Консуело - Жорж Санд
Пережите нею потрясіння відбилося й на її обдарованні: у театрі помітили, що вона грає патетичні ролі природніше й з більшим почуттям. Але позаяк її характер і сама сутність її натури були, так би мовити, надламані й для того, щоб викликати таке перетворення, потрібна була внутрішня криза, бурхлива й болісна, вона ослабла фізично в цій боротьбі, і в її оточенні зауважували здивовано — одні зі зловтіхою, інші з переляком, — що вона з кожним днем втрачає свої природні дані. Голос раз у раз підводив її. Коротке дихання і непевність інтонації шкодили блискучій фантазії її імпровізацій. Невдоволення собою й страх остаточно підірвали її сили, і на виставі, що передувала дебюту Консуело, вона співала так фальшиво, зіпсувала стільки блискучих місць, що її друзі, які зааплодували було їй, змушені були замовкнути, почувши навколо невдоволений гомін.
Нарешті великий день настав. Зал був так переповнений, що не було чим дихати. Корилла, вся в чорному, бліда, схвильована, ледь жива, сиділа у своїй маленькій темній ложі, що виходила на сцену; вона тремтіла подвійно, боячись провалу свого коханого й жахаючись при думці про тріумф суперниці. Вся аристократія й усі красуні Венеції, красуючись коштовним камінням і квітами, заповнювали сяюче вогнями триярусне півколо. Франти юрмилися за лаштунками і, за звичаєм того часу, займали частину сцени. Доґареса, в супроводі всіх найважливіших сановників республіки, з'явилась у своїїі ложі біля авансцени. Оркестром мав диригувати сам Порпора, а граф Дзустіньяні очікував на Консуело біля дверей її гримерної, поки вона одягалась. У цей час за лаштунками Андзолето, вбравшись у костюм античного воїна, щоправда з химерним відбитком сучасності, ледве не зомлівши від страху, намагався побадьорити себе кіпрським вином.
Оперу, яку ставили, було написано не класиком, не новатором, не суворим композитором старого часу й не сміливим сучасником. Це був невідомий витвір якогось іноземця. Порпора, щоб уникнути інтриг, які, без сумніву, виникли б серед композиторів-суперників, якби він виконував свій власний твір або витвір іншого відомого композитора, запропонував, — дбаючи насамперед про успіх своєї учениці, — а потім і розучив партитуру «Гіпермнестри»[85]. Це був перший ліричний твір одного молодого німця, в якого не тільки в Італії, але й ніде у світі не було ні ворогів, ні прихильників і якого попросту звали пан Христофор Ґлюк.
Коли на сцені з'явився Андзолето, захоплений шепіт пронісся по залі. Тенор, якого він замінив, чудовий співак, зробив помилку: він пережив себе, пішовши зі сцени, коли в нього вже не було ні голосу, ні краси. От чому невдячна публіка мало шкодувала за ним; і прекрасна стать, що слухає більше очима, ніж вухами, була зачарована, побачивши на сцені замість вугруватого товстуна двадцятичотирирічного юнака, свіжого, як троянда, білявого, як Феб, зі статурою статуї Фідія, справжнього сина лагун: bianco, Crespo є grassotto.[86]
Він був занадто схвильований, аби добре проспівати свою першу арію, але для того, щоб захопити жінок і театральних завсідників, досить було і його чудового голосу, красивих поз і кількох удалих нових пасажів. У дебютанта були чудові дані, перед ним відкривалася блискуча майбутність. Тричі гриміли оплески, двічі викликали молодого тенора з-за лаштунків, за італійським і особливо венеціанським звичаєм.
Успіх повернув Андзолето сміливість, і коли він знову з'явився разом із Гіпермнестрою, страху в ньому ніби й не було. Але в цій сцені загальною увагою заволоділа Консуело: всі бачили й чули тільки її.
— Ось вона! — лунало з усіх боків.
— Хто? Іспанка?
— Так, дебютантка. L'amande del Zustiniani.[87]
Консуело вийшла із серйозним, холодним виглядом і обвела очима публіку; поклоном, у якому не було ні зайвої смиренності, ні кокетства, вона відповіла на залп оплесків своїх покровителів і почала речитатив таким упевненим голосом, з такою грандіозною повнотою звуку, з таким тріумфальним спокоєм, що після першої ж фрази театр задрижав од вигуків захвату.
— Ах, підступний! Він насміявся наді мною! — скрикнула Корилла, метнувши жахливий погляд на Андзолето, що, не стримавшись, глянув на неї з погано прихованою посмішкою, й кинулася в глиб своєї ложі, заливаючись слізьми.
Консуело проспівала ще кілька фраз. У цю хвилину почувся надтріснутий голос старого Лотті:
— Amici miei, questo е un portento![88]
Коли вона виконувала вихідну арію, її десять разів переривали, кричали «біс», сім разів викликали на сцену, у театрі стояв захоплений гомін. Словом, шаленство венеціанських любителів музики виявилося з усім його чарівним і в той же час комічним запалом.
— Чого вони так кричать? — запитувала Консуело, повернувшись за лаштунки, звідки її не переставали викликати. — Можна подумати, що вони збираються побити мене камінням!
Із цієї хвилини Андзолето безумовно відійшов на другий план. Його приймали добре, але тільки тому, що всі були задоволені. Поблажлива холодність до його слабких місць і майже байдужість до вдалого говорили про те, що коли жінкам — цій експансивній і гучній більшості — і подобалася його зовнішність, то чоловіки були про нього невисокої думки й увесь свій захват приберігали для примадонни. Із усіх тих, хто прибув до театру з ворожими намірами, ніхто не зважився висловити хоча б найменшого осуду, і, сказати по правді, не знайшлося й трьох, які встояли б проти стихійного захоплення й непереможної потреби аплодувати новоявленому чуду.
Опера мала великий успіх, хоча в сутності самою музикою ніхто не цікавився. Це була чисто італійська музика, граціозна, помірно патетична, але, як кажуть, у ній іще не можна було вгадати автора «Альцести» і «Орфея»[89]. У ній було мало місць, які б вражали слухачів своєю красою. У першому ж антракті німецького композитора було викликано разом із тенором, примадонною й навіть Клориндою. Клоринда — завдяки протекції Консуело — прогугнявила глухим голосом невиразно свою другорядну роль, обеззброївши всіх красою плечей: Розальба, яку вона заміняла, була надзвичайно худа!
В останньому антракті Андзолето, який увесь час нишком стежив за Кориллою, помітив, що та все більше й більше виходить із себе, і визнав розсудливим зайти до неї в ложу, аби
