Молоко з медом - Іоанна Ягелло

Гей, дівчата, я вирішила створити групу для дівчат, які вагітні чи народили дитину, але не мають партнера. Я б хотіла, щоб ми могли одна одну підтримувати. Якщо знаєте когось, хто опинився в такій ситуації, запрошуйте до групи.

Побачимо, що із цього вийде, подумала вона й усміхнулася до себе.

Каська сиділа біля столу, заваленого аркушами паперу та фломастерами й освітленого хіба що нічником. Було дуже пізно, але в суботу вона могла дозволити собі посидіти до ночі, бо ж у неділю занять немає. На маленьких аркушиках видніли ескізи до комікса, чи то пак, як вона казала, пікчер-бука, які вона саме переносила на бристоль. Старий комікс, який вона малювала в дитбудинку, уже кілька років лежав у шухляді, а коли дівчина довідалася про конкурс, то вирішила його витягнути й перемалювати заново. Колись Кася показувала його Лінці, і сестрі він дуже сподобався, але більше, на жаль, нікому. Якось… Чимало людей у її оточенні взагалі не знали, що Каська була в дитбудинку. А батьки… Тобто названі батьки… Невідомо чому, але їй здавалося, що в них не виходить говорити про її минуле. Комікс вийшов дуже кумедним: раніше це були переважно малюнки й «хмарки», а тепер Каська додала до них віршики, які декламував хор вихованців і хор черниць. Сюжет, звісно, складався з подій зі справжнього життя, але багато чого вона вигадала. У її коміксі сиротинець, як називала дитбудинок Кася, був закладом, яким керували сестри-черниці. Чорний персонаж, сестра Казимира, тепер виступала в щосуботньому караоке черниць із власними творами, які виконувала для вихованців:

Ніхто їх не візьме, бо вони застарі,

Ніхто їх не захоче, бо вони лихі

Негідники, брехуни, шахраї,

Із ними проблеми самі!

Інша черниця, добра, намагалася їх виправдовувати: «Але ж діти не можуть бути такими поганими, даймо їм шанс», — переконувала вона. Але сестра Казимира та інші заперечували:

Стусав кота. І підглядав сестер.

Крав яблука. Обматюкав черницю Анну

На грядку до сусідів той заліз

Напився й обригав цей спільну ванну.

Курив цигарки. Вкрав батон.

А цей — геть безнадійний.

Не сподівайся, сестро, їх притон

Чекає всіх. Упевнено й незмінно.

Каська всміхнулася. Може, деякі тексти та ідеї малюнків і були недоладними, але її це розважало. І навіть тепер Каська помічала, що вони їй якось допомагають. Бо попри все їй доводилося нелегко, і причин було декілька.

Передусім, хоч вона й відчувала вдячність до своїх названих батьків, проте розуміла, що мусить певним чином постійно її демонструвати. Ні, вони ніколи цього від неї не вимагали. Та коли Каська говорила, що в майбутньому хоче стати художницею і малювати, то їхні обличчя ставали такими… Схоже, що ця проблема виникала не лише в неї, у багатьох подружок було так само, та вона відчувала; що в її випадку це означало дещо більше. Тобто те, що вони її взяли, але чогось вимагатимуть натомість. Наприклад, щоб Каська обрала виш, який, на їхню думку, був престижним. А не якусь химерну Академію мистецтв. Наприклад, щоб не робила жодних дурниць. Каська могла хіба що помріяти про нічні паті чи про пиво над Віслою… Варто було спробувати випити спиртне чи закурити сигарету, батьки здіймали такий галас, мовби вона геть пустилася берега. Страшно подумати, що було б, якби вона залетіла, як Лінка. Мабуть, вони б від неї відмовилися, вигнали з дому, і довелося б іти до якогось центру для матерів-одиначок.

Друга проблема — справжня Касьчина мати, яка водночас була й мамою Лінки. Між ними так і залишилося щось не до кінця висловлене… Потому, як минулого року мати прийшла, заступилася за неї й попрохала названих батьків, аби ті не виїжджали з Варшави, їхні стосунки значно покращилися. Проте й досі, коли вони зустрічалися (наприклад, на фотовиставці учнів Лінчиної школи), то їм не вдавалося нормально поговорити. Може, так завжди й буде.

А от Лінка залишалася для неї дуже важливою… Бо це ж не тільки «півсестра», але й найближча подруга. Інших справжніх подруг Каська власне й не мала. Мабуть, знову вплинуло те, що дівчина зростала в дитбудинку. Була недовірливою, не могла ні з ким поговорити відверто, розповісти про свою історію, по-справжньому із кимсь зблизитися. Про це знали тільки Лінка та ще Міхал, але навіть йому Кася сказала не відразу. Його зрада страшенно її вразила, бо вона втратила не лише хлопця, а й одного з небагатьох, із ким могла бути щирою.

«Просто сучий син», — подумала Каська, і їй захотілося плакати. Але такі круті, як вона, ніколи не плачуть. Такі можуть щонайбільше помститися. Увімкнула комп’ютер. Невелике розслідування не зашкодить.

Оскар не міг усидіти на місці. Весь час думав про Лінку. І про те, що довідався, і про того кретина, з яким вона зустрічалася. Як він міг так учинити! Якби в нього, Оскара, була така дівчина, він би її цінував. Але хлопець уже розумів, що дівчата западають на вродливих ідіотів, які не варті й ламаного гроша. Може, і йому треба розкохатися й зацікавитися якоюсь сіренькою мишкою. В Оскара ніколи не було дівчини. Ніколи. Йому виповнилося вісімнадцять, і він жодного разу навіть не цілувався з дівчиною, що вже там казати про більше… І його це гнітило. Незайманий, блін! Коли він роззирався класом, то не мав найменших сумнівів, що всі вони вже через це пройшли. І тепер, мабуть, глузують з нього. Зрештою, його ніколи не любили. Оскар завжди був осторонь. Вони всі виглядали такими крутими. А він? Сірячок-селючок. Зітхнув і подумав, що треба братися до якихось конкретних справ. По-перше, підучитися, по-друге, написати кілька листів. Зокрема, до редакції «Випускника».

Та спершу пішов і зробив собі бутерброд і чай. Мама у своїй кімнаті дивилася якийсь фільм.

— Агов, мамо, — сказав. — Що дивишся?

— Та нічого. Дурня якась.

Оскар помітив, що очі в неї почервоніли від сліз.

— Що це з тобою? Ти плакала? Що сталося?

— Нічого… чогось розпереживалася.

— Та через що?

— Що не знайду тут жодної роботи… що я вже застара, що ніхто не візьме мене… Ну, нічого, я подумала, що в будь-якому разі зможу прибирати помешкання чи там, не знаю, якусь дитину глядіти. Хоча, якби люди довідалися про моє минуле, то, певне, не