Молоді літа короля Генріха IV - Генріх Манн

Нассауського, бо вже кілька днів їй переказували, як буцімто тяжко стогне її добрий приятель. Вона застала графа в подушках, червоного на виду, але скоріше від вина, ніж від гарячки, здалося їй. Одначе вона спершу вислухала від нього все, що привіз йому приємного для неї його товариш по чарці англієць Бійл: звістку про пограбування іспанського посольства та вкрадені там листи, які доводили, що французький двір веде подвійну гру. Їй накидають у невістки принцесу, а водночас миряться з Філіппом Іспанським. Як же тоді Катерина зможе виконати Жаннину умову й разом з протестантським військом визволити від іспанців Фландрію?

Жанна подумала: «А від кого він може все це знати, коли не від англійців, що самі й підстроїли те пограбування?» Тим часом вона помацала гладкому Людвігові лоб і за вухами й виявила, що він здоровісінький. Тому вона закликала до покою свого лікаря, щоб той дав графові якісь ліки, і граф хіть-не-хіть мусив їх проковтнути. Невдовзі бідолаху пройняв страшенний піт, та й ще на дещо подіяли ті ліки, і Жанні довелося вийти на часину за двері. Коли вона повернулась, її жертва була вже зломлена і не огинаючись зізналася, що всі її мудрі відомості походять від пана Бійла, а той, звісно, Волсінгтонів агент.

— Але він мій приятель, — запевнив довірливий Нассау, — і всьому, що він сказав мені, ви можете вірити, пані. Мені він не збреше.

— Любий кузене, люди всі такі зіпсуті — крім вас, звичайно, — співчутливо зауважила Жанна. Тоді німець-протестант почав із щирою турботою заклинати її, щоб не погоджувалась одружити сина з французькою принцесою. Адже тоді принца повернуть у католицтво, протестанти втратять проводиря, а сам він, зрадивши свою віру, нічого для себе не виграє. Бо ким він буде як чоловік принцеси Валуа? Ще далеко не королем Франції.

— Зате десь-інде, — Нассау багатозначно помовчав, — він може стати королем. Великим королем. І його сестра, ваша дочка Катрін, — вона, пані, теж стане королевою. І все це таке сприятливе для нашої віри, що хоч би з цієї причини воно має бути правдою, — додав добряга. — І я твердо вірю, що сам бог доручив мені відкрити вам це.

Жанна бачила, що про свого Бійла він уже забув.

Говорив він завзято, тоді раптом його охопила млість, він упав на подушку, і королева Жанна залишила його, звелівши піклуватися про нього своєму лікареві. Їй було шкода, що довелось так вимучити цього поштивого чоловіка, аби вивідати від нього правду. Бо брехня, на жаль, послуговується не тільки непоштивими людьми.

Перше ніж зовсім зомліти, Людвіг Нассауський ще встиг відверто назвати Жанні тих, хто пропонував обом її дітям руку й трон: то були Єлизавета Англійська і король Шотландії: Будь-якій іншій матері важко було б повірити в таке велике щастя; але Жанні д'Альбре воно здавалося цілком природним, як зважити на її високий рід, на успіхи протестантського війська та на велич істинної віри. У неї не виникло підозри, що Єлизавета може кружним шляхом робити їй облудну пропозицію, яка ні до чого не зобов'язує, аби тільки утримати її від спілки з французьким двором. Королева Жанна була занадто горда, вона й подумати не могла, що хтось хоче використати її проти Франції, щоб ця країна лишилась порізнена і слабка.

Другого дня вона сказала Коліньї:

— Цілу ніч я просила господа бога відкрити мені, яка ж насправді буде воля його: чи мій син має стати королем в Англії чи у Франції. А як гадаєте ви, пане адмірале?

— Я гадаю, що ми не можемо цього знати, — відповів Коліньї.— Я тільки певен, що найревніші гугеноти, найнадійніші наші прибічники будуть прикро вражені, коли принц, ваш син, порідниться з запеклими ворогами нашої віри. Але чи й бог проти цього — я не можу сказати напевне, — обережно додав він.

— Бог не проти, — цілком переконано відказала Жанна. — Він об'явив мені, щоб я вирішувала цю справу чисто по-світському, зважаючи тільки на честь і користь мого роду, бо мою користь він має і за свою, — ось що відкрив мені бог.

Коліньї вдав, ніби вона його переконала. Насправді він і сам не вірив у щирість намірів англійського двору, бо міркував, як coлдат. Англійка-протестантка мала б допомогти йому визволити Фландрію від іспанців, але якраз цього вона не хотіла, тим часом як католицький французький двір вельми охоче обіцяв таку допомогу. Тому адмірал стояв за одруження принца Наваррського з Маргаритою Валуа і якщо висував заперечення, то лиш такі, щоб вони ще більше зміцнили Жаннин намір. Коли вона нагадувала, що англійці — споконвічні вороги їхньої країни, він заперечував, що це вже минулося, ніби не досить було й того, що французький принц, ставши чоловіком англійської королеви, втратив би тим самим усе — й любов свого народу, і шанси на французький трон.

Жанна казала, що Єлизавета занадто стара, вона вже не народить сина, а чоловік її не може сподіватись ні на яку особисту участь у державних справах. Коліньї тоді нагадував, що залишається ще його сестра, принцеса Катрін, яка цілком напевне матиме дітей від шотландського короля. А той — законний спадкоємець англійської корони в тому разі, якщо Єлизавета помре, не зоставивши нащадків. Саме цього не слід було б казати Жанні, якби адмірал справді хотів її переконати, — він побачив те по її гнівові. Що? Віддати в жертву її Анрі, її веселого Анрі, щоб він марно прожив своє життя похмурим в'язнем, прикутим до старої королеви? Аж тепер Жанна побачила, які жахливі можуть бути, наслідки, коли вона з двох можливих постанов обере хибну.

Тендітна Жанна зірвалася з крісла й почала бігати по кімнаті, достоту як Єлизавета Англійська, коли та, слухаючи свого посла, так дуже схвилювалась, бо йшлося про її користь. Та королева Наваррська була не така: вона втратила самовладання лиш тоді, коли вирішувалося щастя її сина. І вона звеліла отим своїм другим, схожим на дзвін голосом, що так рідко з'являвся в неї:

— Годі, Коліньї! Більше ні слова. Покличте мого сина.

Адмірал відійшов до дверей і передав її наказ. Поки обоє дожидалися, старий схилив коліно