Енн у Домі Мрії - Люсі Мод Монтгомері

Отож, доки жінка не спочила в могилі, пані Блайт, дорогенька, вона не може бути певна в тім, що ніколи не вийде заміж, — а я собі тим часом напечу пирогів із вишнями. Я помітила, як наминав їх лікар Блайт, а я люблю готувати для чоловіка, котрий віддає належне тому, що перед ним на столі.

Того ж дня в Дім Мрії прийшла засапана панна Корнелія.

— Небесне та диявольське мені байдуже, а плотське, на жаль, дошкуляє, — визнала вона. — А ви, Енн, рибонько, завжди як нова копійка. Я помиляюся чи у вас пахне пирогами з вишнями? Коли так, то запросіть мене на чай. Я за ціле літо й не скуштувала пирогів з вишнями. Мої вишні всі обірвали ті голодранці, сини Гілмана із Глена.

— Ну-ну, Корнеліє, — озвався капітан Джим, котрий увесь цей час читав роман про мореплавців у кутку вітальні, — не звинувачуйте горопашних сиріток Гілманів, коли не маєте певного доказу. Хай батько в них — не вельми чесний чоловік, але ж хіба лише за це їх можна кликати злодюжками? Мабуть, ваші вишні обдзьобали вільшанки — надто їх багато цьогоріч.

— Вільшанки! — зневажливо пирхнула панна Корнелія. — Двоногі вільшанки, повірте мені!

— Більшість тутешніх вільшанок саме такими й створена, — серйозно відказав капітан Джим.

Якусь мить панна Корнелія дивилася на нього, тоді відхилилася на спинку крісла-гойдалки й щиро та голосно розсміялася.

— Цього разу, Джиме Бойд, таки ваше зверху, я визнаю. Бачте, який він задоволений, Енн, рибонько, — усміхається, немов Чеширський кіт. Що ж до вільшанок, то коли їхні ноги — великі, засмаглі, босі й убрані в перелатані штани — такі, як я сама вздріла на власній вишні минулого тижня, — я перепрошую сердешних синів Гілмана. Поки я добігла до вишень, їх там уже не було. Я не могла збагнути, як то вони накивали п’ятами так швидко, але капітан Джим усе мені пояснив. Звісно ж, вони полетіли.

Капітан Джим розсміявся й відкланявся, із жалем відхиливши запрошення лишитися на пироги з вишнями.

— Я йшла до Леслі — запитати, чи не візьме вона пожильця на літо, — мовила панна Корнелія. — Учора я одержала листа від пані Дейлі з Торонто. Два роки тому вона винаймала в мене кімнату й тепер просить прихистити одного з її знайомих. Його звуть Оуен Форд, він журналіст і, здається, онук того шкільного вчителя, що мешкав у цьому домі. Старша донька Джона Селвіна вийшла була за якогось Форда з Онтаріо, і це її син. Він хоче побачити місця, де жили його дід і баба. Навесні він хворів на тиф і досі ще цілком не оклигав, тож лікар порадив йому провести літо біля моря. Він не хоче мешкати в готелі й воліє оселитися на тихій сімейній фермі. Я не можу його взяти, бо в серпні поїду — мене обрали делегатом на з’їзд жіночих благодійних комітетів у Кінгспорті. Не знаю, чи Леслі візьме на себе цей зайвий клопіт, та якщо вона не погодиться, більше ніхто не допоможе. Він муситиме оселитися в когось по той бік затоки.

— Коли поговорите з нею — вертайтеся й допоможіть нам з’їсти пироги з вишнями, — мовила Енн. — І запросіть Леслі й Діка, якщо вони можуть прийти. Отже, ви їдете до Кінгспорта? Як гарно ви проведете там час! Я попрошу вас передати лист моїй подрузі, що там живе — пані Філіппі Блейк.

— Я вмовила пані Холт поїхати зі мною, — самовдоволено повела далі панна Корнелія. — Їй віддавна вже час відпочити, повірте мені. Вона геть вимордувала себе працею. Том Холт уміє гарно плести гачком, та на прожиття для сім’ї заробити не здатен. Він ніяк не може встати настільки рано, щоб устигнути попрацювати, але — я вже помітила — на риболовлю підхоплюється до схід сонця. Хіба не типовий чоловік?

Енн усміхнулася. Вона вже знала, що не слід приймати на віру думку панни Корнелії про будь-якого чоловіка із гавані Чотирьох Вітрів. Інакше їй довелося б упевнитися, що всі вони — найбільші грішники й розпусники в цілому світі, які перетворюють жінок на рабинь і каторжних мучениць. Скажімо, той-таки Том Холт був знаний як дбайливий чоловік, люблячий батько й привітний сусід. А коли він доволі холодно виконував свої обов’язки фермера, на противагу риболовлі, для якої був народжений, і мав миле, хоч і нетипове захоплення рукоділлям, то ніхто, крім панни Корнелії, не докоряв йому цим. Його дружина була пильна господиня, що тішилася працею по господарству; його сім’я мала добрі прибутки з ферми, а здорові сильні діти, котрі успадкували завзяття й кмітливість своєї матері, усі заповідалися на те, щоб добре влаштуватися в житті. У всьому Глені Святої Марії не було сімейства щасливішого, аніж сімейство Холтів.

Панна Корнелія повернулася з дому понад струмком вельми втішена.

— Леслі візьме його, — заявила вона. — Так і вхопилася, сердешна, за цю нагоду. Їй потрібні гроші, щоб полагодити дах восени, та вона гадки не мала, де їх узяти. Певно, капітанові Джиму буде більш ніж цікаво дізнатися, що сюди приїде внук Джона Селвіна. Леслі веліла переказати вам, що дуже хоче пирога з вишнями, та прийти не зможе, бо мусить шукати своїх індичок — вони десь заблукали із двору. Та вона попросила залишити їй кавальчик у коморі, і тоді надвечір, знайшовши своїх утікачок, вона забіжить по нього. Ви не уявляєте, Енн, рибонько, як я зраділа, почувши, що Леслі переказує вам це, сміючись, наче в давні дні. Вона так змінилася останнім часом — сміється й жартує, мов дівчинка, і з її слів я розумію, що вона часто приходить до вас.

— Майже щодня — або я приходжу до неї, — мовила Енн. — Не знаю, що б я робила без Леслі, надто тепер, коли Гілберт так багато працює. Він майже завжди відсутній — додому приходить лиш на кілька годин відпочити вночі. Боюся, він себе замордує. Стільки людей викликають його.

— У них є власний лікар — було б його й викликати, — буркнула панна Корнелія. — Хоча, звісно, я не винувачу їх за це, бо їхній лікар — методист. А відколи ваш чоловік зцілив Роду Аллонбі, усі вони певні, що він може воскрешати мертвих. Певно, лікар Дейв трохи заздрить — хіба не типовий чоловік? Він уважає, буцім лікар Блайт надто захоплюється новомодними ідеями! «Еге ж, — відповіла я йому, — і саме одна з цих ідей допомогла врятувати Роду Аллонбі. А якби лікували її ви, вона б напевне померла й мала