Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко

Компроміси, які вона змалку звикла вважати неминучими, раптом перестали її влаштовувати. Вона усвідомила, що нездатна більше вважати нормальним те, що їхні з Орестом стосунки все більше нагадують вдалу комерційну оборудку, в якій обидві сторони поступилися чимось не дуже важливим заради взаємної вигоди. Орест сприймав її готовність оселитися у його відрізаному від решти світу і захаращеному будинку з майже благоговійною вдячністю, і за цю вдячність очікував від неї готовності прислухатися до його вимог, пристосовуватися до запровадженого ним раз і назавжди способу існування, у якому вона не могла змінити нічого справді суттєвого. Їй було віддано право панувати над дрібницями, але в жодному разі не запроваджувати якихось кардинальних змін. Навіть на побутовому рівні. Пропозиції зробити ремонт, переставити меблі чи полагодити колонку лякали Ореста, він розгублено та невпевнено обіцяв їй, що все зробить, тільки не сьогодні, зараз у нього багато справ, але взагалі він і сам давно збирався, але тепер, коли їм так добре разом, шкода на це часу, тому вони все вирішать і спокійно все залагодять, лише трохи згодом. Спершу Ірина справді вірила цим обіцянкам, потім збагнула, що Орест говорить так лише для того, щоб не сперечатися з нею. А далі просто перестала пропонувати якісь кардинальні зміни і під настрій займалася самим лише дрібним прибиранням, пранням штор, витиранням пилу і впорядковуванням предметів у шафах. Усе це викликало в Ореста захоплення, і на знак вдячності він із особливим натхненням проводив час на кухні, готуючи неймовірно смачні страви. Поступово Ірина зрозуміла, що цей сегмент господарської діяльності – єдиний, який Орест готовий віддати до її диспозиції, тут вона може робити все що завгодно, йому це просто байдуже, і поволі він припинить із таким ентузіазмом дякувати їй за зроблене і просто не звертатиме уваги на те, чисто у нього в будинку чи ні. Як і на те, наскільки комфортно їй живеться посеред усіх цих поламаних колонок, запилюжених антресолів і десятиліттями небілених стін. Так само категорично він ніколи не допустить її до прийняття якихось важливіших рішень, спершу м’яко заперечуючи, мовляв, навіщо тобі у все це вникати, а потім і грубо демонструючи власну чоловічу перевагу. Адже важливі рішення – не для жіночих голівок. Колись, у стані п’яної відвертості щось таке вирвалося у нього, й Ірина усвідомила, що саме так він і думає, думає про всіх жінок, і вона зовсім не є винятком, рано чи пізно їй доведеться це відчути на власній шкірі.

– Жінка як кішка, – сказав він тоді. – Хто погладить, до того і притулиться. Жінці може бути добре з будь-яким чоловіком. Тільки дурні вважають, що жінку секс не цікавить. Насправді тільки секс її і цікавить. Тож тільки той, хто може добре виграти свою кобіту, застрахований, що вона його не кине і що в сім’ї все буде як слід.

Чомусь із усього цього монологу найбільше різонуло Іринине вухо слизьке і холодне, мов слимак, фінальне «як слід». Чомусь їй пригадалося у той момент, як у спальні її батьків, розташованій на п’ятому поверсі бетонної багатоповерхівки, з’явилася тріщина у зовнішній стіні. І як не намагалися батьки залатати її, тріщина не зникала, щоразу поновлюючись і прозираючи з-під тиньку, вона не збільшувалася, але і не зменшувалася, демонструючи не стільки безпосередню загрозу, скільки якусь понуру безнадійність у спробах боротися з собою. Тріщина ніби демонструвала батькам, що не вони приймають тут рішення і визначають, як слід виглядати стіні.

Перше, що засвідчило Олені її вагітність, був смак кавуна на вустах. Їй навіть було дивно, що Орест не помічає цього під час поцілунків. І вона вирішила якомога довше приховувати від чоловіка приємну несподіванку, сподіваючись, що він, можливо, сам про все здогадається через ту незвичайну свіжість, з якою їй тепер все смакувало. Вона без особливої цікавості слухала розповіді подруг про запаморочення, нудоту, ранкові блювання, депресії, біль у грудях і в попереку, про пігментні плями, сліди від порозтягуваної шкіри, які залишаються назавжди, непереборне бажання відколупувати від стін вапно і гризти його шматками. Вона була переконана, що нічого схожого з нею не трапиться. І справді, нічого неприємного не трапилося. Навпаки, депресії і нав’язливі стани, які мучили Олену після смерті її першого немовляти, зникли раптово і назавжди, щоб ніколи більше не потурбувати її. Тепер колишні страхи і самонавіювання виглядали смішними і наївними.

Навіть приховані від Ореста і всіх довкола хвилювання, що дитина може народитися хворою, померти під час народження, чи про те, що вона через недосвідченість зробить щось не так і вчинить кривду власній дитині, всі ці думки час від часу навідували її лише до вагітності. Тоді, коли така ймовірність могла би стати реальністю, але так і не стала.

Але щойно Олена відчула на вустах незвичний серед зими присмак кавуна, як зрозуміла, що відтепер їй нічого не загрожує і не може загрожувати. Щоразу, коли їй доводилося чути щось неприємне або пов’язане з небезпеками для її майбутнього маляти, вона подумки відгороджувалася від почутого прозорою, але непроникною стіною і була переконана, що це найкращий захист, який просто не може підвести.

По ній довго не було видно вагітностей. До останніх місяців їй вкрай рідко давали місце у транспорті, бо здебільшого не помічали акуратного животика, а коли вперше трапилося так, що вона зайшла у трамвай, а назустріч їй підвелася усміхнена жіночка і запропонувала сісти, Олена спершу навіть не зрозуміла, про що йдеться.

А одного разу, вже у кінці восьмого місяця, вона шукала якусь вулицю, заклопотано обертаючи туди-сюди карту. Тут поряд із нею зупинилася машина, вийшов водій і з посмішкою запропонував допомогу. Олена назвала адресу, незнайомець запропонував підвезти, сказавши, що живе по сусідству. Вона погодилася.

Потім водій разом із нею вийшов з машини, пройшов у під’їзд, піднявся у ліфті і подзвонив у двері, на яких не було видно номера. Двері відчинила прибиральниця і мовчки впустила їх досередини. Олена не дивувалася, бо адреса, яку вона шукала, була адресою замовника, якого вона ніколи раніше не бачила. Водій сказав, що господаря немає, але він по-сусідськи може пригостити Олену кавою. Через кілька хвилин було чути, як за прибиральницею зачинилися вхідні двері.

Вже аж коли незнайомець обійняв її і спробував залізти під спідницю, вона подивилася на