Ігри долі - Іванна Боразан

і переконавшись, що ніхто його не бачить і не чує, увірвався у будинок Дениса. Була ще рання година, тому Андрій застав його ще у ліжку. Той ще сонний, зовсім нічого не розумів, що було Андрію тільки на руку. Менше буде супротивлення. Стягнувши Дениса з ліжка, Андрій посадив його на стілець. Зв’язав руки і ноги. Денис тільки кліпав очима. Його паралізував страх. Він знав, що це трапиться від тоді, коли зрозумів, що залишив у домі докази проти себе. Його друг давно казав, щоб він тікав з цього міста. Особливо він наполягав, коли Денис розповів йому, що загубив кулон у домі. Вони ще тоді сильно посварилися. Стас назвав його тупоголовим бовдуром. Денис образився на друга, але знав, що саме так і є. Як він не здогадався тоді, піднімаючи ланцюжок, який та сучка розірвала, коли пручалася, що десь поблизу є і кулон. Тепер ця дурість може коштувати йому життя. Чому він такий дурний, що не послухався Стаса? Потрібно було ще тоді їхати звідси. Але знайомий детектив сказав, що докази якісь там є, але завірив, що йому нічого боятися, бо вони ще нічого не доводять. І от він, бовдур, повірив.

Ніколи б Денис не повірив, що Андрій може мстити. Він завжди був домашнім хлопчиком, який і мухи не образить. Але зараз його вираз обличчя і погляд багато в чому йому говорив, що певна ситуація міняє людину. Вона змінила і Андрія.

Тепер Денисові залишається тільки переконати Андрія, що він не винен. Але як? Що потрібно сказати, щоб не видати себе? Його мозок невпинно працював, шукаючи потрібних слів та вони так і не знайшлися. Тому він випалив перше, що спало на думку:

— Що ти тут робиш? Ану негайно мене розв’яжи! Що за неподобство!

Та Андрій не надавав його словам ніякого значення. Він невідривно дивився Денисові у вічі. І те, що він бачив, дуже йому подобалося. Страх. Денис був наче звір, загнаний у клітку. Але не як гордий лев чи прудкий леопард, а як єхидна гієна чи койот, які здатні на будь-яку хитрість, лиш би врятуватисвій нікчемний зад.

— Ти що, не чуєш? Ану, негайно розв’яжи мене! Яке ти маєш право вриватися у мій дім і робити тут, що тобі заманеться? — голосив Денис.

— А яке ти мав право вриватися у мій будинок і робити все, що заманеться! Гм? — нарешті заговорив Андрій.

— Ти про що? Я тебе не розумію?

— Ах, ти не розумієш? Зараз подивимося, чим можна виправити твою тупість, — сказав Андрій, роздивляючись усе навкруги.

Що шукає він і сам не знав. Щось таке, чим можна було налякати Дениса. І в його кругозір потрапив ніж. Банально, але завжди спрацьовує.

Андрій взяв цей ніж і підійшов до Дениса. У бідолахи очі округлилися до неймовірних розмірів від страху.

— Що ти задумав? — затинаючись, мовив Денис, — навіщо тобі ніж?

— Ти мене починаєш дивувати! Ти і досі не знаєш, для чого людям потрібен ніж!

— Я знаю, для чого він потрібен…Але навіщо він тобі?

— А ти, не здогадуєшся? — запитав Андрій і єхидно усміхнувся. Покрутив перед очима Дениса і приставив до його горла.

— А-а-е-е-о-о- тільки на такі голосні букви спромігся заручник від страху.

Андрій почав водити ножем по всій шиї Дениса, переходячи від одного вуха до іншого.

— Скажи, що тобі першим відрізати. Палець… вухо… чи може твоє чоловіче достоїнство…. І різко направив ніж Денисові у пах.

Блідий, як крейда Денис заплакав:

— Не треба, — крізь сльози і затинаючись мовив постраждалий.

— Знаю! — сказав Андрій, ігноруючи слова Дениса, — спершу я тобі виколю очі. І направив ніж йому у ліве око.

— Говори! Говори, навіщо ти убив мою сім’ю. Чим ми завинили перед тобою? Що такого зробиди тобі діти, що ти їх так безжально вбив? А Олена? Навіщо її? Ще й так жорстоко наглумитися над нею перед смертю. Говори!

— Це не я….

— А хто? Питаю ще раз, ХТО?

Андрій вже не тямив себе. Спогади кроїли йому серце, даючи нестерпний біль. Він натиснув сильніше на ніж, і гострий його кінець впився в шкіру над оком заручника. Червона кров потекла по щоці. Андрій відчув її стальний запах. Як той хижак на полюванні, забув про все на світі. Був тільки він і його жертва. І небезпечна іскра жорстокості засвітилася у його очах.

Інстинкт самозбереження взяв гору, і Денис розповів Андрію і те, як познайомився зі Стасом, і те, як запланували помститися йому.

А познайомилися вони у барі. Денис топив у чарці свою самотність, а Стас звільнення з роботи. З перших слів вони знайшли багато спільного між собою і невдовзі стали друзями. День у них проходив за роботою, а вечір за чаркою і розмовами. Стас дізнався про життя Дениса, а Денис про життя Стаса.

І великим їхнім здивуванням було те, що винуватцем всіх їхніх бід була одна і та сама людина — Андрій Самойленко.

Через нього у Дениса не склалося сімейне життя з його сестрою. Стасові він поламав плани, які він оцінював у десятки тисяч, а лишився біля розбитого корита: без роботи і без грошей.

Тому якось вирішили помститися своєму кривдникові. Вбивство в їхні плани не входило. Вони хотіли просто налякати Андрія, щоб той ніколи не ліз туди, де його не просять. Але обставини склалися непередбачувані.

Деякий час почергово, то Денис, то Стас стежили за будинком Андрія і його мешканцями. Коли вивчили їхній розпорядок, вирішили діяти.

Дочекалися, коли Андрій поїде на роботу і залишить жінок беззахисними. Але … Хоча вони і жили не в центрі міста, все одно повз їхній будинок завжди проходило багато людей. І от зараз, як на зло