Ігри долі - Іванна Боразан

Стас застав Дениса біля вхідних дверей. Той дивився в одну точку, не бачачи і не чуючи нічого.

— Ходи, — вивів його зі ступору Стас, — справу уже зроблено.

Коли вбивці непомітно покидали будинок, Олена була ще жива. Її зір був прикутий до мертвих тіл своїх дітей. Жодне материнське серце не могло б витримати такої страшної картини … тому її серце розірвалося від болю.

— Ти хоч знаєш, що ти накоїв? — кричав Денис до Стаса, коли ті потрапили до будинку Дениса. — Ти убив людей! Ти вбивця!

Ці слова навіть не вкаладалися у нього в голові. Його друг — вбивця.

— Ти також, — лаконічно і без емоцій сказав Стас.

— Ні! — категорично заперечив Денис. — Ні, я цього не робив!

— Може, і не робив, але ти співучасник вбивства. Тому якщо нас спіймають, нам обом світить термін за гратами і то немалий.

Дениса дивувало, звідки у його друга стільки цинічності.

— Як ти можеш так спокійно про це говорити? — запитав Денис.

— А ти що думав, що я істерику закатувати буду? — скептично відповів запитанням на запитання Стас.

— Істерику — не істерику. Але ти не маєш ні краплі жалю. Тобі що, їх не шкода?

— Що зроблено, то зроблено. Зараз потрібно сидіти тихо і не рипатися, щоб не попасти під підозру.

— Скажи, ти планував їх убити? — запитав Денис.

Він з нетерпінням чекав відповіді. Як йому хотілося почути «НІ». Але він готовий почути й «ТАК». У цей момент Денис зрозумів, що зовсім не знає свого друга. Яка б відповідь не пролунала, Денис знав напевне, що вони зі Стасом прив'язані на все життя.

— Ні, — нарешті відповів Стас, — цього я не планував.

З одного боку Денисові відлягло від серця, але з другого, він був упевнений, що Стас від нього щось приховує. З самого початку він не розкрив перед ним усієї правди. І зараз саме час про це дізнатися.

— А що ти планував? Тепер я вже сумніваюся, що тільки налякати Андрія входило у твої плани.

— Сядь і заспокійся! — знервовано наказав Стас Денисові,- досить вже ходити туди-сюди. Ти дієш мені на нерви.

— Я не можу бути спокійний у такій ситуації! — кричав Денис.

— Тоді зроби усе можливе!

— А то що, і мене уб'єш? — знервовано ляпнув Денис.

— Уб’ю, якщо знадобиться! — злобно пригрозив Стас. — А тепер нарешті вже сядь.!

Тепер Денис покірно підчинився наказу Стаса. Йому було страшно від почутого.

У кімнаті запанувала тиша. Було чути тільки цокання годинника і урівноважені кроки Стаса. Денис ж прикипів до крісла і ледь-ледь дихав.

— Ти хочеш знати, що я планував? — порушив тишину Стас. І не чекаючи відповіді на своє запитання продовжив далі:

— Я мріяв про солодку помсту… Як я уже тобі говорив, вбивства я не планував, але й просто лякати Андрія я також не хотів. Щоб я не вчинив, з часом усе б забулося. І вони продовжували б жити, як і раніше. А цього я не хотів. Я хотів, щоб Андрій відчув, як це втрачати. Як це приносити біль і розчарування. Через нього мене вигнали з роботи, як бродячу собаку. Я втратив авторитет у своїх партнерів. Усі від мене відвернулися. Я втратив свою гідність. Тому я захотів, щоб Андрій відчув, як це втрачати свою гідність, чоловічу гідність. Для чоловіка, я думаю, немає нічого страшнішого, ніж перетворитися з чоловіка на хробака, яким нехтують і насміхаються з нього, намагаючись принизити. Я хотів позбавити його найдорожчого — сім'ї. Ні! Не треба так округлювати очі. Я просто хотів, щоб його дружина і діти відвернулися від нього. А для цього я задумав зґвалтування Олену. Знаю… Це звучить якось не по- чоловічому, але це було єдине, що б зачепило Андрія. Уяви собі: вона ненавидить його через те, що через нього її зганьбили. І цього не може йому простити. А він, дивлячись на неї буде згадувати мене. Одночасно мене і себе ненавидітиме. Довго з цим жити неможливо. Дивлячись на дружину, його душитиме почуття провини. Вони розлучаться. І Андрій втратить найдорожче у своєму житті — сім’ю. Він позбавив мене найдорожчого — авторитету й купи грошей, а я б позбавив його сім’ї.

— Знаєш, а усе вийшло як ти і планував, — сказав Денис, — але тільки з одним нюансом — його сім’я мертва. Ти позбавив Андрія сім’ї назавжди.

— Я ж уже казав, — гаркнув до нього Стас, — що це випадковість. Я навіть не пам’ятаю, коли я її поранив!

— Ти був так захоплений ділом, що не відчув, що всадив в неї ножа, — саркастично сказав Денис.

Здавалося, страх відступив від нього. Йому було неприємно відчувати себе боягузом. Тим більше, що ці хвилини його слабкості бачив Стас і йому хотілося його також чимось задіти. Показати, що він також чоловік. Але це йому не вдалося. Стас тільки розсміявся над його зауваженням.

— Кажеш, не помітив, як всадив ножа… Хм. А ти так над нею сопів, задовільняючи себе, що не бачив, що вона ледь жива і стікає кров’ю. То хто з нас кращий? Я тебе питаю?

— Я…Я… — затинаючись мовив Денис, — я не міг навіть подумати, що ти її поранив… і…

— Ні, ніяких «і» — категорично відрізав Стас, — ми обоє винні і крапка. Тепер потрібно подумати, як нам діяти далі. Попередній план відміняється.

— А як же квитки, які я замовив? — сказав Денис, наче ображена дитина, працю якої ігнорують.

— Я ж сказав, що попередні плани відміняються! — сказав Стас і став ходити