Українська література » Сучасна проза » Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
з правого боку, а склянки — з лівого, бо так їх потім зручніше ставити до шафи, де я, знову-таки, постійно, хоч і ненавмисно плутала, в якому порядку потрібно вишиковувати горнятка: голубі поперед жовтих, а сині попереду чорних — чи навпаки — чорні попереду голубих, а червоні спереду від жовтих, або жовті попереду синіх, а голубі позаду червоних — чи червоні позаду голубих, а чорні попереду синіх. Найгіршим при цьому було те, що той порядок, у якому розташовувала горнятка фрау Де Ляфорте, мав під собою логічне обгрунтування (дорожчий посуд ховається за дешевшим на той випадок, якщо до шафи з горнятками досягнуть всюдисущі руки Жана та Надін), а я розташовувала посуд без жодного обгрунтування, постійно плутаючи дорожчі горнятка з дешевшими. Так само ненавмисне, хоча й постійно я забувала, що посуд треба мити, напустивши в рукомийник води, адже за воду потрібно платити, а під час миття під проточною водою витрати води набагато більші.

Важко давалася мені й решта домогосподарських премудростей, на зразок: розвішуючи мокру білизну, потрібно блузки перевертати догори ногами, щоб не видно було слідів від прищіпок, а штани вішати за пояс, прищіпаючи при цьому кожну з половинок до іншого мотузка, бо так сохне швидше; білизну, що важить менше, треба розвішувати позаду важчої, щоб усе висихало одночасно і т. д.

Я вже не кажу про систему класифікації сміття, для осягнення якої варто було б попередньо пройти додатковий спецкурс. Згрубіла система ця виглядає так: окремі сміттєві категорії становлять скло, папір, пластик та рештки їжі. Скло розподіляється за кольорами: зелені пляшки не можна викидати в один контейнер із білими, а ті з брунатними. На пластмасових упакуваннях слід шукати зелений кружечок. Змішувати упакування з кружечками й без у жодному разі не можна. Бо перші екологічно чисті і надаються до повторної переробки, а про другі цього не можна сказати з певністю. До смітника з рештками їжі не можна додавати шкірки від цитрин і ліки. Суворо заборонено також виливати ліки до каналізації. Усі речовини з підозрою на токсичний вміст, ось як старі батарейки, пензлі від побілки тощо, належать до окремої категорії сміття.

Підозрюю, що всіх нюансів мені збагнути так і не вдалося. Кожна з категорій сміття зберігається в спеціальних стандартних посудинах відповідного об'єму і кольору, які називаються «тонами», або в поліетиленових торбинках певного кольору зі спеціальними написами. Тут дуже важливо нічого не переплутати. Бо якщо Ви запхнете ту частину відходів, місце якої в жовтій поліетиленовій торбинці, — до сірої «тони», а папір викинете до контейнера з пляшками, на Вашу адресу неминуче прийде чималий штраф. Те саме трапиться, якщо Ви раптом не розрахували кількість продуктових відходів, що їх продукує Ваша родина, і заплатили, скажімо, за щотижневе забирання 30-літрової тони, тоді як насправді Вам доводиться втискувати в неї майже 40 літрів. Уже не кажучи про сором, якого Ви натерпитеся від сусідів, якщо раптом Ваша «тона» стирчить перед дверима в четвер, тоді як сміття Вашого будинку забирають по п'ятницях. Адже існує спеціальний графік, згідно з яким, якщо Ви мешкаєте на вулиці А і маєте смітник розряду В, то Ваше сміття забиратиметься кожної парної п'ятниці місяця рівно о 7.17. Якщо ж Ви мешкаєте на вулиці С і маєте смітник розряду D, то Ваше сміття забиратиметься лише по парних п'ятницях місяця рівно о 8.28. Усі, хто ще досі є власниками механічних годинників, можуть звіряти їх за цим графіком. Якщо ж Ви забули, коли саме потрібно виставляти на дорогу свій смітник, то виходу у Вас немає. Або ж Ви протягом наступних двох тижнів не викидаєте нічого до смітника, що неможливо вже хоча б з огляду на кількість поліетилену, паперу та пінопласту, в які запакована їжа в супермаркетах. Або ж прямуєте до мерії і купуєте за кругленьку суму спеціальну поліетиленову торбинку, без якої Ваше сміття ніколи не заберуть. Окремий графік сміттєзбирання існує для кожного з видів сміття.

Стежити доводилося не лише за сміттям, горнятками і кількістю спожитої води. «Ігри з близнюками» зовсім не були чимось ідилічно спокійним, заколисуючим і відволікаючим од основних турбот. Справа в тому, що цих жвавих дітей треба було постійно тримати в напруженні і за кілька годин «ігор» вичерпати до решти їхній запас енергії з тим, щоб вони могли заснути, а я — оклигати для нової порції «ігор». Якщо ж якісь рештки енергії вичерпати не вдавалося, то під час обідньої перерви обов'язково траплялося щось непередбачене: нудьгуючі діти перевертали шафу з одягом, що займала півкімнати (тричі за моєї пам'яті) і чудом уникали придушення під її вагою, знаходили можливість відчинити ретельно перевірені мною перед виходом із кімнати дверцята від цієї шафи (ключ від котрих весь цей час знаходився у моїй кишені), витягти з шафи дитячу косметичну олію і натерти нею власні дупці, зачіски, ліжка, підлогу і вікна в кімнаті, роздерти матрац, подушку чи щоки одне одного.

Під час «денного сну» близнята полюбляли роздягнути одне одного і натерти вмістом своїх підгузників ту ж таки багатостраждальну підлогу. Увечері їх одягали у спальні мішки зі спеціальним захистом, що запобігав самостійному роздяганню і утруднював пересування, хоча і не настільки, як хотілося б. Улюбленою нічною розвагою Жана було нечутно прокрастися в цьому мішку сходами догори і зайти до моєї кімнати. Завдання не з простих, враховуючи дерев'яну загорожу на сходах, через яку йому доводилося перелазити, надзвичайну чутливість материнського сну і можливість зіслизнути у міжсходинковий простір донизу, вже не кажучи про банальну можливість просто послизнутися.

Коли я вже без допомоги словника могла розповісти, що мене звати Олеся Підобідко, народилася я в Україні, зараз перебуваю в Німеччині, років мені 23 і ще кілька не менш пізнавальних речей, справи пішли краще. Я вирішила розширити коло свого спілкування за межі родини і почала зав'язувати контакти із сусідами.

Одним із них був гер Мюллер, який завжди дуже привітно зі мною вітався і при нагоді любив розповісти про своє перебування в російському полоні та попросити мене вимовити словосполучення «железная дорога», звучання якого йому дуже подобалося. Щоправда, він постійно забував, що саме це означає, і, щоб не плутатися, називав це «русіше м'юзік».

Інші сусіди не поспішали входити зі

Відгуки про книгу Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: