Самотній мандрівник простує по самотній дорозі [Романізовані біографії. Оповідання, роман] - В. Домонтович

Що може дати йому Арль? — Нічого! Він відчуває нудьгу за екзотичними країнами. В Арлі є чисте повітря, але нічого екзотичного.

Ван Ґоґ цінить суху сонячну ясність Арля, ту ясність його прозорого повітря, що дозволяє сприймати «чистоту» фарби. Він воліє бачити. Ґоґен — відчувати.

Ґоґен — «руссоїст», він розсудливо-сентиментальний. Він малює почуття, думку, не дійсність, а тайну дійсности, утаємничену дійсність, таємні початки дійсности, первісність примітивного. Утаємничену дійсність примітивного він малює примітивними фарбами, первопочатками фарб, «недійсними» фарбами.

«З яким дивовижним блиском відтворено тут глибинну тайну!» — сказав Маларме, оглядаючи на виставці картини Ґоґена. І про нього самого він сказав: «Людина найвищого примітивізму! L’homme primitif suprème!» Слушне визначення. Надзвичайно вдала характеристика!

Вінсент задоволений з приїзду Ґоґена, з його присутности в Арлі. Перед цим він знемагав од самоти, від цього становища цілковитої творчої ізоляції. Літо з його спекою, проведене в напруженій праці, виснажило його. Десятки, сотні картин, які він намалював протягом цього часу, висмоктали його. Відібрали від нього сили. Він почував себе смертельно стомленим. Для нього було ясно, що далі так не може тривати, й він уже ладен був піддатися хворобі, але приїзд Ґоґена звільнив його від тягаря бути з собою. З приїздом Ґоґена він почав почувати себе далеко краще.

У своїй арлівській сонячній самоті, подібній на агонію, в самоті безмежно довгих літніх днів, у пустелі піль, під небом безкраїм, як океан, він мріяв про ідеальну творчу спільноту, про Арль як творчий острів мистців.

Його бажання стало дійсністю. Чи є щось більш небезпечне для людини, як здійснене бажання?

Поки ще стоять теплі осінні дні, вони ходять разом малювати в околицях Арля під одкритим небом. Обидва вони малюють те саме. Розробляють ті самі сюжети.

Скінчено польові роботи. Наблизились дні збору винограду. Зрізані з лоз жовті й сині грона лягають у високі й вузькі коші. Уста липнуть од медвяної солодкости п’яного соку. Сп’янілі оси кружляють в сухому скляному повітрі. Божеволіє важка кров. Бентежить жіночий сміх, уриваючи розпочату пісню.

Ґоґен починає малювати жінок, які працюють на винограднику, і Ван Ґоґ смакує оригінальність цього полотна.

Кожен мазок пензля у кожного з них докладно обговорюється. Їх взаємна критика часто буває їдка, як оцет. Але в них є спільні погляди. І це, насамперед, тенденція до переборення імпресіонізму.

З Арля Вінсент пише до свого брата Тео: «Я находжу, що все те, що я засвоїв у Парижі, повинно піти під три чорти, і я знов повертаю до того, що я пізнав як істину ще перед своїм знайомством з імпресіоністами!»

Геть від імпресіонізму! Ґоґен цілком поділяє цю тенденцію розмежуватись. Він вважає, що імпресіонізм пережив себе.

— Мета в мистецтві, — твердить Ґоґен, — зовсім не полягає в тому, щоб фіксувати побіжні враження од природи.

Не враження, а думка. Не природа, а уява!.. Ґоґен оцінює імпресіонізм як пласке, поверхове мистецтво, яке не лишає місця для думки.

І друге зближає їх; це — повстання проти Європи, неґація Європи. Ґоґен відчуває гостру ненависть до європейського цивілізованого світу, до його звичаїв, мод, крамниць, пороків.

— Чисте мистецтво можна знайти лише в чистій природі!.. Я, — заявляє Ґоґен, — мрію звільнитись од Європи.

«Не-Європа!..» На цьому вони сходяться.

