Лицедії - Сомерсет Вільям Моем

— Це були лорд і леді Деннорант?

— Так. Я знаю Джорджа ще з тих часів, коли він навчався в Ітоні.

Том подивився їм услід.

— А донедавна вона була леді Сесілія Лостон, правда ж?

— Здається. Точно вже не пам’ятаю.

Джулію це явно не цікавило. За кілька хвилин ще одна пара пройшла повз їхній столик.

— Поглянь, це ж леді Лепард.

— А хто вона така?

— Невже ти не пам’ятаєш? Вона і її чоловік кілька тижнів тому влаштували прийом у своєму Чешірському маєтку, і серед інших гостей був сам принц Уелльський. Про це детально писала «Байстендер».

Он воно що… Тепер зрозуміло, чому він про все так обізнаний. Сердешний. Він читає про всіх цих вельмож у газетах, а потім у ресторані чи в театрі бачить їх, так би мовити, у плоті й крові. І для нього це, звичайно, немала подія! Справжня романтична пригода. Але якби він тільки знав, які це насправді нудні типи! Це невинне захоплення особами, чиї фотографії з’являються в ілюстрованих тижневиках, робило його страшенно наївним у її очах, і вона з ніжністю дивилася на нього.

— Тобі вже доводилося коли-небудь запрошувати до ресторану актрису?

Том зашарівся.

— Ні, ніколи.

Джулії неприємно було дивитися, як він розплачується за вечерю — сума, яку треба було заплатити, напевно, дорівнювала його тижневому заробіткові, але вона розуміла, що образила б його, якби запропонувала свої гроші. Раптом вона спитала його, котра година, і Том машинально підняв руку.

— Я забув годинник удома.

Вона пильно глянула йому в вічі.

— Ти заставив його?

Він знову почервонів.

— Ні. Просто я сьогодні дуже поспішав.

Та Джулія поглянула на його краватку й відразу ж зрозуміла, що це не так. Він брехав їй. Тепер вона не сумнівалася, що він заставив свого годинника, аби провести з нею вечір у ресторані. До горла їй підкотив клубок, і вона ледве стрималася, щоб не пригорнути Тома й не поцілувати його блакитні очі.

— Ходімо, — сказала вона.

І вони поїхали до нього на Тевісток-сквер.

XIV

Наступного дня Джулія купила годинник і відіслала його Томові Феннелу — замість заставленого, а через два чи три тижні — у день його народження подарувала йому золотий портсигар.

— Знаєш, про цю річ я мріяв усе життя.

Їй здалося, що в очах у Тома блиснули сльози. Він палко поцілував її.

Потім то з того, то з іншого приводу вона подарувала йому дорогу шпильку, запонки, гудзики для жилета. Джулії дуже приємно було робити йому подарунки!

— Як це жахливо, що я нічого не можу подарувати тобі! — якось сказав він.

— Подаруй мені отой годинник, який ти заставив, щоб повечеряти зі мною.

Це був маленький золотий годинник, і коштував він, мабуть, не більше десяти фунтів, але Джулія час від часу надівала його — заради втіхи.

Джулія призналася собі, що закохалася в Тома після того вечора в ресторані. Це приголомшило її, але водночас і надзвичайно втішило.

«А я гадала, що не здатна вже когось полюбити. Та якщо вже так сталося, то треба брати від кохання все, що можна!»

Вона вирішила знову запросити Тома до себе додому. І незабаром для цього з’явилася слушна нагода.

— Ти пам’ятаєш свого молодого бухгалтера? — сказала вона якось Майклові. — Ну, Тома Феннела, забув? Так ось, нещодавно я зустріла його на одному вечорі й запросила до нас у неділю на обід. Нам саме не вистачало одного чоловіка.

— А ти гадаєш, що він підійде до цього товариства?

На цьому прийомі мали бути присутні досить високі персони. Саме тому Джулія і вирішила запросити Тома. Йому, напевне, приємно буде познайомитися з деякими людьми, котрих він досі бачив тільки на фотографіях.

Джулія встигла вже розгледіти у вдачі Тома риси молодого сноба. Що ж, тим краще; вона познайомить його з ким завгодно. Джулія добре розуміла, що Том не закоханий .у неї, — просто роман з нею лестив його самолюбству. Він був дуже пристрасний і охочий до любовних пригод. З окремих натяків, з історій, які вона силоміць витягала з нього, Джулія довідалася, що відтоді, як Томові минуло сімнадцять, він мав уже багато жінок. Причому його завжди вабив самий акт, а не особа жінки. Він вважав це найбільшою втіхою. І Джулія розуміла, чому він так легко досягав успіху. Цьому сприяла також його тендітність, на ньому бездоганно сидів костюм; до того ж підкоряла його чарівна свіжість і скромність. Він був водночас і несміливий, і зухвалий, а перед цими двома якостями жінки, як правило, не могли встояти.

«Так, він досить привабливий, цього не заперечиш».

Джулія розуміла, що цим Том завдячує тільки своїй молодості. З роками він зів’яне, змарніє; чарівний рум’янець на його щоках зблякне й перетвориться на лілові плями, а ніжна шкіра пожовкне і вкриється зморшками. Та свідомість цього тільки збільшувала її ніжність. Вона відчувала до нього якусь дивну жалість. Том був сповнений юнацького запалу, і Джулія жадібно стежила за кожним його рухом, жестом, словом. Але Том не вмів розважати. Він сміявся, коли Джулія говорила якийсь дотеп, проте сам ніколи не жартував. Втім, Джулія не вважала цього за ваду. Їй навіть подобалася його обмеженість: з ним вона відпочивала. Їй ніколи не бувало так легко на душі, як у ті години, коли вони зустрічалися. А що стосується дотепності, то вона й сама могла бути дотепною за двох.

Знайомі весь час казали Джулії, що вона помолодшала на десять років і ніколи ще так добре не грала. Джулія знала, що це правда, і знала, яка цьому причина. Але вона також розуміла, що треба поводитись якомога обережніше й бути весь час насторожі. Чарлз Темерлі любив повторювати, що актрисі потрібний не розум, а почуття, і, очевидно, мав рацію; може, вона й не відзначалася особливим розумом, зате почуття її ніколи не спали, і вона завжди могла покластися на них. Цього разу вони підказували їй, що вона нізащо не повинна освідчуватися Томові в коханні. Джулія знову й знову давала йому зрозуміти, що не ставить йому жодних вимог і що він вільний у своїх вчинках. Вона вдавала, ніби те, що є між ними, — звичайнісінька дрібниця, котрій не варто