Тіні літніх вечорів - Galcheja Vale-Vivre

— Бачила, як ти танцюєш? Ти виглядаєш чудово! — сказала Варя, повертаючись до мене після чергового танцю.

— Думаєш? — запитала я, все ще сумніваючись.

— Не думаю, а знаю! Наступного разу тобі буде ще легше. А зараз просто насолоджуйся миттю.

Її слова змусили мене розслабитися. Музика змінювалася, і ось почалася знайома мелодія — пісня "Don't Speak". Повільний танець. Я вже думала вийти з танцполу, як раптом відчула, що хтось ніжно приобійняв мене ззаду і почав вести у танці. Від несподіванки я хотіла обернутися, але незнайомі руки не дозволили.

— Просто довірся, — пролунав голос, і я завмерла. Цей голос. Він належав тільки одній людині.

Марк.

Я була впевнена на всі сто. Це був він. Хоча я не бачила його обличчя, не могла помилитися. Мої ноги самі слідували за його кроками, і я раптом відчула, як у мене з’являється дивна легкість. Цей танець не був схожий на жоден інший.

Ми мовчали. Тільки музика і тихий шепіт у повітрі. Це мовчання було наповнене всім: питаннями, які я боялася задати, і відповідями, які ще не почула.

— Ти чудово танцюєш, — сказав він нарешті, нахилившись до мого вуха.

— Дякую, — відповіла я ледь чутно, бо боялася порушити цей момент.

Його руки тримали мене так, ніби я була для нього чимось важливим. І хоча я все ще не бачила його обличчя, я відчувала кожен рух, кожен дотик. Серце калатало так голосно, що, здавалося, його могли почути всі навколо.

Коли пісня закінчилася, Марк відпустив мене, але зробив це так, що я все одно відчувала його присутність.

— Дякую за танець, — сказав він, і в його голосі було щось невловимо тепле.

— Це був чудовий танець, — відповіла я щиро.

Він усміхнувся, і його усмішка залишилася зі мною навіть після того, як він зник у натовпі. Моє серце було переповнене емоціями, і я зрозуміла, що це літо починається зовсім інакше, ніж я очікувала.