Хозарський словник (чоловічий примірник) [на украинском языке] - Мілорад Павіч

їй все те, що хотів сказати мені. Так будеш щасливішим. Тільки пам'ятай: той, хто хоче пізнати морські глибини, повинен пізнати спершу свою душу... Але даремно говорю тобі все це, бо очі маєш у роті і бачиш лише тоді, як говориш. Мій висновок такий: або твоя правда не годиться, або на Півдні тебе ніхто не чекає, бо чекають там когось іншого. Інакше як можу зрозуміти, чому ти тут, на Півночі й зі мною ?

На таку мову царівни Атех хозарський каган отямився і сказав рабинові, що чув, як євреї й самі признають, що їхній Бог відвернувся від них і розкидав їх по цілому світу.

— Чи не хочете ви обернути нас у свою віру для того, щоб здобути собі приятелів у біді, щоб ми, хозари, теж були покарані Богом і розсипані по світу, як і ви?

Так каган відвернувся від єврейського посланця й знову прислухався до переконливих доказів Костянтина Філософа. Він перейшов у християнство разом зі своїм двором і відіслав до грецького царя листа, наведеного в житії Кирила. У тому листі говорилось:

«Государю, прислав ти до нас мужа, що розкрив нам світло віри Христової словом і ділом, і, узрівши, що віра ця праведна, наказали ми людям своїм добровільно хреститися...»

Ще одне джерело каже, що каган прийняв Костянтинову сторону, але потім, замість того щоб перейти в християнство, зовсім несподівано вирішив піти на греків війною. Сказавши: «Про віру не просять, її здобувають на мечах», він вирушив на них зі сторони Херсонесу, успішно закінчив похід і сповістив грецького царя про те, що хоче взяти собі в жони одну з грецьких принцес. Цар поставив єдину умову: щоб хозарський каган перейшов у християнство. На превелике здивування Царгороду, каган погодився, і хозари були похрещені. 

ЧЕЛАРЕВО

 ЧЕЛАРЕВО (VII—XI століття) — знайдена археологами місцевість із середньовічними похованнями поблизу Дунаю у Югославії. Поселення, що сторожило могильник, не знайдене. Не відомо достеменно, хто похований у челарівських могилах, та незаперечним є те, що у них відчуваються характерні особливості аварів, що предмети, знайдені у могилах, підлягали перським впливам, а серед знахідок трапляються менори (зображення єврейського семисвічника) та інші єврейські символи, і зрідка — написи по-гебрейськи. Серед знахідок, виявлених у Керчі на території Криму, є плити з тим самим типом менор, що й у Челарево. Усе це привело спеціалістів до наступних висновків: у околицях Нового Саду (де знаходиться і Челарево) трапляються знахідки, що відрізняються від звичних аварських пам'яток і підштовхують до думки про якийсь інший субстрат, що з'явився у Паннонській низовині до приходу угрів. Існують і письмові підтвердження цієї теорії. Анонімний писар короля Бели, Абдул Хамід з Андалузії та Кіннам стверджують, що ці придунайські землі заселені народом тюркського походження (ізмаїльтянами), котрий вважає себе нащадком переселенців із Хорезму. Усе це ніби вказує на те, що некрополь у Челарево належав частково юдаїзованим хозарам. Д-р Ісайло Сук — археолог і арабіст у цій області, котрий від початків працював на розкопках у Челарево, залишив запис, знайдений після його смерті. Цей запис стосується не без посередньо Челарева, а суджень про нього. У ньому говориться: «Про тих, що поховані у Челарево, угорці хотіли б сказати, що то — угорці чи авари, євреї — що то євреї, мусульмани — що то монголи, і ніхто не хоче, щоб то були хозари. А саме вони і є найшвидше... Могильник переповнений уламками гончарного посуду із зображеними на них менорами. Як у євреїв поламаний гончарний виріб означає пропащу, загублену людину, так і цей могильник є похованням пропащих і загублених людей, що ними й були хозари в тому місці і, можливо, саме в той час».

ЗЕЛЕНА КНИГА (ісламські джерела з хозарського питання)
АКШАНІ, АБИР ІБН

АКШАНІ, АБИР ІБН (XVII століття) - за переказами анатолійських музикантів-лютністів, це ім'я якийсь час носив шайтан і саме під ним він явився одному з найвідоміших лютністів XVII століття Юсуфу Масуді. Ібн Акшані й сам був на диво вмілим музикантом. Зберігся запис його персторяду до одної пісні, з якого видно, що, граючи, він застосовував більше ніж десять пальців. Він був чоловіком статним, не носив тіні і мав плиткі очі, як дві розповзлі калюжі. Свої знання про смерть він не хотів ділити з людьми, хоча й натякав про них час від часу, розповідаючи притчі, спонукаючи людей до читання снів або до пізнавання смерті через ловців снів. Йому приписують два наступні висловлювання: 1) у смерті те ж саме ім'я, що й в сну, лиш нам те ім'я не відоме; 2) сон — то щоденний кінець життя, невелика спроба смерті, котра є йому посестрою, проте не кожен брат однаково схожий зі своєю сестрою. Якось він і на ділі вирішив показати людям, що таке смерть, і зробив це на прикладі одного християнського воєначальника, чиє ім'я збереглося. Називався він Аврам Бранкович і воював у Волощині, де, як стверджував шайтан, кожна людина народжується поетом, живе злодієм і помирає упирем. Деякий час Абир Ібн Акшані був гробарем — наглядачем гробниці султана Мурата, і саме там один невідомий подорожній зробив наступний запис зі слів Акшані:

«Сторож замикає гробницю, — пише невідомий, — дозволяючи впасти в її темінь тяжкому звукові засува, так ніби залишає всередині ім'я ключа. Він такий же похмурий, як і я, він сідає на камінь біля мене і заплющує очі. У ту хвилину, коли мені вже починає здаватися, що він заснув у своєму кутку тіні, сторож підіймає руку й показує нею на міль, що літає десь під склепіннями