Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Таке трапилося під час пожежі у сорок третьому році. Тоді і монастир постраждав, і ікона перетворилася на попіл. Довелося все наново відновлювати. Новий чудотворний образ посвятили у вересні сорок восьмого, проте чи виглядав він так, як давній, не знала.
Потрапила до Бернардинського кляштору, лише коли взяла шлюб з Адамом та почала офіційно виходити з ним на люди. Це було в п’ятдесятому році. Саме тоді вперше приїхала до маєтку не як коханка Адама, а як його законна дружина. Після принижень минулих років почувалася дивовижно піднесеною і пишалася, що тепер була тут господинею. Нарешті змогла відкрито дивитися людям в очі, приймати в маєтку гостей та робити з Адамом візити до сусідів. Та й прислуга перестала перешіптуватися у неї за плечима. Того року вона стала не просто коханкою їхнього дідича,[43] а його законною дружиною. Досі дивувалася, що Адам так і не втямив, чому тоді їй було так по-особливому радісно та гарно, чому хотілося обійняти весь світ і чому так щиро вірилося в те, що найгірше позаду. Навіть кохання до Адама набуло нових яскравих барв і було як ніколи гармонійним. Досі найчастіше згадується саме це літо і саме ці відчуття. Шкода, що тепер гарні спогади болять. Так сильно, що іноді хочеться все забути. Очевидно, досвід трагічних втрат навіть найщасливіші моменти життя перетворює на гіркий полин споминів.
Під’їжджаючи до кляштору, Анна мимоволі замилувалася монастирем. Їй завжди подобалося те, що він збудований на березі Бугу і трохи на віддалі від Сокаля. Віддзеркалення споруд кляштору у воді робило це місце по-особливому світлим, затишним і умиротвореним, а відірваність від мирської суєти дуже пасувала Божому храму. Зрештою, споглядання течії ріки завжди створює особливий настрій та гармонію. Навіть на проблеми дивишся ніби збоку і не так гостро на все реагуєш. Анна відхилила шторку на вікні карети. На тлі ясного неба двоярусна дзвіниця при костелі Богородиці чітко виділялася досконалими пропорціями і притягувала погляд, а її білі стіни дарували будові кляштору витонченість та налаштовували на врочистий лад. Як добре, що вони потрапили сюди саме за ясної погоди. Сонячного та погожого дня тут особливо гарно.
– Михайле, залишіться з каретою тут. Не під’їжджайте ближче до кляштору. Я з дітьми пройдуся трохи. Адась втомився. Хай звикне трохи.
Наказавши візникові чекати, Анна взяла на руки Адася, вийшла з екіпажу і разом з Марисею та Люциною попрямувала до храму. Йшли мовчки, навіть Адась, ніби відчувши щось особливе в настрої мами, на декілька хвилин притих у неї на руках. Перехрестившись, Анна з дітьми ввійшла досередини храму.
Цієї пори в костелі було малолюдно та тихо, лише неголосно перемовлялися між собою в дальньому закутку дві старшого віку парафіянки, а перед образами монахи прибирали зів’ялі квіти. Анна ступила ще декілька маленьких кроків уперед і зупинилася. Крізь великі вітражні вікна всередину храму лилося тепле світло, а в променях сонця переливалися золотисті порошинки. Затишно, умиротворено і світло. Тут навіть дихається легше і на душі ясніше. Востаннє була в цьому храмі три роки тому разом з Адамом на свято Божого Тіла.[44] Тоді все було так щасливо і безхмарно, а зараз здається, ніби прожила ціле життя за ці три роки. Давно треба було приїхати сюди.
Молитва та пожертва на кляштор подарували б їй душевний спокій і допомогли позбутися почуття провини.
Люцина уважно глянула на Анну і відвела погляд. Інтуїтивно вловила настрій мачухи і відразу взяла Адася за ручку, щоб притримати його біля себе. Розуміла, що мачуха зараз має потребу стати на коліна перед образом та зосередитися на молитві.
– Іди сюди, малий збитошнику, – прошепотіла Люцина на вухо малому і легенько потягнула його вбік від Анни. – Дай мамі спокійно помолитися. Не заважай.
Адась не надто й заперечував. Зацікавлено роздивлявся довкола, а коли Люцина та Марися вклякнули на коліна трохи на віддалі від Анни, він у своїй дитячій безпосередній манері наслідувати дорослих і собі впав на коліна, показово махнув рукою, ніби теж перехрестився, та звів на дівчат хитрющий погляд. У його очах на мить промайнули бісики непокори та непослуху, і Люцина пригрозила йому пальцем. Уже бачила, що малий не налаштований серйозно, а намагається привернути до себе увагу. Така поведінка брата її не здивувала. Коли він хвилювався або ж був утомленим, на нього зрідка таке находило. Тут треба вчасно все це припинити, бо як розгуляється, то не відразу до пам’яті приведеш. Ще вередувати надумає в храмі або вимагатиме, щоб займалися лише ним. Люцина приклала палець до губ, насупилася, удавано розгнівалася і поглядом наказала братові мовчати та поводитися пристойно. Адась теж сердито зиркнув на сестру, кумедно скривив личко у невдоволеній гримасі, проте не сперечався, як зробив би це вдома, а таки притих. Щось йому підказало, що зараз Люцина поганого не нарадить.
Зосередившись на молитві, Анна навіть не помітила всіх цих маніпуляцій у себе за плечима. Ніби поринула в інші світи. Так гарно на душі їй давно не було. Говорила напряму з Небом і тієї миті була поряд з Адамом.
Розділ 8
Анна й хотіла б зберегти піднесений молитовний настрій надовго, проте, щойно вийшовши на вулицю, мусила зосередитися на нагальних проблемах. Адась одразу ледь не впав, бо забіг наперед, а тоді різко розвернувся і кинувся до неї. Добре, що міцно вхопився за спідницю і Анна на льоту встигла його піймати та взяти на руки. Він таки втомився чемно поводитися в храмі й зараз буквально повис у неї на шиї, а Марися, помітивши неподалік кляштору молодих чоловіка та жінку, важко зітхнула і вже не відривала від них сумного погляду. Ті очевидно були подружжям, бо чоловік турботливо підтримував жінку під руку, а та, судячи з усього, була в тяжі. Тримала іншу руку на рівні живота, а її гранатова з вишивкою накидка якось занадто сильно випиналася на талії вперед.
– Марисю, допоможеш мені з малим? – Анна призупинилася, ступила крок убік і закрила собою пару, на яку витріщалася двоюрідна сестра. – Адась геть сукню мені повимазує черевиками. Треба загорнути шаль так, щоб нею захистити сукню. Зробиш?
– Звичайно, зроблю. Я можу й Адася на руки взяти, – дівчина перевела погляд на Анну і ніяково усміхнулася їй. – Моя сукня не така