Смутна доба - Микола Смоленчук

Розтопча-молодший бачив, що ім'я царевича було популярним, особливо на українних землях. Починаючи з Моравська, першого міста на московській землі, його зустрічали з хлібом-сіллю, майже повсюдно населення дарувало йому зв'язаних воєвод. Царевич милостиво відпускав їх, здобуваючи тим ще більшу популярність.

— Пора слати донесення до Києва. Наша мовчанка уже тривожить князя Острозького.

— Пошлеш, звичайно, мене? — зрадів Покрова, найщиріший товариш Левка.

— Ти мені тут потрібен.

І згадав, як сам просився у Таранухи в Самборі.

На початку грудня почули, що назустріч їм рухається військо Годунова.

Дмитрій зустрів його, вийшовши в поле. У першому бою царевич майже переміг. Мстиславського збили з коня, він одержав кілька ран у голову, царське військо нараховувало чотири тисячі убитих. Тільки ратна недосвідченість Дмитрія завадила йому одержати повну перемогу.

Оглядаючи поле брані, встелене трупами російських воїнів, царевич заплакав.

Та противник переважав числом, Дмитрій пішов з-під Новгород-Сіверська в Комарницьку волость, де його найбільше підтримували. Цар Борис мав сімдесят тисяч ратних людей, царевич — лише п'ятнадцять. До того ж поляки стали вимагати плату за службу. Їхню вимогу царевич виконати не міг, і вони почали кидати ополчення.

Дмитрій відійшов до Рильська, а звідти в Путивль, найважливіше місто Сіверської землі. Там він і зазимував.

Українні міста присягали йому далі — Оскол, Воронеж, Царев-Борисов, Орел, Єлець. Приходять нові загони донського козацтва. Дмитрій пустив поголос, що на допомогу ополченню рухається польний гетьман Жолкевський із сорокатисячним військом.

Годуновці поспішно відійшли і обклали невелике містечко Кроми, де засіли донські козаки отамана Корели. Дерев'яні стіни, які оточували містечко, згоріли в перші дні, заходь до Кром і бери. Та Михайло Салтиков, командуючий царським військом, на таке не зважився, «норовя окаянному Гришке», як пишуть літописи.

Одного разу до Путивля прибилося кілька бояр, вони привезли царевичу добрі вісті, бо той аж розцвів. Левко наказав Покрові роздобути відро оковитої і таки розв'язав язика одному з бояр. Виявилося, що цар Борис привіз до Новодівичевого монастиря матір Дмитрія, царицю Марфу, вночі її приводили в царські палати. Там відбулась така розмова:

— Скажи правду, чи живий твій син?

— Не знаю! — відповіла стариця.

— Ах ти ж б... Знаєш! — запустила у неї палаючу свічку дружина Годунова.

Цар бере монахиню під свій захист, але таємницю вона не видала і йому. Сказала тільки:

— Чула, що сина вивезли за межі московської держави. Ті, хто говорив, уже померли.

Сердитий Годунов наказав ізолювати царицю Марфу від людей.

Добре набравшись, боярин сказав козакам більше, ніж Дмитрію. Патріарх Іов розіслав церковну грамоту, писав, що самозванець — вигадка Сигизмунда, котрий хоче «знищити у московській державі православні церкви і побудувати костьоли латинські». Повідомляв також, що в дитинстві Лжедмитрій жив у домі Романових, а як прокрався, втік до чудівського архімандрита у келійники[110], потім бродив по різних монастирях, доки не потрапив на Україну.

Цар Борис посилає до короля гінця, просить видати йому Лжедмитрія. Водночас істинного покійного Дмитрія визнав незаконнонародженим, бо пішов він від жінки, з якою Іоанн був у восьмому шлюбі.

Під царем Борисом хиталася земля.

Левко й без розповіді московського гостя бачив, що дні царя Бориса лічені. Істинним царем повсюдно визнавали самозванця. А він ще й підігрівав ті настрої..Наказав перевезти з Курська чудотворну ікону Матері Божої, поставив її у своїх палатах і щодня на очах у всіх гаряче молився.

— Скоморох! Він же прийняв католицьку віру! — дивувався Покрова.

Левко теж здвигував плечима, дивлячись, як процесія[111] духовенства разом із царем носять ікону по міській стіні. Покрова точно визначив — скоморох. До того ж талановитий, грає так, що всі йому вірять!

Царській сотні робота додалась, до Дмитрія їхали і їхали складати присягу. Проходив той ритуал урочисто, на тлі показної розкоші й військової сили. На стінах коло заряджених гармат стояли пушкарі із запаленими гнотами, по місту скакали озброєні козацькі чати[112], козакам царської сотні пошили барвистий одяг на