Ми проти вас - Фредрік Бакман

— Алісія, — відповідає дівчинка.

Петер помічає її синці. У нього були такі самі. Він знає, що дівчинка просто збреше, якщо запитати, звідки в неї синці. Діти нізащо не видадуть своїх батьків. Тому Петер присідає навпочіпки і дає малій обіцянку, вклавши в неї весь відчай власного дитинства, від якого тремтить голос.

— Я бачу, ти вже звикла, що тебе кривдять, якщо ти щось робиш не так. Але хокей ніколи не буде так поводитися з тобою. Розумієш, що я маю на увазі? Хокей ніколи не зробить тобі боляче.

Дівчинка киває. Петер приносить їй нову ключку. Алісія далі кидає шайбу. Суне, який стояв за ними, каже:

— Петере, я знаю, що ти вже вирішив рятувати клуб. Та однаково добре нагадати тобі, заради кого ти його рятуєш.

Петер трохи задовго кліпає, дивлячись на старого чоловіка.

— Ти тренував основну команду Бйорнстада, відколи я себе пам’ятаю. І раптом готовий поступитися своїм місцем якійсь… невідомій особі?

Довга пауза означає, що слова «невідома особа» спали на думку Петерові не відразу. Суне дихає напружено і з присвистом:

— Я завжди хотів, щоби «Бйорнстад-Хокей» став не просто клубом. Я не вірю в голи й таблиці, я вірю в знаки і символи. Я вірю, що виховувати людей важливіше, ніж виховувати зірок. Ти теж так думаєш.

— І ти вважаєш, що ця Елісабет Цаккель, у тебе на кухні, думає так само, як ми?

Суне усміхається, але підборіддя повільно викривлюється вбік.

— Ні. Елісабет Цаккель не така, як ми. Але, мабуть, зараз клубу потрібна саме вона.

— Ти в цьому впевнений? — запитує Петер.

Суне підтягує ремінь — через погані справи з серцем його штани стали завеликими. Звичайно, він не хоче віддавати комусь свою посаду, ніхто цього не хоче. Він присвятив клубу все своє життя, але який із нього лідер, якщо він не готовий переступити через свою гордість, коли клубу загрожує крах?

— До дідька, Петере, хіба хтось може мати в чомусь певність? Усе, що я знаю, — що ведмідь має бути символом найкращих характеристик цього міста, але зараз є люди, які хочуть зробити з нього символ усього найгіршого. І якщо ми не перешкодимо тим паскудам, якщо просто дозволимо їм перетягнути всі гроші до Геда, щойно вони досягнуть своєї мети, то який знак ми подамо дітям у цьому місті? Що були просто клубом? Що так буває, коли наважуєшся виступити і сказати правду?

— Але чим Цаккель відрізняється від тебе? — запитує Петер.

— Вона націлена на перемогу, — відповідає Суне.

Чоловіки більше не знаходять слів. Вони мовчки стоять і дивляться, як Алісія кидає шайби в стіну. Бах-бах-бах-бах-бах. Петер заходить до ванної, відкручує кран і стоїть перед дзеркалом, не піднімаючи на нього погляду. Коли він виходить, Цаккель уже взута.

— Куди ви зібралися? — дивується Петер.

— А хіба ми не закінчили? — відповідає Цаккель, начебто вона вже прийняла себе на роботу.

— Ми ж повинні обговорити КОМАНДУ! — нагадує їй Петер.

— Я зварю ще кави, — каже Суне і протискається на кухню.

— Я не п’ю кави, — завважує Цаккель.

— Не п’єте ка-а-ави? — вигукує Суне.

— Я вам казала, щойно прийшла.

— Я думав, то був такий жарт!

Петер стоїть між ними й розтирає долонями повіки.

— Агов, командо! Коли будемо обговорювати команду?

Елісабет Цаккель має такий вигляд, ніби маленька Елісабет Цаккель бігає всередині голови великої Елісабет Цаккель і шукає вимикач.

— Яку команду? — не розуміє вона.

Гра, може, і має бути проста, але люди простими ніколи не бувають. Бах бах бах.

15

«Відар Рінніус»

У бйорнстадській школі от-от мають розпочатися перші вчительські збори перед осіннім семестром. Заплановано обговорення бюджетів і навчальних планів, перебудови спортивного залу — все, як завжди. Але хтось із вчителів запитує про учня на ім’я «Відар», який раптом з’явився у списку одного з класів. Директор занепокоєно покашлює і відповідає: «Так, цей учень колись відвідував цю школу і тепер знову буде тут вчитися. Про це нам повідомили трохи несподівано…» Учительці цікаво знати, де ж увесь цей час перебував той учень — він навчався в іншій школі? «Ну, Відар упродовж цього часу був у… він відвідував альтернативний навчальний заклад», — покашлює директор. «Тобто був у колонії для неповнолітніх?» — цікавиться вчителька. «Гадаю, йдеться про щось таке, як… стаціонарний заклад лікування», — робить уточнення директор. Учителька, здається, або не розуміє відмінності, або не вважає її суттєвою.

Вчителька, яка сидить в кінці класу, шепоче: «Побої і злочини, пов’язані з наркотиками, він ледь не забив до смерті поліцейського!». Інша вчителька фиркає: «Не треба мені у класі цього психопата!». Хтось запитує трохи голосніше: «А хіба Відар уже мав виходити?» — але відповіді не отримує. Ще хтось занепокоєно перепитує: «Відар? А яке в нього прізвище?». У директора вії тріпотять, ніби крильця колібрі, коли він відповідає: «Рінніус. Відар Рінніус. Це молодший брат Теему Рінніуса».

* * *

Елісабет Цаккель чухає свою голову зі стрижкою, за якою складно вгадати, чи то якийсь перукар так постарався, чи просто трапилася помилка, а тоді виходить за двері будинку в черевиках, які розраховані на мінусову температуру та ще й завеликі їй принаймні на два розміри, і закурює сигару Петер виходить за нею, він уже стривожений:

— Що це ви робите? — дивується він.

Цаккель, очевидно, не володіє тонким чуттям розуміння, що мають на увазі інші люди, тому одразу вирішує, що Петер запитує про сигару:

— Оце? Ну… не знаю. Я ж веганка, не п’ю ні алкоголю, ні кави. Якщо не буду хоча б курити, жодна розумна людина не стане мені довіряти, — відповідає вона зовсім не жартівливо, а таким тоном, ніби присвятила цим роздумам багато зусиль і часу.

Петер робить такий глибокий вдих, аж заходиться кашлем.

— Не можна просто з’явитися тут і вважати, що отримаєте посаду тренера, навіть не пояснивши, що ви збираєтеся робити з нашою КОМАНДОЮ!

Цаккель робить затяжку і схиляє набік голову.

— З тією командою, яка є зараз?

— Так! Тією, яку ви збираєтеся тренувати!

— А, з вашою основною командою? Вона ні на що не годиться. Це просто збіговисько доходяг, які вже застарі й не можуть грати, тому жодна інша команда їх не приймає.

— Але ви можете зробити з них хорошу команду. Про це йдеться?

Цаккель хихоче, не привітно і не мило — а зневажливо.

— Ой ні, я вас прошу, нездалу команду неможливо перетворити на добру. Я ж не Гаррі Поттер.

Очі Петеру застилає сигарний дим, і він втрачає самовладання:

— Тоді