— Японія! — виголошує Ван Ґоґ.

Взагалі мистецтво позаєвропейських країн і народів: маорі, муринів, інків, Меланезії, Африки, Мехіко. Мистецтво примітивних народів. Так зване примітивне мистецтво.

Вони штурмують засади, на які спиралося мистецтво Європи. Протест проти імпресіонізму обертається в неґацію всього європейського мистецтва Нового часу, започаткованого Ренесансом. Ґоґен уточнює сенс свого бунту, він воліє перебороти реалізм європейського мистецтва: реальному протиставити ірреальне, зневаживши дійсність, піднести тайну.

Досі мистці малювали те, що бачили. Чи не слід малювати небачене?.. Бачене малювати як небачене. Малювати не дійсність, а спомини про дійсність. Дійсність малювати за споминами. За уявою. Відтворювати в мистецтві уявлену дійсність.

Уявляти. Творити уявний, імажинативний світ. Розкрити тайну світу, пізнати тайний світ. Так уточнюється сенс протиставлення «враження» й «думки».

Ґоґен починає скеровувати Ван Ґоґа від імпресіоністичного сприйняття світу до символістичного. Від реалізму через імпресіонізм накреслюється перехід до символізму.

В пораді Ґоґена «малювати за споминами» Ван Ґоґ знаходить відповідь на питання: «Куди йти?» Він береться за споминами намалювати сад при парафіяльному будинкові в Нюєнені. Лишається задоволений зі спроби.

— Непогано! — оцінює він свою картину.

Ґоґен так само схвалює його творчі досягнення.

Ван Ґоґ вирішує йти далі в цьому ж напрямкові: сполучуючи уяву й спомини, поволі відходити від дійсности, від плаского копіювання голої дійсности. Його картини: «Зоряна ніч над Роною», «Сади поета» — вказують на поворот, який стався в цей період у творчій його манері, під впливом Ґоґена.

— Ґоґен, — пише Вінсент з Арля до брата Тео, — радить мені наважитись уявляти (imaginer), і твори, породжені уявою, набувають характеру майже чудесного (mystérieux)!

Так здійснюється перехід од мистецтва реалістичного до імажинативного. Од враження до відображення. Од імпресіонізму до експресіонізму.

Тим часом і в Арлі з кожним днем стає дедалі все холодніше й холодніше. Приходить зима. Починаються ранкові приморозки. Хрумке скло тонкої криги вкриває на ранок дощові калюжі. Іней сріблить дахи. За винятком кількох небагатьох теплих днів, холод позбавляє можливости працювати під одкритим небом. Доводиться перенести роботу до хати. Робоче мешкання опалюється, і Вінсент малює вдома «за уявою».

У Ван Ґоґа з’являється думка намалювати портрет з пані Жіну, власниці вокзального кафе. Пані Жіну дає згоду позувати.

Вона негарна, ця пані Жіну! О, Ван Ґоґ взагалі ніколи в своєму житті не малював красунь!.. У неї просте обличчя, вона вже не зовсім молода, не елеґантна. Не дама світу. Вона сидить перед круглим столом з поверхнею зеленопляшкового кольору. На столі недбайливо кинено червону парасольку й зелені рукавиці.

Ґоґен з цікавістю і задоволенням стежить за ходом роботи над цим портретом, що на ньому виразно позначається його вплив. Жінку трактовано в площинній манері і разом з тим велично на жовто-золотому тлі, який контрастує до зеленого кольору стола.

Жартуючи, Ґоґен звертається до пані Жіну:

— М-ме Жіну, чи ви вважаєте на те, що ваш портрет, який оце малює з вас мій друг Вінсент Ван Ґоґ, висітиме згодом в Луврському музеї в Парижі?

Пані Жіну сміється. Ці малярі — милі люди, але фантасти. Її портрет в Луврі?

Зрештою й Ґоґен не дуже певен того.

Як і завжди, Ґоґен дублює. Ван Ґоґ виконує портрет пані Жіну фарбами, він