Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
— Ми ще не приїхали, — репетував він. — Допоможіть! Мене викрадають! Хочу їхати далі! — Його буквально довелося виколупати з дрожок, як вареного слимака з мушлі. На мить здалося, що його розірвуть, бо він учепився ногами за сидіння. При цьому фельдкурат голосно реготав, гадаючи, що обдурив їх.
— Ви мене розірвете, панове!
Потім його поволокли нагору по сходах у квартиру й кинули, як мішок, на канапу. Тут він заявив, що не буде платити за автомобіль, бо не замовляв його. Понад чверть години Швейк і візник мучилися, поки втовкмачили йому, що це були дрожки.
Але фельдкурат протестував, запевняючи, що їздить лише фіакрами.
— Ви мене хочете обдурити, — заявив він, значуще підморгуючи Швейкові і візникові. — Ми ж ішли пішки.
Потім у пориві великодушності кинув гаманець візникові:
— Бери все! Ich kann bezahlen![44] Я не трушуся над крейцером.
Справедливіше було б сказати, що він не труситься над тридцятьма шістьма крейцерами, бо в гаманці більше й не було. На щастя, візник ретельно обшукав фельдкурата, згадуючи при цьому слово «ляпаси».
— Коли хочеш, можеш ударити, — відповів фельдкурат, — ти думаєш, я не витримаю? Я витримаю п’ять твоїх ляпасів.
У фельдкуратовій жилетці візник знайшов п’ятірку і пішов, проклинаючи свою долю і фельдкурата, який забрав у нього стільки часу і позбавив до того ж заробітку.
Фельдкурат засинав дуже поволі, в голові в нього снувалися якісь плани. Він одразу ж хотів робити все: і грати на фортепіано, і вчитися танцювати, і засмажити собі рибки.
Потім пообіцяв одружити Швейка з своєю сестрою, хоч її в нього й не було. А ще потім зажадав, щоб його віднесли на ліжко, і, нарешті, заснув, виявивши бажання, щоб у ньому визнали людину — істоту, рівноцінну свині.
III
Увійшовши вранці до фельдкуратової кімнати, Швейк побачив його на канапі, Отто Кац лежав і напружено міркував, хто б міг його так облити, що він аж приклеївся штанами до шкіряної канапи.
— Насмілюсь доповісти, пане фельдкурате, — сказав Швейк, — це ви вночі…
І кількома словами пояснив йому, як страшенно він помиляється, коли думає, що його облили. У фельдкурата аж голова тріщала, він був у дуже пригніченому настрої.
— Не можу пригадати, — сказав він, — як я попав з ліжка сюди, на канапу.
— А ви на ліжку й не були, вас одразу ж, як тільки приїхали, поклали на канапу. Далі відтягти вже не змогли.
— А що я викомарював? І взагалі, я викомарював щось? Хіба, не доведи боже, я був п’яний?
— Як чіп, — відповів Швейк, — до нестями, пане фельдкурате. Був у вас маленький перепій. Гадаю, вам стане краще, коли переодягнетесь і вмиєтеся.
— Я почуваю себе так, немовби мене хто змолотив, — поскаржився фельдкурат. — До того ж пити хочеться. Я не бився, бува, з кимсь учора?
— До цього не дійшло, пане фельдкурате. А сьогоднішня спрага — це наслідок учорашньої. З цього не так швидко викараскуєшся. Я знав одного столяра, так той уперше впився під Новий — тисяча дев’ятсот десятий — рік, а першого січня вранці мав таку спрагу і так погано почував себе, що змушений був купити собі оселедця і знову напитись, і так робить тепер щодня вже чотири роки. І нема йому рятунку, бо завжди по суботах накуповує собі оселедців на цілий тиждень. Це вже така карусель, як говорить один фельдфебель з дев’яносто першого полку.
З похмілля фельдкурат поринув у меланхолійні роздуми. Якби в цю хвилину його хтось почув, то подумав би, що слухає лекцію доктора Олександра Батека {69} на тему: «Оголосімо війну не на життя, а на смерть демонові алкоголю, який вбиває найкращих людей» — або що читає його книгу «Сто етичних іскор».
Правда, висловлювання фельдкурата мали трохи інший зміст.
— Якби хоч я, — міркував він, — пив якісь благородні напої, наприклад, арак, мараскін, коньяк, але ж я вчора пив саму ялівцівку. Дивуюся, як я міг її пити? Вона ж огидна на смак. Хоча б це була принаймні вишнівка. Навигадують люди різне свинство і п’ють його, як воду. Адже ялівцівка несмачна, ні смаку, ні кольору, тільки в горлі пече. Якби це була бодай справжня ялівцівка, така, як я пив одного разу в Моравії. Але ж ця вчорашня була з деревного спирту і олії. Погляньте лише, як мені відригується. Горілка — це отрута, — констатував він. — Вона повинна бути чиста, справжня і ні в якому разі не виготовлена на єврейських фабриках холодним способом. Так само, як і ром. Добрий ром — рідкість. Коли б тут була справжня горіхівка, — він зітхнув, — вона б мені направила шлунок. Така горіхівка, як у капітана Шнабля в Брусті.
Фельдкурат почав порпатися в гаманці.
— У мене є всього-на-всього тридцять шість крейцерів. А що, якби продати цю канапу, — міркував він, — як ви гадаєте? Чи знайдеться покупець на неї? Домовласникові скажу, що я її позичив або її в нас хтось украв. Ні, канапу я залишу. Я краще пошлю вас до пана капітана Шнабля — позичити мені сто крон. Він виграв у карти. Якщо там вам не пощастить, — підете у Вршовиці, в казарми, до поручника Малера. Як і там не роздобудете, — підете на Градчани {70} до капітана Фішера. Скажете йому, що я мушу заплатити за фураж для коней, а гроші пропив. А якщо й там нічого не дістанете, заставимо фортепіано. Хай буде, що буде. Я вам напишу для всіх по кілька рядків. Якщо відмовлятимуть — не відступайтеся. Скажете, що я дуже потребую, що зовсім без грошей. Видумайте що хочете, але не повертайтеся з порожніми руками, бо відправлю вас на фронт. Спитайте капітана Шнабля, де він купує свою горіхівку, і купіть дві пляшки.
Швейк чудово впорався з дорученням. Його щира наївність і чесне обличчя примушували вірити всьому, що він казав.
Швейк вирішив, що краще не розповідати капітанові Шнаблю, і капітанові Фішеру, і поручникові Малеру про те, що фельдкурат мусить заплатити за фураж для коней, а підкріпив його прохання заявою, що фельдкуратові, мовляв, необхідно платити аліменти.
Гроші він одержав усюди.
Коли Швейк із честю повернувся зі свого походу і показав триста крон, фельдкурат, який тим часом уже вмився і переодягся, був дуже здивований.
— Я взяв усе за одним рипом, — сказав Швейк, — щоб нам завтра або післязавтра не довелося знову турбуватися про гроші. Все йшло гаразд, але перед капітаном Шнаблем я таки мусив упасти навколішки. Це якась потвора! Але коли