Оргія - Леся Українка

Антей

Здоров, Федоне!

Вітаються.

Федон

Я лиш на хвилинку, так ніколи!

Антей

Чому? Роботу маєш?

Федон

Роботу поки що я вже скінчив, та тут нові клопоти — вибираюсь на панську оргію до Мецената!

Антей (зчудований)

Тебе запрошено?

Федон

З тобою разом.

Антей

Жартуєш чи глузуєш?

Федон

Правду мовлю, се ж я прийшов тобі переказати запросини.

Антей

Хто ж їх тобі приніс?

Федон

Я сам одержав, бувши в Мецената.

Антей

Ти в Мецената був? Чого?

Федон

По справі… І знаєш, я ніяк не сподівався, що він такий.

Антей

Який?

Федон

Такий привітний,

і неподібно, що великий пан, говорить так…

Антей

Та з чого ж ти дивуєш?

Що пан вельможний на поріг пускає митця убогого? Чи, може, з того, що і римлянин часом дещо тямить у хисті красному?

Федон

O ні, не «дещо», а він таки знавець, великий, справжній!

Адже й тебе він перший оцінив.

Антей

Він перший? Але ж я давно мав школу, як Мецената не було в Коринфі.

Федон

Що школа! То до слави так належить, як глиняна патера до скульптури.

Антей

Та вже було подібне щось до слави, коли той пан довідався про мене.

Федон

Сказати правду, випадок сліпий звістив про тебе: учень твій один вступити хтів у хор панегіристів і на зразок умілості своєї твою епіталаму проспівав, оту, що ти зложив на шлюб твій власний.

Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадить далі.

Ми з Меценатом надійшли на теє, я розказав йому, хто автор співу,

і зараз же він доручив мені тебе просить на оргію до нього, а се не мало значить, любий друже.

Антей (стримуючи досаду, викликану остатніми словами Федона)

Яку ти міг до нього мати справу?

Федон

Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив, щоб не ушкодили раби, несучи.

Антей

Яку ж ти статую йому продав?

Федон

Пробач… я, власне, мусив би спитати твоєї згоди… та пани вельможні не люблять ждати…

Антей

Ти продав Нерісу?!

Федон

Ні, статую богині Терпсіхори.

Антей

Ти б і саму богиню запродав, якби лиш міг, у римський дім розпусти!

Федон (встає ображений)

Такого ти не смієш говорити!

Антей

Тобі не до лиця така вражливість, бо ти ж продав туди свій твір найкращий, де зневажають все, що вам святе.

Федон (впадаючи в річ)

Нічого там ніхто не зневажає!

Там цінять геній, там дарують славу, не тільки гроші. Я не запродав своєї Терпсіхори. Я поставив її на подив людський, мов у храмі.

Чи вже вона й для храму засвята, по-твоєму?

Антей

По-моєму, блюзнірство — рівняти дім римлянина до храму!

За гроші чи за славу — ти продався укупі з твором рук твоїх.

Федон

Антею!

Ти хочеш довести мене до того, щоб я пішов і викупив назад ту статую. За гроші неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити — їй на викуп.

Антей

Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.

Федон

Не розумію, що ти з мене хочеш!

Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?

Антей

Се повинен терпіти еллін, коли хліб і славу здобути може тільки з римських рук.

Федон

Хто слави не бажає, той не еллін, — жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів.

Антей

Діди приймали вінці свої з рук матері Еллади, батьки дозволили зв'язать їй руки і тим синів позбавили вінців.

Авжеж, Федоне, відколи безславна сама Еллада — елліни повинні жадобу слави в серці заглушити.

Федон

І збільшити безслав'я свого краю?

Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть?

Антей

Уже ж не з рук ворожих їх приймати!

Федон

Чому ж би ні? Гомер казав: «Солодка хвала від ворога».

Антей

На полі бою, та не в полоні!

Федон

Слава і в полоні все буде славою.

Антей

Не сподівайся!

Неславу дозволяють нам носити, а славу Рим бере, немов податок.

І тая Терпсіхора, що продав ти, прославить не Елладу й не тебе, а той багатий Рим, що стяг всі скарби з усіх країв руками Меценатів.

Його колекцію твій твір прославить, а не тебе, ти тільки раб отой, що хистом оргію панам скрашає, та оргія все ж панська зостається, хоч рабські руки вряджують її.

Федон

Рабам на оргії немає честі, але хто має гостем буть на ній, як я і ти…

Антей

Того не сподівайся, щоб я пішов на оргію з тобою!

Запобігай вже сам вельможних ласки, а я лишусь «без хліба і без слави», як ти казав, та, може, не без честі.

Федон

По щирості, я радив би піти.

Антей

Та вже ж! Волам у парі охвітніше ярмо носити.

Федон

Бачу, ти не віриш, що я тобі добра бажати можу.

А все ж, хоч ти мене образив тяжко, я не забув, що ми з тобою друзі.

Антей

То я тебе, не ти мене образив?!

Федон

Авжеж, я Терпсіхору відкуплю, а ти вразливих слів своїх не вернеш.

Антей

І ти того не можеш відкупити, що ти вчинив. Ти оганьбив свій хист.

З богині ти зробив товар звичайний.

Хоч вернеться з неволі Терпсіхора, то вже вона богинею не буде.

А мармур — як не бог, то просто камінь.

Федон

Коли він богом став, то вже ніколи у камінь не повернеться. Твір хисту на всякім місці твором хисту буде.

Твоя епіталама пролунала не гірше у просторій римській школі, ніж у твоїй тісній убогій хаті.

Якби ж тим сам ще заспівав її у Меценатових гучних палатах, приграючи на лірі дорогій…

Антей

Федоне! Не кажи мені такого, бо я тебе зненавиджу навіки!

Федон

Антею, се якась дивна затятість.

Та ж еллінам не першина приймати хвалу чужинців, і яка ж в тім ганьба?

Антей

Чужинців — так, але не переможців.

Бо переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до ніг і порох поцілує з-під стіп його.

Федон

Таке бувало в персів та в інших східних варварів. Ніколи сього від нас не вимагали в Римі.

Антей

Не вимагали? Хто ж то перейшов по нас, як по містках, до храму слави всесвітньої? Кого ми по собі з безодні варварства на гору несли?

Чи ж не лягли ми каменем наріжним до мавзолею нашим переможцям?

І ми ще маємо радіти