Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг
До речі, моя друга половинка каже, що хтось запрошував нас на вечерю, але не може згадати хто. Тож, хто б то не був, ми радо прийдемо, лише зателефонуйте мені й дайте знати.
Дот Вімз
P. S. Опал ще раз просить припинити годувати кішку Бутс.
Вальдоста, Джорджія
4 серпня 1928 р.
Минуло два роки відтоді, як Іджі бачилася з Рут. Та все ж час від часу в середу вона їздила до Вальдости, адже цього дня Френк Беннетт бував у місті, щоб відвідати перукаря. Зазвичай вона вешталася біля крамниці Пакетта, бо звідти добре було видно двері чоловічого салону, і видно було навіть самого Френка в перукарському кріслі.
Вона шкодувала, що не може чути його, але досить було просто його бачити. Він був її єдиним зв’язком із Рут, і доки вона бачила цього чоловіка, вона знала, що Рут досі поряд.
Цієї середи місіс Пакетт, невисока худа стара леді в окулярах у чорній оправі, як звичайно, походжала крамницею, розставляючи речі на місця — так старанно, наче від їхньої впорядкованості й охайності залежало чиєсь життя.
Іджі сиділа біля шинкваса й дивилася надвір, спостерігаючи.
— Той Френк Беннетт, мабуть, любить побалакати? Дуже приязний хлопець, так?
Місіс Пакетт стояла на верхівці драбини, переставляючи банки зі стілманівським кремом від ластовиння, спиною до Іджі.
— Може, хтось так і вважає.
Іджі почула дивні нотки в її голосі.
— Що ви маєте на увазі?
— Я лише кажу, що для когось він, може, і приязний. От і все.
Вона зійшла з драбини.
— Але ви так не думаєте?
— Що я думаю, значення не має.
— Ви його таким не вважаєте?
— Хіба я казала, що не вважаю? Як на мене, він досить-таки приємний.
Зараз місіс Пакетт зазирала до коробок із картерівськими пігулками для печінки. Іджі встала зі свого стільчика й підійшла до неї.
— Що ви маєте на увазі — досить-таки приємний? Ви щось про нього знаєте? Він колись бував неприємним?
— Ні, він завжди досить милий, — відповіла жінка, вишиковуючи коробки в ряд. — Просто я не люблю, коли чоловіки б’ють своїх дружин.
В Іджі серце захололо.
— Що ви хочете сказати?
— Лише те, що сказала.
— Звідки ви це знаєте?
Місіс Пакетт заново будувала піраміду з бляшанок зубної пасти.
— Містер Пакетт заходив до них і давав тій бідолашній дівчинці ліки — і, скажу вам, неодноразово. Її чоловік підбив їй око, скинув зі сходів, а одного разу навіть руку їй зламав. Вона вчителька в недільній школі. Рідко зустрінеш таку приємну особу.
Далі жінка взялася за пляшечки проносного «Сел Гепатика».
— Ось що оковита робить із людьми. Штовхає до божевільних учинків, яких вони зроду б не скоїли. Особисто ми з містером Пакеттом виступаємо за розважливість…
Але Іджі була вже за дверима й не чула останніх слів.
Перукар саме наносив на шию Френка ззаду солодкувату пудру-тальк, коли до салону увірвалася Іджі. Сама не своя від люті, вона тицьнула пальцем Френку в обличчя.
— СЛУХАЙ, ТИ, СИТИЙ ТУПОРИЛИЙ СКЛЯНООКИЙ СУЧИЙ ВИРОДКУ! ЯКЩО ТИ ЩЕ ХОЧ РАЗ ВДАРИШ РУТ, Я ТЕБЕ В’БЮ! ПОКИДЬОК! КЛЯНУСЯ, Я ТОБІ ТВОЄ КЛЯТЕ СЕРЦЕ ВИРВУ! ТИ МЕНЕ ЧУВ, СМЕРДЮЧИЙ ПОКИДЬКУ!
І з цими словами вона розмахнулася й скинула все, що було на мармуровому столику. Дюжини пляшечок з шампунями, тоніками для волосся, лосьйонами для гоління і пудрою опинилися розбиті на підлозі. Перш ніж вони оговталися, Іджі була вже в машині, що зі скреготом рвонула геть із міста.
Перукар так і стояв, роззявивши рота — настільки швидко все відбулося. Він глянув у дзеркало на Френка і промовив:
— Хлопчина, мабуть, з глузду з’їхав.
Повернувшись до табору «Фургонне колесо», Іджі одразу ж розповіла Єві, що сталося. Вона досі була розлючена й присягалася, що ще повернеться і Френк у неї дістане.
Єва уважно слухала.
— Поїдеш туди, і тебе там уб’ють — от і все, що з цього вийде. Послухай, не можна втручатися в чийсь шлюб, це їхня справа, люба. Існують такі речі між чоловіком і жінкою, з якими жартувати не годиться.
Бідолашна, змучена Іджі питала Єву:
— Навіщо вона з ним живе? Що з нею не так?
— Це тебе не обходить. І от що, люба, ти маєш забути про все це. Вона доросла жінка й чинить як хоче, хай як це тобі не подобається. Ти все ще дитина, серденько, і якщо цей тип такий лихий, як ти кажеш, ти можеш серйозно постраждати.
— Кажи що хочеш, Єво, та одного дня я вб’ю того сучого сина. От лише зачекай.
Єва знову наповнила склянку Іджі.
— Ні, не вб’єш. Нікого ти не вб’єш і більше туди не повертатимешся. Обіцяєш?
Іджі пообіцяла. Обидві знали, що це брехня.
Будинок престарілих «Трояндова тераса»
Стара траса Монтґомері. Бірмінгем, Алабама
6 квітня 1986 р.
Сьогодні місіс Тредґуд була особливо щаслива — у неї було смажене курча й капустяний салат на паперовій тарілці, а Евелін цієї миті в іншому кінці коридора купувала їй виноградний напій до їжі.
— О, дякую вам, люба! Ви мене розбещуєте, приносячи щотижня всі ці ласощі. Я казала місіс Отис: «Була б Евелін моєю донькою — і то не могла б бути добрішою до мене». І я це дуже ціную — у мене ніколи не було своєї доньки… Вашій свекрусі подобається смачна їжа?
Евелін відповіла:
— Аж ніяк. Я приносила їй трохи курчати, але вона не схотіла. Вони з Едом зовсім не дбають про їжу. Їдять лише, щоби з голоду не вмерти. Можете собі уявити?
Місіс Тредґуд погодилася, що це вище за її уяву.
Евелін одразу розпочала тему, що цікавила її:
— Отже, Рут покинула Вісл-Стоп і повернулася до Вальдости, аби одружитися…
— Іджі це просто вбило. Такий був удар для неї.
— Знаю, ви мені про це розповідали. Але я хотіла б знати, коли Рут повернулася до Вісл-Стоп?
Евелін зручніше вмостился на стільці, узялася їсти курча та слухати.
— Авжеж, люба, я пам’ятаю той день, коли ми отримали листа. Здається, то було в 28-му році чи 29-му. А може, в 30-му? Ага, я була з Сипсі на кухні, коли забігла мама з тим листом у руці. Поштовхом розкрила двері чорного ходу, криком покликала Великого Джорджа, який бавився в саду з Джаспером і Артисом. Вона крикнула: «Джордже, негайно знайди Іджі та скажи, що міс Рут надіслала їй листа!»
Джордж одразу ж побіг по неї. За годину Іджі увійшла до кухні. Мама, зайнята лущенням гороху, лише мовчки показала їй на конверт на столі. Іджі розкрила його, але — дивина! — то виявився зовсім не лист.
Це була сторінка, вирвана з Біблії
