Спартак - Рафаелло Джованьолі
— Але ж я не чув його слів, — відповів той і весь пополотнів, бо, видимо, забрехався.
— Ти знаєш, Понціане, що в мене чутливе вухо, — м'яко сказав Сулла і при цьому грізно насупив брови, — я чув, що ти сказав Елію Луперку.
— Та ні… — відказав зніяковілий Понціан, — повір мені… щасливий і всемогутній диктаторе…
— Ти сказав такі слова: «Коли від Гранія, нинішнього еділа в Кумах, вимагали сплатити штраф, накладений Суллою на користь громадської казни, він відмовився, кажучи…» Тут ти глянув на мене, і, помітивши, що я почув ці слова, урвав свою мову. Тепер я пропоную тобі повторити мені одне за одним слова Гранія, які він сказав.
— Але дозволь мені, о Сулло, найвидатніший серед римських полководців…
— Мені не треба твоїх похвал! — погрозливо прохрипів Сулла і, підвівшись на ложі, грюкнув кулаком по столу. — Підлий облеснику! Похвали собі я сам вписав своїми подвигами і тріумфами в консульські записи, і мені не потрібно, щоб ти мені про них каркав, як ворона. Слова Гранія — ось що хочу я знати, і ти мусиш мені їх повторити. Бо, присягаюсь арфою божественного Аполлона, мого покровителя, присягаюсь іменем Луція Корнелія Сулли, що ти своїм трупом сьогодні ж угноїш мій город!
І, присягаючись Аполлоном, якого Сулла багато років тому обрав своїм особистим покровителем, він доторкнувся правою рукою до золотої статуетки цього бога, яку вивіз з Дельфійського храму. Він завжди носив її на шиї, на дорогоцінному золотому ланцюжку.
При цих словах, жестах і клятві присутні зблідли, перезирнулись і принишкли, бо вони добре знали Суллу. Музика й танці припинилися; мертва тиша змінила недавній шум і гомін.
Нещасний Понціан, затинаючись од страху, зразу ж пробелькотав:
— Граній сказав: «Тепер я не платитиму: Сулла незабаром помре, і я буду вільний від штрафу».
— А!.. — закричав Сулла, і його багряне обличчя враз пополотніло від гніву. — А!.. Граній нетерпляче жде моєї смерті?.. Браво, Граній!.. Він уже розрахував… він розрахував… — Сулла весь тремтів, намагаючись приховати гнів, яким палали його очі. — Він передбачливий!.. Він усе передбачає!..
Сулла на мить замовк, а потім, ляснувши пальцями, гукнув:
— Хрізогоне!
І грізно додав:
— Побачимо, чи не помилиться він у своїх розрахунках.
Хрізогон, довірений відпущеник, підійшов до екс-диктатора, який уже встиг заспокоїтись, і той тихо щось йому наказав. Хрізогон відповів йому нахилом голови і пішов до дверей. Сулла крикнув йому вслід:
— Завтра вранці!
Потім, повернувши до гостей звеселіле обличчя, підніс келих з фалернським вином і вигукнув:
— Ну!.. Що з вами скоїлося? Чого повішали носи? Присягаюся всіма богами Олімпу, чи не думаєте ви, полохливі вівці, що це вже поминки по мені?
— Хай відведуть од тебе боги таку підозру!..
— Хай Юпітер пошле тобі щастя і захистить Аполлон!..
— Довгі літа всемогутньому Суллі! — хором закричали кілька гостей і високо піднесли чаші з пінявим фалернським вином.
— Вип'ємо всі за здоров'я й славу Луція Корнелія Сулли Щасливого! — чітко і дзвінко виголосив Квінт Росцій, підносячи свій келих.
Всі підтримали цей тост, випили, і ніби заспокоєний Сулла, обнімаючи й цілуючи Росція, гукнув цитристам і мімам:
— Гей ви, паскуди, що ви там робите?.. Ви вмієте тільки жерти й пити моє фалернське вино!.. Підлі нехлюї, хай вас зараз обійме вічний сон смерті!
Не встиг іще Сулла закінчити своєї лайки — а він майже завжди був брутальний, — як музики вже заграли і разом з танцюристками та мімами, що голосами вторили музиці, пустилися в танець, повний комічних і непристойних жестів.
Після закінчення танцю слуги подали на середній стіл великого орла у пір'ї, ніби живого. У дзьобі він тримав лавровий вінок, перев'язаний пурпуровою стрічкою, і на ній було написано золотими літерами: «Sullae Felici, Epafrodito», що означало «Суллі Щасливому, улюбленцеві Венери». Прізвисько «Епафродіт» було одним з найприємніших для Сулли.
Під оплески гостей Росцій узяв вінок із дзьоба орла і подав його Аттілії Ювентіні, вродливій відпущениці Сулли, яка сиділа поруч з ним.
Аттілія Ювентіна поклала вінок на голову Сулли поверх трояндового вінка і ніжним голосом промовила:
— Тобі, улюбленцеві богів, тобі, непереможному імператорові, ці лаври присудив подив усього світу!
Сулла розрізав ножем черево і шию орла, і звідти випали яйця, які були роздані гостям. Кожен знайшов у яйці смаженого бекаса, заправленого жовтою поперченою підливою.
Трохи згодом було подано величезний пиріг. Верхня скоринка його з тіста й меду правильно зображувала округлу форму колонади храму. З пирога, ледве він був надрізаний, вилетіла зграя горобців, рівна кількості гостей. У кожного горобця до шиї стрічкою був прив'язаний подарунок з іменем того, кому він призначався.
Оплески й сміх зустріли цей новий сюрприз, приготовлений вигадливим поваром Сулли. Гонитва за птахами, що намагалися вилетіти з цієї наглухо закритої зали, веселий гамір тривали ще довго. Його припинив Сулла. Відірвавшись на мить од ласк Ювентіни, він гукнув:
— Гей, слухайте!.. Я сьогодні в доброму настрої і хочу почастувати себе і. вас видовищем, яке не часто можна побачити на бенкетах… Слухайте ж… любі мої друзі… Чи бажаєте ви подивитися в цій залі бій гладіаторів?
— Так, так, хочемо! — закричали десятки голосів, бо до цього видовища були охочі не тільки гості, а також музики й танцюристки. Вони з радістю кричали «хочемо», не подумавши, що питають зовсім не їх.
— Так, так, гладіаторів!.. Гладіаторів!.. Хай живе Сулла!.. Найщедріший Сулла!
Незабаром до зали увійшли десять гладіаторів, яких привів Хрізогон. П'ятеро були у фракійському одязі, п'ятеро — в самнітському.
— А Спартак? — запитав Сулла Хрізогона.
— Спартак ще не повернувся до школи, він, мабуть, у своєї сестри.
Цієї миті до триклінія ввійшов Спартак, увесь червоний, задиханий. Він приклав руку до