Українська література » Сучасна проза » Засліплення - Еліас Канетті

Засліплення - Еліас Канетті

Читаємо онлайн Засліплення - Еліас Канетті
заслуговуєте! — шаленів він. — Я покину всіх вас напризволяще!

— Йди краще до англійців! — порадили французи. Вони були надто заклопотані своїм розумом, щоб розпочинати проти нього серйозну боротьбу, й дали йому слушну пораду.

В англійців він знайшов те, що тепер потребував: солідний ґрунт із фактів, на якому вони твердо стояли. Заперечення, які вихоплювалися в них, попри їхню флегматичність, були тверезі, корисні й усе ж таки продумані. Насамкінець вони, щоправда, не втрималися від одного слушного докору на його адресу. Чому він, мовляв, узяв пароль із мови кольорової раси? Після цього Кін підхопився й нагримав навіть на англійців.

Він проклинав свою долю, яка раз у раз його розчаровувала.

— Краще бути кулі, ніж полководцем! — вигукнув він і наказав багатотисячному товариству мовчати.

Годинами він тільки те й робив, що переставляв їх. Не важко було б котрогось і ляснути. Але він не важився скористатись новим дисциплінарним статутом і когось образити. Стомлений і невдоволений, украй засмучений — скоріше через власну вдачу, ніж через переконання, адже вони позбавили його віри, — він посувався від полиці до полиці. Щоб дістатися до горішніх полиць, він брав на поміч драбину, яка теж обходилася з ним неприязно й вороже. Вона раз у раз з’їжджала набік і вперто падала на килим. Тонкими, знесиленими руками він зводив її, і раз од разу це давалося йому чимдалі важче. Тепер у нього бракувало навіть гордощів, щоб висварити її так, як вона на те заслуговувала. Беручись нагору, він ступав на щаблі дуже обережно, щоб вони не надумали з нього зле пожартувати. Справи його були такі кепські, що доводилося якось ладнати навіть із власною драбиною, фігурою суто допоміжною. Завершивши переставляти книжки в колишній їдальні, Кін оглянув творіння своїх рук. Він дозволив собі три хвилини перепочити й провів ці три хвилини на килимі, навлежачки, важко дихаючи, проте з годинником у руці. Потім настала черга сусідньої кімнати.

Смерть

Повертаючись додому, Тереза дала волю своєму обуренню. Вона запрошує чоловіка пообідати, а він, замість подякувати, нахабніє. Хіба вона від нього чогось хотіла? За чужими чоловіками їй бігати не треба. Вона жінка заміжня. Вона не служниця, яка піде з першим-ліпшим.

У ресторані він спершу взяв меню й запитав, що ми замовлятимемо. А вона, дурепа, візьми та й бовкни у відповідь: «Але платитиму я». Чого тільки він собі не назамовляв! Їй і досі соромно перед людьми. Присягався, що він чоловік непростого роду. Мовляв, доля не судила йому бути бідним службовцем. Тереза втішала його. А тоді він сказав, що зате йому, мовляв, щастить у жінок. Та що з того? Йому потрібен капітал, не конче великий, адже кожен хоче бути сам собі господарем. Жінки капіталу не мають, у них тільки заощадження, та й то жалюгідні, з такою мізерією справу не почнеш, хтось інший, може, й почне, але не він, бо він бере все або нічого, лайна йому й не показуй.

Перше ніж приступити до другого шніцеля, він бере її руку й каже:

— Це та рука, яка допоможе мені стати щасливим!

І лоскоче її. А лоскотати він уміє. Їй ще ніхто не казав, що вона може ощасливити. А чи не хоче вона, питає він, прилучитися до його справи?

Звідки ж у нього раптом візьмуться на це гроші?

А він засміявся й каже: капітал, мовляв, йому дасть його любка.

Тереза відчуває, як від гніву вся паленіє. Навіщо ж йому любка, коли є вона, вона ж бо також іще людина!

— Скільки років тій любці? — запитала вона.

— Тридцять, — відповів він.

— Гарна? — поцікавилась вона.

— Найкраща в світі, — сказав він.

Вона захотіла побачити портрет тієї його любки.

— Хвилиночку, прошу, мені це теж неважко зробити. — Зненацька він стромляє до рота їй пальця — у нього такий гарний, товстий палець — і каже: — Ось вона!

Позаяк Тереза на це нічого не відповідає, він щипає її за підборіддя — ото вже настирливий чоловік! — робить щось ногою під столом, щільненько притискається — хіба ж так можна! — дивиться їй у рота й промовляє: в нього, мовляв, голова йде обертом від кохання й щастя і коли вже можна буде спробувати ці розкішні клуби. Нехай вона, мовляв, покладеться на нього. У такому ділі він тямить смак. У нього нічого не пропаде.

Тоді Тереза сказала, що понад усе любить правду. Мовляв, вона відразу хоче йому зізнатись. Вона жінка без капіталу. Її чоловік одружився на ній з кохання. Вона була проста службовка, як і він, Вульґер. Йому ж бо вона може про це сказати. А щодо того, щоб спробувати, то вона має поміркувати, як це влаштувати. Адже вона теж не проти. Такі вже жінки. Загалом вона не така, але часом робить винятки. Нехай тільки пан Вульґер не кладе собі в голову, що на ньому світ клином зійшовся. На вулиці вслід їй повертають голови всі чоловіки. Вона цього вже чекає — не дочекається. Рівно о дванадцятій чоловік лягає спати. Й одразу засинає, він дуже пунктуальний. Вона має окрему кімнату, там колись спала економка. Тепер економки в помешканні нема. Чоловіка вона не може терпіти, бо хоче мати спокій. Він такий настирливий! До того ж він зовсім не чоловік. Через те вона спить сама в кімнаті, де колись мешкала економка. О чверть на першу вона зійде вниз із ключем від під’їзду й відчинить йому. Боятися нема чого. Сторож спить міцно. Він за день так наробиться, так натомиться. Вона спить зовсім сама. А спальню купляє лише для того, щоб помешкання було на щось схоже. Час вона має завше. Вона влаштує так, що він приходитиме щоночі. Жінці теж хочеться мати щось від життя. Бо не встигнеш озирнутись, а тобі вже сорок, і чудові рочки — гай-гай, минули.

Гаразд, сказав Вульґер, гарем свій він розжене. Коли він, мовляв, кохає, то робить для жінки все. Вона має віддячити, як і належить, і попросити капітал у чоловіка. Він, Вульґер, прийме капітал тільки від неї, ні від якої іншої жінки, бо сьогодні вночі на нього чекає райське щастя, розкоші кохання.

Для неї правда — понад усе, нагадує вона йому, й хоче зізнатися в цьому одразу. Чоловік у неї скупий і добра нікому не бажає. Він нічого не випускає з рук, навіть книжок. Якби вона мала

Відгуки про книгу Засліплення - Еліас Канетті (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: