Українська література » Сучасна проза » Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг

Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг

Читаємо онлайн Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг
потім прийшли третьокласники з Вудленда, такі гарнюні, бігали тут по всьому залу. Вони чудово розважилися! А як багато це важило для наших старих людей, більшість із яких просто зголодніли за спілкуванням із молоддю. Гадаю, це дуже всіх підбадьорило. Старим треба час від часу бачити дітей, — таємничо прошепотіла вона. — Це підіймає їм настрій. Деякі з оцих старих дам просто сидять, зсутулившись, у своїх кріслах… Та коли доглядальниці дають їм потримати лялькового малюка — просто дивовижно, як вони миттю випростовуються, пригортаючи цих ляльок. Більшість із них думають, що тримають власну дитинку. І вгадайте, хто ще приходив сюди на Різдво?

— Хто?

— Та дівчина з прогнозу погоди на телебаченні. Забула, як її звати, але вона знаменита.

— Що ж, мабуть, це було чудово.

— Авжеж… Але знаєте що?

— Що?

— Мене просто осяяло. Ніхто зі знаменитостей ніколи не навідувався до Вісл-Стоп… окрім Франкліна Рузвельта й містера Пінто, злочинця, але обидва вони на той час були вже мертві, тож це не враховується. Бідолашна Дот Вімз просто не мала про що писати.

— Ким він був?

Місіс Тредґуд здивувалася:

— Ви ніколи не чули про Франкліна Рузвельта?

— Ні, я про містера Пінту.

— То ви ніколи не чули про містера Пінто?

— Пінта? Це як «пінта пива»?

— Ні, люба, це як сорт квасолі — «пінто». Сеймор Пінто. Він був відомим убивцею!

— Щось не чула… Мабуть, мене тоді ще на світі не було.

— Що ж, вам пощастило, бо він був лихий тип. Здається, напівіндіанець чи, може, італієць, але хай ким він був, ніхто не хотів би натрапити на нього темної ночі. Це точно.

Місіс Тредґуд прикінчила свою зацукровану кукурудзу й відкусила голову шоколадному зайцю. Потім лише подивилася на нього та сказала:

— Пробачте, містере. — І додала: — Знаєте, Евелін, гадаю, я єдина тут, хто святкує Великдень двічі. Може, це й гріх, але я нікому не розповім, якщо й ви не скажете.

«Вімз віклі»

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

28 березня 1940 р.

Відомий злочинець завітав до Вісл-Стоп

Сьогодні о 7:15 проїздом із міста Мобіл у Вісл-Стоп зупинився містер Пінто, відомий убивця. Зупинка потяга тривала десять хвилин, під час якої Кукса Тредґуд і Пеґґі Гедлі зробили фотографію мерця. Коли світлину буде проявлено, Іджі вивісить її в кафе «Зупинка».

Іджі звозила свій скаутський загін Ведмежат до Бірмінгема — спочатку до парку Кіддиленд, потім до кінотеатру «Файв-Пойнтс» на фільм «Я — втікач-каторжанин». Усі дуже задоволені.

Іджі каже, що в неї є справжній висохлий череп, подарований мисливцями на голови з Південної Америки. Хто бажає, може побачити його на прилавку в кафе «Зупинка».

Чи хтось із вас знає, як вилікувати хропіння? Якщо так, приходьте до мене в гості. А то моя друга половинка мене просто з розуму зводить. Може, відправити його спати до собак — одна з них навіть хропе так само? Я вже казала йому якось: це може бути сімейне. Ха-ха!

Призначено нову винагороду за Залізничного Білла. Дехто вважає, що він може бути тут, серед нас. Хто ж такий Залізничний Білл? — велике питання. Я навіть підозрювала Вілбура, але він занадто лінивий, щоб підриватися з ліжка посеред ночі.

Спілка захисту лосів назвала Боббі, сина містера й місіс Скроґґінз, хлопцем року. І ми знаємо, що батьки ним дуже пишаються.

Дот Вімз

P. S. Моя друга половинка знову повернувся з поїздки клубу «Маринований огірок» на риболовлю без жодної рибини, але з висипом від отруйного плюща. Він звинувачує в усьому Іджі, адже це вона запропонувала йому місце для сидіння. За словами Рут, Іджі має аналогічну проблему.

Вісл-Стоп, Алабама

25 березня 1940 р.

Кукса вимкнув світло в задній кімнаті й лежав на підлозі біля радіо, слухаючи радіовиставу «Тінь». Хлопець милувався нещодавно придбаним перснем, його блиском у темряві, і раз за разом змахував рукою, зачарований зловісним зеленим сяйвом.

Диктор на радіо глибоким голосом промовляв: «Хто сіє злочин, той пожинає… гіркі плоди… Злочин не приносить дивідендів… — І за цим — маніакальний сміх: — Ха! Ха! Ха!»

Цієї миті Іджі зайшла до кафе й увімкнула світло, налякавши хлопця до смерті.

— Відгадай, що я тобі скажу, Куксо? Щойно Ґрейді розповів мені, що вранці, о чверть на восьму, тут проїжджатиме містер Пінто. Його везуть ховати, і на нашій станції роблять пересадку.

Кукса підстрибнув. Його серце шалено забилося.

— Містер Пінто? Справжній містер Пінто?

— Так. Ґрейді каже, він пробуде тут лише п’ять хвилин — поки підженуть інший потяг. Я б із тобою пішла, але маю відвезти твою матір до Бірмінгема по її церковних справах. Але якщо хочеш його побачити, Ґрейді каже, що ти маєш бути там о шостій тридцять. І щоб нікому нічого не казав, інакше все місто збіжиться.

— Гаразд, не буду.

— І, Куксо, заради Бога, не прохопися матері, що я сказала це тобі.

— Гаразд.

Кукса щойно отримав на День народження фотоапарат «Брауні» і спитав Іджі, чи можна буде сфотографувати містера Пінто.

— Ти нічого не побачиш, окрім його труни. Але якщо хочеш сфотографувати її, то, мабуть, можна. Але спершу спитай дозволу в Ґрейді, чуєш мене?

— Так, мем.

І щодуху кинувся до Пеґґі, аби скоріш вразити її таємною новиною про містера Пінто, якого вдалося схопити лише після довгої, тяжкої стрілянини біля його сховку на півночі Алабами. Троє поліцейських загинули. Злочинця взяли разом із подружкою, зазначеною як убивця Гейзел Вогняна Голова Залізне Серце, яка особисто прикінчила правоохоронця в графстві Болдвін. Коли його засудили на смерть, газети по всій Алабамі рябіли заголовками: «МІСТЕР ПІНТО СПОЧИНЕ В ОБІЙМАХ ВЕЛИКОЇ ЖОВТОЇ МАТУСІ».

Так у народі прозвали величезний залізний електричний стілець у в’язниці Фольсом, який забрав кількасот життів засуджених протягом багатьох років. То було щось!

Коли Кукса дістався до будинку доктора Гедлі, його господар сидів на ґанку у своєму кріслі-гойдалці. Лікар сказав, що Пеґґі вдома, допомагає матері мити посуд, тож хлопчик пішов на задній двір і став чекати.

Нарешті Пеґґі вийшла, і Кукса розповів їй новину. Як він і очікував, дівчинка була неймовірно вражена. Він почав інструктувати її:

— Уранці я прийду сюди, під оце дерево, і просигналю тобі отак…

І він тричі свиснув на манер віргінської куріпки.

— Як тільки почуєш мене — виходь, але будь готова ще о п’ятій, бо я хочу бути там заздалегідь, якщо раптом потяг прийде раніше.

Наступного ранку Пеґґі була вже вдягнена й чекала його під деревом. Це його трохи образило — надто вже йому подобалась ідея із сигнальним свистом. Ідею він позичив із книжки, яку саме читав — «Таємниче вбивство та розмови горобців». До того ж Кукса цілу ніч не

Відгуки про книгу Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» - Фенні Флегг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: