Дух часу - Наталя Кобринська
— Води, води! На милість бога, води! — кричала переражена мати.
На той крик позбігалися зі всіх сторін слуги, вилетіла десь з гущин перелякана бонна, вибіг з покоїв пан, поспішив щосила опорошений від млинка економ. Пані вже обливала Ядзю водою і ледви могла розповісти, в якім страшнім знайшла єї положеню. Пан остро зганьбив бонну, а Катрусю казав взяти економові і укарати, хоть Катруся звинялася, що вона нічого не винна, бо Ядзя перша на ню кинулася і пірвала на шиї цітки. По якімсь часі Катруся з посинілим лицем і викривленими губами, дрожачи на цілім тілі, бігла з двора городами в село. Сльози капали єї з очей, а грудинята підносились уриваним хлипанєм. Так забігла аж додому, але боячись іти до хати, залізла під пліт у корчі великого бур’яну і там пересиділа цілу ніч. Мати — байдуже, думала, що Катруся лишилася в дворі, і аж другої днини дізналась в селі, що єї дочку подибало. Бідна жінка взялась за голову. Єї розібрав жаль і злість, хотіла ще ліпше набити Катрусю, але жаль переміг, пішла лиш до двора перепросити паню за таку вже зроду біснувату і неслухняну дитину. Але Катруся вже більше до двора не пішла.
Якось в недовгім часі по тій пригоді умерла Катрусина мати, і Катруся стала круглою сиротою. По мамі їй нічо не лишилось, крім трохи одіжи, бо ціле житє була лиш бідною комірницею. Брат мамин, а єї вуйко, взяв одежину на переховок, а Катрусю дав до газди на службу.
Тимчасом Ядзя перейшла з рук бонни до рук гувернантки, котра мала обов’язок не лиш наглядати і розмовляти з нею, але учила єї ріжних книжкових предметів, музики і жіночих робіт. Родителі Ядзі мало де бували. Давнійше, за пайового батька, казали люди, що не було днини без гостей в дворі, але часи змінились, господарка якось не дописувала, і лиш на пам’ятку добрих часів, тілько завсігди раз у рік на Юліана і Юлії, бо так називались обоє панство Солєцькі, відбувалися гучні іменини. Мали, отже, досить обоє пани Солєцькі часу посвячувати вихованю дочки, а особливо мати, бо батькові більше часу забирала господарка. Коли Ядзя підросла, то ще більше жила під опікою мами і гувернанток, ніж коли ще була менша, позаяк підростаючій панночці ще більше небезпечно було сходитися з простим народом, ніж дитині, і на то мати мала пильне око. До слуг вільно було їй відноситися лиш з тим, що їй конечно до услуги було треба, і то лиш з покоєвими слугами; з іншими Ядзя не сходилася, а тих, що приходили на роботу, зовсім не знала. Тільки вечорами, коли батько прилучився до товариства жінок, чула вона багато про лінивство і крадіжі робітників, про великі з тих причин клопоти батька і про борбу, яку він мусив вести з тими пороками народа.
Ядзя робила в науках такі гарні поступи, що борзо гувернантка оказалася непотрібною. Тому ж то Ядзя з правдивою приємностю зайняла покій гувернантки і зробила з матір’ю новий поділ годин своєї роботи. Найбільше часу ішло на фортеп’ян, бо грала по кілька годин денно, і на читане, для вивченя мови, французьких книжок з позазна-чуваними картками, котрі мати не позволяла їй читати. Більшу свободу мала щодо польських книжок, а навіть на єї просьбу перенесено шафу з книжками з маминого до єї покою. Стала також виручати маму в господарці, наглядала порядки в покою, і видавала кухареві масло, решту ж часу посвячувала прекрасним ручним роботам, котрі любила над усі інші.
З делікатної і хорошої дитини виросла висока, гнучка, з правильними рисами лиця, панна. Темно-русяве волосе прекрасно гармоніювало з єї білим матовим лицем і темно-голубими очима. Єї гарна стать звертала на себе загальну увагу і була предметом загального подиву сусідської шляхти, як і інтелігенції недалекого місточка, до котрого їхала щосвята і неділі до костела. Міські донжуани несміло споглядали на прекрасну дівчину, коли ішла з матір’ю до перших лавок, які звичайно займало сільське «обивательство».
Від часу, як виросла на панну, дім єї родителів більше оживився, бували частійше гості, а іменини відбувалися ще гучнійше. Найчастійше однако ж Солєцькі візитувалися з одним панством з сусідства, а особливо син того панства, пан Вацлав, часто заглядав до панів Солєцьких, і люди передвиджували, що се закінчиться маріяшом.
Але се якось не сталося. Пан Вацлав заїжджав вправді довго, але наконець оженився на Поділю з панною два рази багатшою від Ядзі.
Сей факт сильно вразив молоду дівчину; вона не могла перенести тої обиди, хоть глибоко ховала свої чувства, і людям представлялася ще гордійшою і веселійшою, ніж досі. Найбільшою однак підмогою єї ображеної гордості була єї краса. Вона від дитини була научена дбати про свою зверхність; тепер же зробилось тото головною єї цілею. Цілими годинами укладала волосе, обсипувала м’яким делікатним порошком і без того біле і гарне лице, примірювала сукні, чистила і формувала нігті. Але коли по скінченю туалету стала при зеркалі, то єї дрібні уста складались мимоволі до гіркого усміху, бо кого мали вражати ті гарні очі, кого чарувати гарна стать, коли в цілій околиці не було ані одного відповідного конкурента до єї руки.
Ся обставина, може, ще більше смутила єї родителів, а по довгих розважанях і тайних нарадах вийшло вкінці, щоби доконче виїхати до більшого міста на м’ясниці. Внаслідок сего рішеня з надходячими м’ясницями вибрались мати з дочкою до Львова на цілий час м’ясниць, а що не можна було лишити цілком господарства, то батько лиш від часу до часу доїжджав і асистував їм при більших виступах. З сего обороту справи Ядзя була дуже задоволена і щаслива; краса єї принадила багато адораторів, а вона сама мала велике щастє на всіх вечерках і балах.
Надія на добре замужє розвеселила серце матері, і вона нічо не щадила для блеску ї краси своєї
