, які вселяються в ці форми, — це те, що люди називають настроями, і вони звершують усі великі зміни у світі, бо так само, як маг або художник може прикликáти їх, коли захоче, так і вони можуть викликáти зі свідомости мага чи художника, а якщо вони — демони, то зі свідомости божевільного чи негідника, — який завгодно óбраз і через його голос та порухи проникати у світ. Отак відбулись усі великі події: настрій, божество чи демон спершу вселялись, мов слабке зітхання, у свідомість людей, а тоді змінювали їхні думки та діяння, аж поки русяве волосся не чорніло, а чорне не русявіло, — і цілі імперії пересували свої кордони, наче були всього лише купами листя. Решта книги містила символи форм, звуків і кольорів та вказівки на їхню приналежність певному божеству чи демонові, аби посвячений міг створити óбраз будь-якого божества чи демона і набути такої самої могутности, як Авіценна серед тих, хто живе при корінні сліз та сміху.
IV

Через пару годин після заходу сонця Майкл Робартес повернувся і сказав мені, що я маю вивчити рухи одного надзвичайно давнього танцю, бо, перш ніж довершиться моє посвячення, мені треба буде тричі приєднатись до магічного танцю, адже ритм — це колесо Вічности, і тільки за його допомогою можна знищити минуще і випадкове, а дух — звільнити. Я виявив, що ці досить прості рухи нагадують певні античні грецькі танці, а оскільки замолоду я був добрим танцюристом і майстром на всілякі вигадливі ґельські вихиляси, то швидко цей танець запам’ятав. Тоді Робартес облачив мене й облачився сам у костюм, який своїм силуетом нагадував не то грецький, не то єгипетський, а своїм багряним кольором — пристрасніше життя, ніж у тих краях, і, вклавши мені в руку маленьку бронзову курильницю без ланцюжків, виготовлену в подобі троянди руками якогось сучасного майстра, звелів мені відчинити невеличкі дверцята навпроти тих дверей, у які я увійшов був. Я поклав долоню на ручку, але цієї миті пахощі курінь, підсилені, можливо, таємничими чарами Робартеса, знову навіяли на мене сон, у якому я нібито був маскою, що лежала на прилавку східної крамнички. Багато відвідувачів дивились очима такими блискучими й незворушними, що я впевнився в їхній надлюдській природі, вони заходили і приміряли мене собі на лице, але відразу ж, реготнувши, жбурляли мене в куток, однак усе це промайнуло за одну мить, бо коли я прокинувся, то ще тримався за ручку. Я відчинив дверцята й опинився в чудесному коридорі, на стінах якого було багато мозаїчних зображень різних божеств, не менш прекрасних, ніж мозаїки у равеннському баптистерії[136], але не такої суворої краси; колір кожного божества, безперечно, був символічний, повторювався в забарвленні світильників, які звисали зі стелі, а перед кожним божеством — по світильнику з дивовижними пахощами. Я пройшов далі, безмірно дивуючись, як же ці ентузіасти змогли створити всю цю красу в такому глухому закутку, й вигляд такої многоти прихованих багатств ледь не переконав мене повірити у матеріальну алхімію; поки я йшов, курильниця сповнювала простір димом, який весь час міняв барву.

Я зупинився перед дверима, де на бронзових панелях були викарбувані великі хвилі, а під ними ледь проступали жахливі обличчя. Напевно, ті, хто був за дверима, почули наші кроки, бо хтось звідти вигукнув:

— Чи скоро завершиться робота Нетлінного Вогню?

І враз Майкл Робартес відповів:

— З атанора вийшло щире золото.

Двері відчинились навстіж, і ми опинились у великій круглій кімнаті серед чоловіків та жінок у багряному одінні, які повільно танцювали. Стелю прикрашала величезна троянда, викладена з мозаїки, а на стінах були зображення, теж мозаїчні, битви богів та ангелів, і боги виблискували рубіновим та сапфіровим сяйвом, а ангели були сама сірість, бо, як пошепки повідав Майкл Робартес, вони зреклися своєї божественної природи і з любови до Бога смирення та печалі перестали розкривати кожен своє серце. Стелю підтримували колони, які утворювали щось на кшталт круглої аркади, й кожна колона мала химерну форму, ніби то вихором здіймались ввись у не по-людськи запальному танці божества повітря, граючи на волинках та кимвалах, а з гущі цих постатей стриміли руки, які тримали курильниці. Мені вказали, куди треба стати, і я, також із курильницею в руці, зайняв своє місце і почав танцювати, коли ж я обернувся від колон до танцюристів, то побачив, що підлога вистелена зеленим каменем, а посередині зображено блідого Христа на блідому хресті. Я спитав Робартеса, щó це означає, і той відповів, що вони прагнуть «потривожити Його цілість, ненастанно затоптуючи її ногами». Під звуки невидимих інструментів, можливо — античного зразка, бо я подібних ніколи не чув, танцюристи кружляли й то сходились, то розходились, виписуючи по підлозі лінії пелюсток, що повторювали обриси троянди над їхніми головами, і танець ставав дедалі запальнішим, аж поки під нашими ногами ніби пробудились усі вітри світу. Невдовзі я втомився і став під колоною, спостерігаючи, як то наближаються, то віддаляються оті пломенисті постаті, й поступово поринув у легку дрімоту, але отямився, побачивши пелюстки великої троянди, які вже не здавалися мозаїкою, а повільно опадали в густому від курінь повітрі й, опадаючи, перетворювались на подоби живих істот надзвичайної краси. Ще бліді й примарні, вони почали танцювати, а танцюючи, набирали дедалі чіткіших і чіткіших обрисів, тож я вже міг розрізнити лики: і прекрасні грецькі, і царствені єгипетські — й