Кров і пісок - Вісенте Бласко Ібаньєс
З веселим сміхом розповідав дон Хосе про витівки цієї жінки, яка не раз показувала себе хороброю і рішучою, мов чоловік. Повірений поділився з Гальярдо чутками, що ходили по клубах вулиці Змій. Як «посланниця» приїхала до Севільї, то, мовляв, уся аристократична молодь утворила її почет.
— Та воно й не дивно, Хуанільйо. Раптом з’являється елегантна жінка, яких тут зроду не бачили — вбрання й капелюшки замовляє в Парижі, парфуми — в Лондоні, та ще й дружить із королями… Як сказали б у нас — позначена таврами кращих скотарень Європи… Ті хлоп’ята бігають за нею, мов очманілі, і дівчинка дещо їм дозволяє, бо хоче, щоб до неї ставились як до чоловіка. Але дехто зрозумів це хибно, сприйнявши товариську фамільярність за інше, і, не знайшовши слів, дав волю рукам… Ну й дістав ляпаса, а то й гірше. Цієї жінки слід стерегтися. Кажуть, вона чудово володіє холодною зброєю, боксує, як англійський матрос і навіть знає прийоми японської боротьби джіу-джітсу. Тобто досить християнинові легенько до неї торкнутись, і вона, навіть не дуже розсердившись, хапає його своїми прекрасними ручками і миттю робить із нього ганчірку. Тепер її остерігаються, але вона нажила ворогів, які поширюють про неї всякі плітки. Одні вихваляються тим, чого не було, а інші навіть заперечують, що вона гарна.
За словами повіреного, доньї Соль страшенно подобалося в Севільї. Довго проживши у туманних і холодних краях, вона просто в захваті від густо-синього неба, від світло-золотого зимового сонця і раз у раз повторює, як добре у цій країні, такій… мальовничій.
— Вона знай вихваляє простоту наших звичаїв, мов ті англійки, що приїздять сюди на великдень. Можна подумати, вона бачить Севілью вперше, а не тут народилася! Тепер донья Соль має намір жити за кордоном лише влітку, а взимку — тут. Каже, їй остогидли королівські палаци та придворний етикет! Коли б ти бачив, з якими людьми вона тут водиться!.. Домоглася, щоб її прийняли в найубогіше братство, — братство Христа, пресвятого немовляти, що в передмісті Тріана, і вже витратила купу грошей на мансанілью для братів. А то напустить увечері повен дім гітаристів і танцюристок — кличе всіх севільських дівчат, що навчаються співати або танцювати. З дівчатами приходять їхні вчителі, батьки і навіть деякі родичі, усіх щедро пригощають ковбасами, оливами та вином, а тоді донья Соль сідає в крісло, мов королева на трон, і вимагає, щоб їй показували танець за танцем і щоб усі були андалузькі. Так вона просиджує не одну годину і каже, що має не менше втіхи, ніж той, не пригадую, який саме король, котрий змушував ставити опери для себе одного. Лакеї у фраках, яких вона привезла з собою, пихаті і статечні, мов лорди, розносять танцюристкам вино на великих тацях, а дівчата, перепившись, скубуть лакеїв за бакенбарди і стріляють їм у очі оливковими кісточками. Які невинні й веселі розваги!.. Останнім часом донья Соль щоранку бере уроки гри на гітарі у старого цигана Лечусо, одного з найвідоміших знавців андалузької народної музики. Коли Лечусо приходить, то застає її або з гітарою на колінах, або з апельсином у руці. Скільки апельсинів з’їла ця сеньйора, відколи сюди приїхала! І чи повіриш — вони й досі їй не обридли!
Отаке розповідав дон Хосе своєму матадорові про витівки доньї Соль.
А за чотири дні після зустрічі в церкві він підійшов до Гальярдо, що сидів у кав’ярні на вулиці Змій, і з таємничим виглядом сказав:
— Ну, хлопче, ти таки щасливчик. Знаєш, хто про тебе запитував?
І, нахилившись, голосно прошепотів на вухо тореро:
— Донья Соль!
Вона розпитувала в дона Хосе про його матадора і просила, щоб він представив їй Гальярдо. «Такий своєрідний, чисто іспанський тип!»
— Каже, що бачила тебе кілька разів на арені: у Мадриді й десь іще. Вона аплодувала тобі — вважає тебе сміливцем… Ану ж тобі пощастить устромити їй бандерильї! Яка честь! Гляди, породичаєшся з усіма королями європейської карточної колоди!
Гальярдо опустив очі і скромно всміхнувся, але водночас так самовпевнено випнув груди, що було ясно: він не вбачає у сміливому припущенні свого повіреного нічого неможливого чи важко здійсненного.
— Але не слід плекати ніяких ілюзій, Хуанільйо, — провадив дон Хосе. — Подивитися зблизька на тореро доньї Соль просто цікаво — як і брати уроки в цигана Лечусо. Місцева екзотика — й більше нічого. «Приведіть його післязавтра в Табладу», — попросила мене вона. Ти вже знаєш, про що йдеться: валятимуть биків із череди Морайми. Маркіз влаштовує цю розвагу, щоб повеселити свою небогу. Поїдемо разом — мене запрошено теж.
І через два дні матадор та його повірений, спорядившись як гаррочисти-любителі, виїхали пополудні з Ярмаркового кварталу. Люди виглядали у двері, збирались купками на тротуарах і проводжали їх цікавими поглядами.
— Їдуть у Табладу, — повідомляли вони один одному. — Там сьогодні биків валятимуть.
Повірений сидів верхи на сухоребрій білій кобилі. На ньому була груба куртка, суконні панталони з жовтими гетрами, а поверх них — шкіряні штани, які називалися сахони. Матадор задля цієї урочистої нагоди убрався в химерний костюм, у яких колись красувалися тореро, поки нові звичаї не змусили їх одягатися так само, як усі смертні. На ньому був оксамитовий капелюх із загнутими догори крисами та гофрованим наголовником, стягнутий біля підборіддя ремінцем; сорочка без краватки, застебнута на шиї двома діамантовими запонками — а ще два діаманти, більші, блищали на брижуватій маніжці; оксамитова, куртка й жилет винного кольору, оздоблені торочками та декоративними чорними ґудзиками; червона шовкова фаха; чорні плетені панталони, які туго обтягували стрункі мускулясті ноги тореро і зав’язувалися під коліньми шнурками з чорними китицями; гетри бурштинового кольору із шкіряними торочками; черевики того самого кольору, прикрашені великими срібними острогами і наполовину сховані в широких арабських стременах. Через сідельну луку був перекинутий яскравий хересанський плащ з пишними торочками, а поверх нього лежала простора сіра куртка з чорними нашивками та червоною підкладкою.
Кожен вершник тримав під рукою, мов спис, гаррочу в пружного й міцного дерева; на вістря, з обачності, були настромлені ганчір’яні м’ячики.
